2 Прибутковий день

Через 32 дні на горизонті  зявилася знайома скеля біля гирла Вести. Налін спочатку планував залишитись тут поки хворий друг одужує, але підозрюючи, що потік рабів може хтось перехопити вище за течією - змінив плани. Капітаном Олівії тимчасово став Ваєхе, сам ж Налін на Ціліді відправився в глибину Весталю.

Дні, проведені на узбережжі, не були нудними. Незважаючи на побоювання головного капітана, рабів проходило багато. Ситуація була трохи дивною. Майже всі невільники були вестальцями. Здавалось ніби місцевий володар продавав своїх підданих, не розбираючи хто є хто. Поки одного разу не з'явився цікавий товар. Десяток вершників притягли з собою багато молодих жінок. Серед них навіть була одна неповнолітня дівчинка. Ваєхе не розумів мови аборигенів, тому блідий домовлявся про ціну сам. Зрештою зійшлися на ціні у 7 срібних біріл за 4 чоловіків, один з яких був поранений, і 7 жінок з дитиною включно. Неймовірно вигідна угода - подумав Ваєхе розглядаючи свої придбання. Серце його мало не розірвалось, коли серед невільниць він упізнав знайоме обличчя. Світловолосій Каджі було далеко до блідого, до того як той пофарбував волосся, але молодий капітан не міг її сплутати з кимось. Не подавши вигляду Ваєхе наказав вимити рабів поодинці, і вже зібрався піти щоб обміркувати свої подальші дії, як ще одна подія приголомшила його. Не чекаючи підвоху, капітан проходив повз решти невільників, як раптом з ним заговорили.

– Яка дивна зустріч - пролунало на імсімійській з східним акцентом.

Новоспечений капітан у роздумах навіть не одразу обернувся на звернення. Та коли зробив це - пожалкував. Зліва стояла колишня коштовна невільниця, за доставку якої заплатили купу грошей.

– Принцесса? - здивовано запитав Ваєхе, і знову пожалкував що обернувся.

Один з матросів тягнув Кажді, але та не перекладала ноги витріщаючись на нього. “От біда - Кажді впізнала” - промайнуло у зовсім похмурого моряка.

– Як твоя шия? - поцікавилась Аюн.

– Краще ніж твоя ціна. - вирішив зострити капітан - ти мені коштувала меньше срібного біріла.

– Якщо ти знаеш мені ціну, можливо ми домовимось.

– І чого ти хочеш? - Грубо поцікавився Ваєхе.

– Тільки щоб мене не ображали на цьому кораблі - відповіла та.

До Ваєхе підійшов блідий

–  Капітане, ти їх знаєш?

– О тепер ти капітан - надмінно помітила Аюн.

– Гаразд, думаю твоя безпека не буде проблемою, поки ти не штрикаєш людей чимось гострим. - відповів Ваєхе і різко повернувся, та великими кроками попрямував до Каджі.

Поки очі не звикли, в каюті нічого не було видко, тому Ваєхе якийсь час просто стояв.

– Прийшов подивитись - сказав знайомий голос.

– На судні жоден моряк не торкнется жінки.

– А всі тут моряки? - запитала Каджі, намагаючись проявити свій характер, але інтонація змученого голосу все зіпсувала.

Нарешті зір капітана пристосувався до слабкого освітлення, і він підійшов блище. Дівчина нервово сіпнулась.

– Як ти тут опинилась?

– Хочеш говорити всю ніч?

– Може ти не розумієш свого становища? Краще тобі не показувати свій гострий розум.

– Нас схопили і продали - ось як я тут опинилась.

Вигляд дівчини був жалюгідний, тому капітан пожалів, що так грубо почав розмову.

– Послухай: я тебе викуплю, не хвилюйся.

Не втримавшись Ваєхе торкнувся підборіддя знайомої дівчини.

– Насправді мене є кому викупити, якщо ти мені допоможеш - відповіла та.

– Невже ти не ціниш слово капітана? Можеш важати себе вільною.

– Дякую - зовсім тихо прошепотіла Каджі, та через мить, згадавши про свій обов'язок перед пані, вже голосно продовжила:

– Зі мною дівчина - Люмія, за неї ти отримаєш велику винагороду.

Ваєхе підозріло відсторонився. Дівчина помітила це і почала ще тривожніше тараторити:

– Вона.. вона відома пані, її наречений заплатить золотом. Я… я просто слуга пані.

– Отже заради такої долі ти покинула мене? Стати прислугою?

– Почекай, не поспішай будь ласка - у Каджі від напруги затряслись руки - у нас просто скрутні часи, заплатить, заплатить!

Дівчина перейшла на крик, а вологі очі потекли водопадом сліз. Ваєхе раптово обійняв Каджі.

– Повертайся в Біріл - прошепотів він - мати завжди любила тебе.

– Я неможу.

– Чому?

– Треба захищати Люмію. Якби мене тут не було, що б з нею сталося?

– Тобі самій потрібен захисть. Я можу захистити тебе, я захищу тебе - чуєш?

Дівчина лише мовчки відвела очі. Серце капітана стиснулось у камінчик. Він зрозумів, що єдина коханка яка не брехала йому - не потребує його.

Ваєхе сильно бажав когось любити по справжньому. Зустріч з Каджі на мить дала надію, що його таємна мрія здійсниться. Та дива не відбулося. Моряк піднявся і брудна дівчина зі страхом подивилась на байдуже лице колишнього коханця. Коли капітан вже зібрався піти Каджі наважилась та швидко промовила:

– Три жінки - Колхімін, Мілена та М’ян - вони одна сім'я,  будь ласка не розлучай їх.

– Я знаю що таке сім'я, не хвилюйся.

– А що буде з Аюн?

– Колись, ми прибули сюди на одному кораблі. Вона була дуже коштовною рабинею. Скоріш за все Аюн повернется до Біріла, а звідти на свою батьківщину.

Ваєхе ще трошки постояв. Йому дуже потрібно було покинути каюту, та зайвий раз засмучувати постраждалу Каджі теж не хотілося.

Моряк намагався викинути з голови емоції викликані потрясінням від раптової зустрічі. “Які були шанси, що ми троє опинимся на одному судні?” - гадав Ваєхе. Так, у роздумах, він зайшов до Аруюко. Хворий не спав. 

– Багато шуму на Олівії - заговорив лежачий.

– Сьогодні дивний день. Знаєш кого я зустрів?

– Кого? - Моряк аж підвівся від цікавості.

– Каджі.

– Оце таааак - протягнув Аруюко - як вона тебе знайшла?

– Я придбав її як рабиню. Та почекай, це не єдина зустріч сьогодні.

– Невже?