27 Обмін

Час побіг швидше, а це означало що справи налагоджуються, принаймні так вважав Ролгін. Кількість полонених збільшувалася, тому за містом розпочали будувати бараки для в'язнів.

- П'ятсот рабів володарю - доповідав архітектор табору.

- А скільки в нас полонених? - звернувся командувач до свого помічника, який стояв позаду.

- Цифра неточна, від тисячі двохсот до тисячі трьохсот - осіб відповів той.

- Ти чув? - Зло поцікавився Ролгін - збільш розміри вдвічі. Але май на увазі - в робочій силі недостатку немає, а от гроші варто економити, враховуй це.

Командувач розвернувся і продовжив оглядати будівельний майданчик.

Як всі важливі події - ця теж почалась раптово: До Ролгіна прибіг гінець.

- Пане командувач - одразу почав той - термінове послання - воїн протягнув папірець.

Володар взяв його і роздивився. Сірий папір не викликав довіри, таким не користуються вищі чини.

- Від кого воно? - Спитав Ролгін.

- За два дні дороги нижче за течією був перехоплений кур'єр. Коли патруль вирішив перевірити послання виявилося що воно від работорговців, які придбали шановну пані Люмію як рабиню.

- Де посланець?

- Він заарештований. Його тримають у містечку Хижа Риба.

Ролгіну дуже хотілося допитати посланця, але той був за півтори дні дороги звідси. Командувач знову взяв слово, і дуже обережно відкрив його.

“Шановний пане Ролгін. Пише вам вірна слуга пані Люмії - Мон. На жаль мушу розповісти вам, що ми потрапили в полон. Жахливі бандити продали нас одному з торговців рабами. На наше щастя ним виявився добре відомий мені чоловік - капітан Ваєхе. З ним ми домовились про винагороду. Капітан погодився супроводжувати нас в гору по річці Веста, допоки ми не зустрінемо представників Серфорта, які виконають умови нашої угоди. Безпека пані Люмії та Мон коштуватиме двісті золотих. Також мушу вас засмутити тим, що з нами є ще три полонені, які можуть вас зацікавити: це Мілена; М’ян, та Колхімін. Сподіваюсь на ваше благородство, і що ви виконаєте всі зобов'язання, які я взяла на на себе і пані Люмію. В кінці додам, що капітану я відома як Каджі.

Очі налилися кров'ю, зуби захрустіли від напруги, руки зжались у кулаки та зім'яли слово. Ролгін був у ярості. На якусь мить здавалось що він втратив над собою контроль.

- Та як це сміття посміло торкнутись моєї сім'ї! - не своїм голосом прокричав командувач.

- Керсор Дугт - скомандував Ролгін і той одразу підійшов - негайно відправляйтесь до генерала Юріюса. Повідомте йому, що я на чолі тисячі найкращих воїнів відправляюсь вниз по течії. Наказую почати збори.

Вже згодом він усвідомив, що тоді погарячкував. Вистачило б і двохсот вишкулених вояків.

Генералу довелося зняти багато солдатів з патрулювання. Та одна тисяча не десять, вже до вечора збори завершились, і Ролгін рушив в дорогу.

Після опівночі був довгий привал, де командувач обговорив ситуацію з офіцерами. Юріюс добре зрозумів свого командира. Він хотів якнайшвидше врятувати свою наречену, а вона не абихто, а єдина вціліла особа королівської крові.

- Пан Ролгін, пропоную відправити розвідників, щоб знайти місцезнаходження пані - пропозиція була розумна тому командувач одразу погодився з генералом.

Опівдні наступного дня, коли тисяча воїнів вже більше шести сордіб була на марші, повернулися двоє розвідників.

- Підозрілий караван рухається вгору по течії. Приблизно двадцять озброєних моряків. Є зв'язані полонені, та ще дві жінки рухаються вільно - доповів розвідник.

Ролгін напружився, але в порівнянні з минулою бурею ярості, це так - теплий вітерець в сонячний день.

Відправивши чотири сороковини вперед, командувач віддав ще один наказ:

- Нехай вони оточать работоргівця, коли головні сили наблизяться.

- Пане командуваче - звернувся Юріюс до свого командира - дозвольте порекомендувати вам взяти тільки сотню вершників. Це дасть змогу швидко наздогнати ворога, або швидко відступити, у разі пастки.

- Згоден з тобою. Твоя холодна голова допомагає мені - погодився Ролгін і поплескав генерала по плечу.

Сотня воїнів рушила. Коли на горизонті з'явився караван, сонце вже заходило, тому річка і прилеглі пагорби зафарбувались в червоний колір.

В давнину казали: червоний захід сонця означає чиюсь смерть уночі, та цього дня мало ніхто не думав про старі приказки.

Ролгін нервував. Всі хто знав про його сім'ю з Ковальського - мертві:

- Всі полонені жінки дуже дорогі мені. Я повторюю - всі. Вам зрозуміло?

Хто відповів, хто просто кивнув. Генералу ж таке попередження Ролгіна здалося дивним.

Вершники повільно стали наближатися до каравана. Виявилося, всі люди торговця, окрім жінок, теж були верхи. Ролгіну здавалось чим ближче вони підходили, тим повільніше ішов час.