28 Обмін 2

- Достатньо близько - заговорив блідий привид півночі, коли між сторонами залишилася сотня кроків.

- Я Ролгін, прийшов виконати угоду, яку уклала з вами пані Мон! - Крикнув командувач.

В сутінках йому здавалося, що на відстань у сто кроків важко докричатися.

- Це вони - звернувся блідий до свого капітана - доречі в листі Каджі чомусь назвалась Мон. Схоже ця жінка любить грати в ігри.

- Не люблю! - Заперечна та дитячим голосом.

Ваєхе глянув на неї, і подумав що дарма любителька змінити ім'я колись відмовила йому. Тепер, на жаль, часу насолоджуватися стражданнями Каджі не було, тому він заговорив:

- Блідий, спитай чи вони привезли золото.

- Золото взяли?! - Негайно виконав наказ представник північних привидів.

Ролгін, почувши запитання, несвідомо поклав руку на мішечок, що кріпиться праворуч. В ньому була сума вартістю в невеличке містечко. “Можливо їх би вистачило купити його рідне Ковальське. “Чому торговці з півдня такі жадібні?” - подумав командувач.

- Золото зі мною! - Нарешті відповів він.

Важкий шкіряний мішечок легко піддався його сильним рукам.

- Ми підходимо! - Додав Ролгін, узявши обома руками викуп.

Було видно лише темний силует дороги, по якому кінь йшов дуже неохоче.

- Зі мною лише п'ятеро - зкомандував Ролгін.

Здавалось, що час розтягуватися до безкінечності, а хитра ніч множила відстань в сто кроків у тисячу. Та все колись закінчується - між ним і работоргівцем залишилося десять кроків. Ролгін вирішив зупинитися.

Тим часом капітан, які всі хто був з ним, нервував все більше і більше.

- Скажи щоб віддав золото - звернувся Ваєхе до свого перекладача. Звісно той одразу передав вимогу:

- Спочатку віддай золото.

Ролгін заніс за голову мішечок, тай з усієї сили кинув його, але той пролетів тільки половину відстані.

Ваєхе одразу відправив Каджі за золотом. Дівчина хоч і погано бачила в темноті, але таки намацала викуп. Капітан був задоволений вагою мішечка, коли той опинився у нього. Йому ніколи не доводилось тримати скільки грошей в руках, тому забувши де знаходиться, він почав рахувати монети.

- Двісті золотих - заговорив нарешті задоволений Ваєхе і звернувся до моряків - Каджі і Люмія вільні.

- Дві щасливі дівчини, зі сльозами на очах, рушили вперед.

- Відпусти інших! - вигукнув Ролгін помітивши лише дві тіні, що наближалися.

- Чого йому? - Запитав капітан у блідого Носта.

- Хоче решту жінок - сухо відповів той.

- Нехай забирає, тільки най заплатить.

- Заплати і за них! - Поспішив перекласти блідий.

Командувач спочатку не зрозумів у чому справа. Сума була такою великою, що йому і в голову не лізло як можна просити ще. Рука стиснула меч. Ноги напружились від гніву. Кінь, відчувши зміни, почав переминати ноги.

- Послухай - раптово заговорив Юріюс - двісті золотих мір Серфорта майже вдвічі важчі за двісті золотих біріл. Якщо ти розумний чоловік, то отримаєш за них триста імперських монет. Як гадаєш: така щедрість варта кількох рабинь?

Блідий уважно вислухав, і передав:

- Він каже що двісті їх монет важать як триста біріл, і що тобі варто відпустити всіх.

- А ти що думаєш? Запитав в нього Ваєхе.

- З одного боку вони праві, з іншого - їх лише шестеро, а решта далеко. Можливо їм дорогі ці невільниці. Варто спробувати заробити більше.

- Гаразд, слів треба дотримуватися. Я казав що дві рабині коштуватимуть двісті, і я дотримуюсь умов. Нехай заплатить.

- Доведеться заплатити - передав блідий, лаконічно скоротивши слова.

Поки йшли переговори Мон і Люмія нарешті, постійно падаючи, дістались до своїх рятівників. Опинившись якраз біля Ролгіна, його наречена знову оступається. Мон кидається до неї на допомогу. Кінь командувача лякайється чорних тіней, та штовхає коня поряд. Його вершник, щось запідозривши, виймає меча. Темна ніч швидко доносить звук металу до моряків. Всі навколо Ваєхе теж повиймали мечі.

“Невже нападатимуть” - подумав капітан і гаркнув:

- Хапайте жінок і тікаєте.

Матроси, яким дісталися М’ян і Мілена, легко підняли їх тендітні тіла. Останнім виявився моряк який забирав Колхімін. Всі помчали вперед, ледве орієнтуючись по темному силуету дороги.

- Стійте! Стійте, ми заплотимо - закричав Ролгін.

Хтось із засідки почав стріляти. Одразу пізнавши звук шелесту стріл, командувач ринувся вперед. Юріюс дав наказ одному з офіцерів передати сороковині в засідці не стріляти, після чого кинувся наздоганяти Ролгіна.

Стріла, потрапивши в коня одного з матросів, спровокувала його падіння. Бідна тварина від страху і болі брикалася на землі. Іншому моряку пощастило менше. Йому стріла потрапила в праве плече. Рабині, що їхала з ним животом донизу, теж дісталося. Ошалілий від небезпеки чоловік скинув поранену, після чого його кінь з новою силою помчав перед.

Ролгін швидко оглянув лежачего матроса. За цим заняттям його наздогнав Юріюс. Та тільки він наблизився як командувач вже був верхни, і знову пустив галопом свого коня. Генерал подивився назад. Почувши, але не побачивши решту охорони, він крикнув:

- Діставайте смолоскипи! У кого є смолоскипи?!

Серце шалено билось від страх за свою родину. “Як так вийшло що він втрачає всіх друзів і рідних?”. Чорна тінь на шляху збиває думки Ролгіна. Він знову спішився та підбіг оглянути чергового матроса. Цього разу щось було не так. Нахилившись над тілом, командувач з жахом виявив що це жінка.

- Хто це? - Ледве зміг вичавити з себе Ролгін

- Хто це? - Вже нормально перепитав він.

- Це ти сину? - Втомлений голос матері вдарив молотом.

Розум остаточно покинув його, коли він намацав стрілу в спині матері. Командувач впав на коліна. Його рука взяла знайому, теплу руку.

- Ти такий гарний - заговорила поранена, коли хтось приніс смолоскип.

Вогонь грався тінями на обличчі людини, яку колись так боявся втратити Гінні, боявся більше власної смерті. Колись мужній хлопець вже довів це. Дорогоцінні очі дивились на нього поки він сам сидів колінами у рідній крові.