33 Злочин і злочинець

Весь шлях молоді люди не говорили один з одним. Лише останні два дні перед висадкою біля витоку Вести, вони таки звернули увагу один на одного. Тільки от Ваєхе все ще не хотів занадто зближатись із жінкою на борту.

Зібравши свої припаси, Каджі одразу знайшла воза до Сойну. Повільна кобила два дні тягла їх по грязюці до міста, тож мандрівникам довелося заночувати в дорозі. Господар клячі взяв десяток місцевих мідних монет, коли вони прибули у місто. Хоча будинки були добре збудовані, з підігнаного каміння, на вулиці, де опинились мандрівники було так брудно, що колеса возів намотували на себе страшенну кількість багнюки.

– Здається ми потрапили в Сойн у вологий період - помітила Каджі.

Ваєхе не розумів ані слова з усього що чув по дорозі до центру міста. На місці дівчині довелось самій домовлятись щодо кімнати на ніч:

– Пані в такий час ви не знайдете де переночувати меньше ніж за 1,5 залізних - торгувався товстий дядько.

– Навряд ви володієте царськими хоромами,  щоб просити таку ціну - пів залізної вистачить і на вечерю.

– Шановна - не спиняв торгів керуючий двором - якщо ви бажаєте і вечерю, пропоную вам кімнату за 1 залізну і 10 мідних. Це остання ціна.

– Я згодна без вечері, але за 1 залізну.

– Домовились - якось швидко погодився керуючий, вклонився і протягнув руку, чекаючи платню.

Схоже було що Каджі не чекала такого різкого кінця торгів, тому трохи розгубленно віддала монету. Господар з усмішкою поманив своїх гостей рукою, і поселив їх в бруднуватій кімнаті на першому поверсі.

– Я не здивуюсь якщо цей нахаба взяв вдвічі дорожче за справжню ціну - прокоментував моряк

– З моїм жахливим акцентом не дивно, що він схотів заробити.

– Гадаю ти чудово розмовляєш з місцевими.

– Справді? - Каджі сподобався комплімент від супутника, і вона шукаючи розради ринулась в обійми Ваєхе.

Навіть через багато років він згадував цю ніч як найкращу у житті, і іноді шкодував, що не забрав Каджі з собою. 

Ранком моряк розбудив дівчину, після чого обидва почали збори в дорогу. Задоволений заробітком, господар з усмішкою проводив чужаків.

На подив Ваєхе, Каджі змогла знайти човна, що підіймався догори по течії, та вже за кілька годин вони вирішили зійти. З такою швидкістю до Серфорта довелося б плити тижнями.

Дорога на возах тривала ще три дні. Обидва мандрівники були вже стомлені від місцевих комах, коли на горизонті зявилися стіни північної столиці. Саме місто вразило моряка своєю чистотою, особливо після Сойна. Не зважаючи на постійну вологість, комах у місті було набагато менше ніж за стінами. 

– Ось ми і на місці - радісно заговорила Каджі.

Перед ними був храм неба. Вишукані фасади будівлі вражали своєю складністю настільки, що жоден із трьох торговців (три міста імперії) не міг і мріяти, щоб така краса його прикрашала. Велетеньскі колони впиралися в дах так високо, що навіть на такій відстані моряку довелось підняти голову, розглядаючи їх.

– Я дуже вдячна тобі Ваєхе. Нажаль ми навряд знову зустрінемось. Тобі краще знайти торговців із Імсімії, що прямують назад.

– Невже ми більше не побачимось? Це через ті мої слова?

– Які слова?

– Коли я пригрозив викинути тебе з Олівії.

– Я гадала ти жартуєш. Памятаєш, колись я казала, що покину тебе.

– Так, але ти обіцяла зробити це через іншого чоловіка.

– Можливо, та все одно не переоцінюй мене. Життя дружини мореплавця не для мене. Ти надто добрий. Я просто помру, чекаючи на тебе місяцями, тільки для того щоб за кілька днів відпустити знову.

– Це не єдина причина, так?

– Так - похмуро погодилась Каджі.

Ваєхе сам не хотів почути цю причину, він здогадувався про неї. В нього теж було щось важливіше за кохання. Зовсім нещодавно моряк це зрозумів. Напевно що і його кохана мала подібну річ.

Мовчки розвернувшись, і не бажаючи дізнатись що для Каджі дорожче за нього, чоловік пішов шукати земляків.

– Ваєхе! - вирвалося у дівчини, але вже за мить вона дякувала йому за те, що він не обернувся.

Помітити імперських торговців у натовпі було не важко. Не так і багато людей говорять на рідній мові Ваєхе.

Пояснивши їм що йому треба дістатися гирли Вести, моряк з радістю дізнався що ті теж планують спускатись по річці.

– Відправляємось завтра на світанку - попередив торгаш.

Так як місцевої мови моряк не знав, йому довелося ночувати просто неба.

Якщо позаминула ніч запам'яталась як одна з найкращих, то минула - як одна з найгірших. Жахливий свербіж від укусів ще кілька днів спуску по річці псував враження від подорожі. Зрештою, йому продали мазь, яка ніби відлякує кусючих комах.

Діставшись гирла за п’ять днів до того як мала прибути Олівія, Ваєхе розважався як міг. Навіть вивчив кілька місцевих слів - житло і дорого.

Цікавість викликала і дивна місцева риба. Чимось схожа на прісноводну рибу Бірілу, але набагато більша. Виявилося що аборигени більше цінують ікру із своєї дивної прісноводної риби ніж з морської. Взагалі морепродуктів тут теж було багато. Різноманітні устриці та краби. За ці кілька днів молодий моряк встиг спробувати багато місцевих делікатесів, точніше для нього це були делікатеси, а для місцевих - повсякденна їжа.