31 Нові цінності

На ранок всі проводжали моряка. Навіть Отянаї - не молода жінка, що жила разом з ними, прийшла в головний порт. 

– Як я давно тут не була - промовила вона, тримаючи Пюрію за руку.

Від старих спогадів в неї навіть з'явилися сльози на очах.

Маленька дівчинка поряд проводжала поглядом човни з людьми, що доставляли їх на кораблі, які відійшли від пристані і були готові відправитись в дорогу.

– А ви колись плавали - відволікла її від спогадів, дівчинка.

– Ні Пюрі, я ніколи не торкалася ногами палуби, але багато разів проводжала свого чоловіка, ось так, як сьогодні твоя мама проводить сина. Скажу тобі - нелегка доля у жінок Бірілу. Вони проводять більшість життя у самоті, та ніхто так не любить свого чоловіка, як жінка, яка сезонами чекала на нього.

Пюріа лише дивилась на тітку, і не могла зрозуміти, про що та говорить. По дорозі додому їй купили солодкого фрукта, після якого вона остаточно забула сумні слова Отянаї.

Вітер дув у бік суші. Покинути Золоту затоку було ваще ніж у попередні рази. Принаймні з невеликого досвіду Ваєхе. Раптом пролунала команда спустити парус. Молоде тіло чоловіка рефлекторно прийнялось виконувати наказ. Попреду зявився невідомий корабель. Рухаючись назустріч Олівії - так капітан назвав свій корабель, невідомі виглядали доволі агресивно. Охорона на військовому судні, яке мало супроводжувати всю дорогу, починало відставати. Налін наказав підняти малий парус. Крен одразу збільшився, Олівія ще швидше помчала вперед. Незнайомці, зрозумівши що швидкий торговий корабель встигне проскочити, почали розвертатись у бойовий порядок.

– Що собі дозволяють ці виродки - не витримав капітан, і почав крити лайками всю рідню вороже настроєних незнайомців - хай цих собак зїдять дикі кабани! - не вчухав, він поки кілька стріл не впало поряд у воду.

Всі хто був на палубі одразу поховались за укриття. Проскочивши небезпеку, судно на повній швиддкості помчалось вперед. Сам Налін ще довго спостерігав з корми Олівії за маневрами їх охорони і невідомим агресором.

У ночі вирішено було зупинитись, і дочекатись другого судна. По задуму вранці супровід мав з'явитися десь поряд, але на світанком нікого не було. Тому, коли піднялися вітри, корабель знову набрав повну швидкість.

Ваєхе рахував кожен день рейсу. На 26 добу йому було наказано прибрати трюм. Майже порожній, він давав відповідь чому Олівія так легко мчить. Тут була лише одна велика клітка з дерева в якій сиділа молода красуня з чорним волосям і темними як ніч очима. В погано освітленому трюмі йому було важко розгледіти красуню. Але молоде і гаряче серце все одно почалося битись швидше. Розуміння того, що на борту жінка - бентежило. Згодом він поцікавився у капітана про дивний вантаж, на що той відповів - “це якась принцеса з ханства Заль, і її продали заможному варвару з півночі, який з дуже відомого там роду”. 

– Невже навіть принцеси потрапляють в рабство?

– У Заль ханам прийнято мати багато жінок. У цієї принцеси може бути десятки братів і сестер. До того ж хтось таки заплатив найманцям щоб нас зупинити. Нам пощастило бо ті не охоче виконували завдання. Отже можна припустити, що принцеси не так і часто стають товаром. Раджу тобі не говорити з нею. Хтозна якими чарами володіють західні жінки.

Обидва посміхнулись. Налін пішов до своєї каюти, а Ваєхе залишився дивитись як моряки грають у кості на гроші.

На 35 день подорожі Олівія кинула якір біля гирла великої річки. За словами Аруюко це була Веста. Поки вся команда чекала не зна що, Ваєхе припало нове завдання - відмити клітку рабині. Спочатку та злякалася коли вперше хтось увійшов до неї, але згодом звикла до компанії молодого чоловіка, та навіть заговорила з ним на імсімійській мові.

– Куди мене везуть? - поцікавилася невільниця.

– У Сойн - коротко відповів моряк

– Там холодно.

– Звідки тобі знати? - спитав Ваєхе незадоволено подивившись на рабиню - ти там бувала?

– Звісно ні, я читала в бібліотеці.

– А що за книга ця біблітека?

– Це спеціальне приміщення де тримають багато книжок. У мого батька була бібліотека. Там я багато читала про навколишній світ, і про Сойн читала. Знаеш колись давно - сотні років тому, Веста замерзла. 

– Як може річка замерзнути, вона ж не жива?

– Є народи що б посперечалися з тобою. Ти читаеш книжки?

– Я не вмію читати, мати найняла вчительку і вчить мою сестру. Я ж став моряком, як і мій батько.

– Вчитись писати і читати не так і важко. Хочеш я напишу твоє їмя? Як тебе звати?

– Ваєхе. 

– А мене Аюн - дівчина встала, і підійшла блище - дивись - вона почала царапати брудну підлогу - цей символ означає ва, на нашій мові ва - літо

– Літо? - зацікавлено підійшов моряк придивляючись до напису - а що таке літо?

– Це пора року коли тепліше

– У нас завжди тепло.

– Це у вас. - посміхнулась Аюн - є землі де не завжди тепло. Дивись далі - це означає єхе - вітер на моїй мові. Разом буде теплий вітер, твоє ім'я зі сходу. Придивись до символів - рабиня відійшла на крок щоб чоловік міг краще роздивитись царапки.