5 Неуважна торгівля

Нарешті Ціліда зайшла в золоту затоку. Всі три судна пришвартувались у головному порті. Вдоєнаналін одразу відправився шукати работорговців, тому перед цим Ваєхе переговори з ним:

– Капітан Налін, я теж хочу придбати рабів.

Той нічого не знав про наміри свого протеже, тому з цікавістю поглянув на нього.

– Мілена і М’ян. Я хочу сам придбати їх.

– Навіщо тобі рабині, ти ж постійно на морі?

– Щоб звільнити їх.

Налін засміявся.

– Навіщо тоді було їх сюди вести? Послухай - він обійняв молдого капітана зашию і притягнув до себе - якщо ти хочеш зблизитися з рабинею, то поки не звільняй її. Відчувши волю вона втече і занапастить своє життя. Як вижити північній дикарці у цьому місті? Нехай спочатку звикне до тебе. Потім подивишся.

Головний капітан їх маленького флоту з усмішкою відпустив свого підлеглого, та впевненою ходою відправився у справах.

Нарешті Ваєхе зустрівся з мамою і татом. 

– Невже моя дружина виростила такого капітана - радісно промовив Касто і обійняв свого нащадка.

Пюрі теж обійняла брата, чекаючи цікаві вечірні історії.

– Нарешті ти вдома - зітхнула мати.

Майша звикла не бачити вдома своїх чоловіків, тому таке свято, як сьогодні, було рідкісною подією.

– В мене є одна справа - відповів їй син - я придбав двох рабів. Мушу їх вписати в списки - продовжив він, трохи засоромившись.

Пройшовши перший міст, капітан почав нервувати. З'явитись у домі Патриція після того як він випадково вбив Рояну було трохи моторошно. Та все пройшло добре. М’ян капітан  все ж таки вирішив звільнити від рабства, а от Мілену - ні.

Щоправда довелось заплатити щорічний збір за рабиню, але для заможного капітана пів срібного біріла - копійки. Налін, вражений кушем у 200 злотих мір, одразу обіцяв 50 золотих біріл після прибуття додому. За такі гроші можна придбати два корабля, або один - з командою.

На руках у Ваєхе опинились два папірця: Один давав право власності на Мілену, а другий дозволяв М’ян вільно рухатись по місту. “Доволі підло” - подумав моряк. Зупинившись він почав розглядати спокійну річку. Одна річ не давала спокою Ваєхе. Треба було розібратися чому він пішов на такий брудний крок.

На воді риба підняла хвилі. Перила припікало йому руки. Капітал не міг зосередитись. 

“Зрештою, люди самі дадуть оцінку моїм діям” - подумав він.

На Ціліді кипіла робота. З півночі крім хутра і заліза не було що ввести, хіба що рабів. Ваєхе підійшов і оглянув дівчат. Мілену розривала цікавість про їх подальшу долю, та вона боялася запитати це.

– Просто Ідіть за мною - скомандував капітан, взяв Мян за руку і спустився по трапу.

Старша сестра пішла за ними.

– Це Біріл - звернувся він до М’ян - найбільше місто із трьох торговців.

– А що таке три торти? - Запитала дівчинка.

Її супроводжувач голосно засміявся, після чого всю дорогу кремезний молодий чоловік розповідав тендітній дівчинці про своє рідне місто. Один раз їх зупинила місцева охорона, але Ваєхе щойно заплатив збори, тому без проблем дістався свого житла. Мілена все життя прожила в Ковальському,  і не бачила розкоші. Заможний район Біріла приємно вразив її. В цьому місті не було кварталів лише для знаті. Тут були просто бідні, або заможні райони.

– Стійте тут - наказав Ваєхе показавши на ділянку землі з квітами і деревом поряд свого дому.

– Нарешті ти вдома - радісно зустріла свого сина Майша - батько пішов у справах. Каже що у друга якісь проблеми.

– Мама я…. м…. мені треба щось розповісти.

– Ну так кажи. Ти мову забув?

– Я купив рабинь. Одну звільнив.

– Ну…. - протягнула жінка - сподіваюсь ти не витратив багато грошей?

– Ні мамо. Я купив сестер менше ніж за дві срібні.

– Сестер?

– Зачекай трошки- Ваєхе вийшов, і взявшись за руки дівчат, завів їх всередину.

– Це Мян - її я звільнив. Старша - Мілена, вона рабиня. Допомагатиме тобі поки мене немає.

– Ох синку, а я вже злякалася, що ти купив собі коханку!

– Хто така каханка? - Запитала Пюрі, але мати лише відмахнулася від тої.

– Вони житимуть тут. Як гадаєш, що скаже батько на це?

– Домашні справи його не цікавлять. А от біда Наліна змусила одразу кудись кинутись.

– А що з Наліном?

– Його зачинили в в'язниці. Здається він купив багато рабів-імсімійців, та намагався їх продати.

Капітан одразу вибіг. Розгублена Майша не встигла йому сказати більше ні слова.

– Ну що ж - зітхнула вона-  схоже в будинку знову залишилися одні жінки.

Тим часом її син біг до свого батька. Короткий шлях проходив по вузеньким вуличкам, тому кільком жителям не пощастило зіткнутися з кремезним чоловіком що мчав мов навіжений. Нарешті перед бігуном представ будинок неволі. Ваєхе трохи постояв, щоб вирівняти дихання, після чого повільно зайшов всередину.

Службовець нудно дивився у вікно не звернувши увагу на відвідувача.

– Капітан Налін тут ув'язнений? - Запитав Ваєхе. 

– Капітан Налін тут - нарешті обернувся службовець - але в нього відвідувач.

– За що його затримали?

– Послухай хлопче - гнівно заговорив місцевий працівник, от тільки капітан його зупинив поклавши 10 мідних на стіл.

– Ви що думаєте я…. - Ваєхе додав ще 20 мідних.

– О-о-о, здається я згадав. Наче нещодавно Імперія якось там програла на півночі, я не в курсі, через це до Бірілу прибув посланець імператора. Почав розносити всіх. Сам патрицій вибачився перед посланцем, розумієш? А тут цей капітан з'явився! Привіз кількох воїнів і стверджує що законно придбав їх. Ну скажи - є в нього розум?

– Немає - одразу відповів Ваєхе.

– Отож, отож - службовець знову відкинувся на стільці - поки радник імператора не поїде, ніякі гроші не витягнуть звідси твого капітана.

Чоловік знову почав пялитись у вікно. Якась пані, пройшовши повз, привернула його увагу. 

В приймальню зайшов Касто.