30 Термінова робота

Того вечора Каджі вирішила не втрачати часу. Покинувши роботу раніше подруги, вона направилась на головну пристань. Якщо дівчина все правильно пам'ятала - тут мав розвантажуватися корабель, на якому прибув Ваєхе, а одже він теж мав бути тут. Через кілька годин, молодий, загорілий під морським сонцем моряк, прийшов. З собою він притягнув порожнього возика. Після короткої розмови з матросами, чоловік раптом швидко побіг у бік Перлини. Каджі ледве наздогнала його.

– Пане! Пане! - Кричала вона аж поки той не почув - почекайте!

Той зупинився, чекати коли незнайомка підійде блище, і розповість - чого їй треба.

– Я подруга Рояни - Каджі - представилася дівчина - вона не може особисто зустрітись з вами, але зараз знаходиться на площі засновника.

– Чекає на мене?

– Ні, не думаю, але коли я помітила її самотню, мені здалося, що добре було б розвеселити подругу.

Для Ваєхе поведінка незнайомки була дивною. Звідки вона знала його ім'я - було цілком зрозуміло. Але навіщо дівчині так бігати і розпинатись заради простого сюрпризу подрузі, було не зрозуміло.

– Гаразд, я пройдуся з вами через міст - погодився чоловік, міркуючи що у центрі міста його навряд кудись заманять щоб пограбувати.

– Тоді ходімо швидше. Половина вистави вже пройшла.

Ваєхе чув про якогось блазня що корчить пики перед людьми за гроші, але не міг зрозуміти, кому це може бути цікаво. Швидко йти у дівчини сил, як виявилося, більше не було. Сповільнивши ходу на старому мосту, Ваєхе і запитав у незнайомки:

– Звідки ти знаєш Рояну?

– Знаю, ми з нею разом працюємо в домі “Патриція”

– Зачекай - схопив її за руку чоловік - куди і навіщо ти мене ведеш?

– Я вже казала - хочу зробити сюрприз подрузі, ось, вже зовсім поряд.

На мить Каджі навіть злякалася. Думка про марність затії зникла, коли вони обидва опинилися на площі. Народу там було багато. Хоча більшість сиділа на лавицях перед невеликою сценою, дехто просто тинявся площею, чи проходив повз. Супутниця Ваєхе раптом зникла, від чого він став як вкопаний, чекаючи біди. Його очі блукали по строкатому натовпу і не могли нічого розібрати. Аж поки  не промайнув знайомий образ. “Рояна!”. Ноги самі понесли його до неї. Вона сиділа поміж людей, дивлячись на комедію. Раптом кохана дівчина теж помітила його. Її розгублений погляд чомусь розізлив Ваєхе. Остаточно вскипіла кров хлопця, коли до неї звернувся незнайомець у багатому вбранні. Та не довго полум'я палало. Поцілунок незнайомки був настільки несподіваним, що одразу загасив гнів. Затяжні обійми молодят почали викликати смішки у перехожих. Нарешті Каджі подивилась теплим поглядом на Ваєхе, і провела рукою по його обличчю.

– Не поспішай робити дурниці. Я просто хотіла показати тобі хто ми є насправді - дівчата з пристані. Рояна обманювала себе, і тебе теж. Знаеш, я теж тебе колись покину, але мені так хочеться хочь трішечки побути поряд з тобою. Відчути на собі що таке справжне кохання, а не з розповідей подруги. Можливо ти мене не знаеш, та я знаю тебе.

Вона потягнула за руку розгубленого Ваєхе геть з площі.

Натовп народу навколо непритомної дівчини моряк вже не помітив.

Опинившись у дворі, де тільки но ночував з Рояною, Ваєхе заплатив за ту саму кімнату. Отямився моряк вже пізнім ранком: самотній в порожньому ліжку. Відчувши  голод, він пригадав. На щастя у господаря завжди можна купити чогось поїсти.

На першому поверсі старий чоловік порався з котлом каші, він і був знайомим Ваєхе, що здавав тут кімнати.

– Ти мене дивуєш - почувши скрип досок почав розмову старий Гіспо – Рояну я знаю, а хто ця красуня?

– Її подруга.

– Отакої! - здивовано вигукнув чоловік, на мить відвернувся від каші і глянув на молодика - що ж це буде, коли про це дізнається твоя Рояна.

– Вона більше не моя - згорбившись відповів Ваєхе

– Отакої - повторився старий - чому ти так гадаєш? Я бачив багато дівок, вона залишала лише приємне враження.

– Вчора я бачив її з якимось багатієм.

– Отакої - втретє сказав Гіспо, і більше не докучав молодого друга своїми питаннями. Грошей за сніданок старий не взяв.

Моряк не ночував вдома вже дві ночі. Мати скоріш за все була розлючена.

Кущ, на який він позавчора впав, хтось перекопав і полив, на відміну від решти. Через вікно було добре видно привезені вчора речі з порту. Всередині Майша разом з Пюрією поралися готуючи до продажу привезену сином кору екзотичного дерева, що мала приємний запах. Яке було його здивування, коли вона навіть не спитала, де він пропадав ці ночі. 

– Ти снідав? - Спокійно запитала мати.

– Так, у дядька Гіспо - не думаючи відповів той, потім пожалкував, помітивши реакцію мати на відповідь.

– Послухай - почала Майшанола - побережи себе трохи, я знаю, ти щойно повернувся, але це вже занадто. Просто будь більш обережний.

Коли приготування були закінчені, Ваєхе допоміг матері донести необхідні речі до ринку “Перлини”. На місці вона швидко розпродала всі спеції між знайомими торговцями, і направилась додому. Сам Ваєхе вирішив не повертатись, а зайти в порт. Наближався полудень, тому виходило так, що моряк опинився на місці якраз у саму спеку. Галасливі чайки, здається, не звертали увагу на спеку, та й сам моряк звик до такої духоти.