29 Сонячний Біріл

Річка, в ширину кроків пять, і стільки ж у глибину, несла свої повільні води чітко визначеним маршрутом, обмеженим високо мурованими набережними міста. Розпечена гранітна бруківка розігнала майже всіх міщан по домам. Була найспекотніша пора дня. У районі Перлини стояв галас багатьох чайок, бо Золота затока починалась усього через кілька будинків. Слабкий морський вітерець ледве доходив сюди через вилясті і вузькі вулички. Однак його було достатньо щоб колихати фіранки відчиненого вікна на другому поверсі. За вікном - в середині старенька бабця ретельно слідкувала як маленька десятирічна дівчинка виконувала письмове завдання, отримане від неї самої. Обидві були пітні од спеки. До того ж маленькій Пюрії було важко зосередитись над навчанням в таку духоту. Думати вона не могла ні про що, окрім повернення брата, яке мало відбутися сьогодні.

“Ваєхе - братику, де ж ти? Врятуй мене!” - стомлена жарою голівонька вже не могла більше витримати.

Нахабна чайка сіла на підвіконня, тільки для того, щоб за мить злетіти, перелякавшись стуку у двері.

- Нарешті - вигукнула Пюріа, вскочила, підбігла і обійняла маму, яка щойно увійшла.

- Нажаль пані Дуофа я мушу забрати доньку. Щойно ми дізнались про швартування корабля, на якому прибув мій син з торгової місії. Сподіваюсь ви вибачите наше втручання у хід навчання.

- Що ви - щиро посміхнулась старенька - мені не знати яке це свято - повернення сина. Місяці молитв і душевних мук за долю рідної крові закінчуються у такий день, лише, щоб за кілька тижнів початися знову. Тому прошу не хвилюйтесь про такі дрібниці як перерване навчання.

- Дякую вам за розуміння, чекаємо вас за тиждень - відповіла мати дівчинки.

Рученята учениці ще тримались за мати, коли Дуофа виходила. Дитячий розум не міг збагнути чому ніхто крім неї не помічає злий і суворий характер її педагога. Люб'язність бабусі з наймодателями лише доводили Пюрії облудництво вчительки, яка поважно посунула через двері. Сьогоднішні уроки закінчились б на рідкість добре, та з спини Дуофи впав папірець. Коли Майшанола - мати дівчинки, помітила листочок, остання аж сильніше вчепилась пальцями, шукаючи прощення. Крик від болю пролунав на цілий поверх. Матір розлютив малюнок рогатої відьми намальований розбещеною дитиною.

- О кити суходолу! Навіщо ти так мене соромиш? Якби пані побачила його, виникнув б скандал. Сьогодні тобі тричі пощастило: по перше - що Дуофа не помітила його - Майша потеліпала малюнком перед очима доньки - по друге - папірець одразу відвалився; і по третє - я дозволяю не розповідати братові.

Почувши це, Пюріа аж засіяла від радості. Дивовижні розповіді Ваєхе були найкращим задоволенням для неї, а мати, зазвичай,  у покарання позбавляла її такої розваги.

На першому поверсі Майшанола ще поралася з приготуваннями, коли до них без стуку зайшов Ваєхе. Великий пакунок на спині давив своєю вагою на згорбленого чоловіка. Та за кілька митей він опинився на підлозі, і мати вже обіймала свого сина.

- Як же ти змужнів і подорослішав - радісно помітила вона - зуби не кровоточать? Любчику мій, ні де не болить?

- Не хвилюйся мамо, зі мною все гаразд. Рейс був успішним. До речі в мене є подарунки для вас. Один для тебе, один для сестри.

- Я так хвилювалася - по місту кажуть що піратів багато.

- Так, піратів стало більше. Я навіть бачив одне судно.

- Розкажи братику про піратів! - втрутилася Пюріа, не витримавши своєї допитливості - правда що у них навколо шиї росте змія з червоними, злими очима, і допомагає їм битися?

- Не знаю. Навряд хтось свідомо носить змій на шиї.

- Хто б говорив. - сказала мати, і суворо подивилась на сина. - ти хоч спершу до нас зайшов?

- Мамо припини будь ласка. Рояна добра дівчина, і так - у неї я ще не був.

- Батька на тобі немає.

Майша не хотіла слухати марні виправдання. Своє враження про дівку з пристані Патриція вона вже давно сформувала. Жахливі чутки про розпутність багатіїв, які там працюють, вже давно ходять не тільки серед знаті. На звичайному ринку можна почути як чергова красуня отримала житло у заможному районі, тільки б дружина винуватця не дізналась про її вагітність. 

Решта дня пройшла у щасливих розмовах. А надвечір, святковий стіл розділила з ними вдова Отянаї - вже не молода жінка біля сорока років, що могла собі дозволити платити за кімнату в будинку Майшаноли.

 Вже маленька Пюріа спала, а Отя - повернулася до себе, коли Ваєхе випадково завів розмову про місто Вілларік.

- Ох синку - мріючи  зітхнула Майшанола - така доля жінок Бірілу - заздрити чоловікам у їх подорожах. Нові моря і океани, нові міста, люди, диковинки різні, екзотична їжа - як би я хотіла глянути на це все.

- Наш капітан завжди говорив - не знаючі люди обирають найкращі речі із твого життя, як курка зерно з пилюки.

Мати не сподобалась така алегорія, тому вона вирішила відігратись:

- Я бачу ти любиш говорити про тварин? Ну що ж, я теж люблю говорити про одну знайому курку… 

Засмаглі руки Ваєхе піднялись догори та гучно плеснули по його колінах, коли той голосно засміявся, але запідозрівши що розмова йде про Рояну, різко замовкнув. Задоволена собою мати, посміхаючись, лише підсунула йому шматочок “портового” десерту - місцева екзотична страва. Солодка риба, запечена у великій кількості “темної трави”, зараз зовсім не цікавила молодого чоловіка.