21 Возз'єднання

В Долині стояла спека. Кілька тисяч вершників західної гори спокійно дивились як розвертається військо в десятки разів більше.

- Як би ти діяв на їх місці? - спитав Обінон у Ролгіна, який сидів поряд верхи на коні.

- Я б відступив до столиці. - відповів твой.

- А я знову впевнився в тому, як мало ти знаєш про Рохні. Ми не вміємо захищати стіни верхи, а пішим жоден кочівник не воює. Солдати гори відступають.

- Тоді чому я бачу перед собою іх воїнів? - Ролгін махнув рукою на вороже військо.

- Це лише десята частина. Вони просто відволікають нас, поки Пліус тікає на північ. Всі ці вівці на кобилах розбіжуться вже після короткої сутички.

Закінчивши просвітлувати свого союзника, Обінон підняв списа, та наказав атакувати. Почалися шалені хороводи вершників, які намагалися застрелити один одного з луків. Атака важкої кавалерії призвела до масової втечі ворога.

- От бачиш, вони не збираються помирати тільки для того, щоб решта встигла втекти трохи далі. Об'єднане військо вождів буде переслідувати плем'я західної гори.

- А Серфорт? Він ще під ворогом, треба звільнити столицю.

- Чию столицю? Ти вождь без війська. Якщо ми продовжимо тобі допомагати воно в тебе не з'явиться. До того ж мені не хочеться мати ворога за спиною де мої жінки і діти. Ми мусимо покарати зрадників. Тобі ж, як лідеру, я раджу зібрати свій народ для битв.

Закінчивши говорити Обінон розвернувся, і поїхав геть.

Колись одна розумна людина казала: “один у полі не воїн”. А один генерал у полі? Хто він?

“Звісно я не чекав посеред поля бою коли мене хто-небудь спіймає. Ненадійні союзники із степів помчали мстити своїм родичам. Може це на краще? Може королівство має саме вирішити свої проблеми?”

Багато думок змінювали одна одну поки кінь повільно віз Ролгіна на схід. Він планував через пів дня звернути на південь, та вже через дві сордоби йому зустрілася двадцятка вершників.

“Дезертири” - подумав він. Хоча вони всі були в багнюці, форму першої королівської він впізнає і вночі. Спочатку всі насторожено чекали. Потім троє відділилися від групи та почали наближатися. На Ролгіні був одяг кочівників, тому він радів вже тому, що його не застрелили одразу.

- Ти хто такий? - спитав один із трійці.

- Офіцер першої королівської армії - генерал вирішив відповісти не уточнюючи звання. “Звідки знаєш як відреагують незнайомці”.

- Командував сороковиною? - продовжував розпитувати солдат.

- Бери вище - відповів Ролгін.

- Друга черга? - Жартома спитав інший воїн.

- Ще вище.

Від таких слів трійця розгублено переглянулась між собою.

- Ми добре знаємо всіх керчет, якщо тебе не впізнаємо - буде боляче.

- Я їх теж добре знаю.

- Назви їх - заговорив інший вершники.

- Друт Р. - друга четвертина, син генерала. Помер на моїх очах. Лікан О. і Юріюс Б. обрані Друтом, та Отанос - четверта четвертина.

- Вірно, але якщо ти із наших, чому одягнений як варвар?

- Форма зіпсувалась, думаю ви розумієте - генерал тикнув пальцем в них, натякаючи  на їх забрудненість.

- Зараз ми тебе обшукаємо, не роби різких рухів. Потім підведемо до нашого керуючого - він вирішить що з тобою робити.

Трійця почала оточувати Ролгіна. Двоє з них витягнули свої мечі, а третій вже тримав в руках списа. Генерал не сперечався і підняв руки догори. В нього був лук, який одразу забрали, і запас їжі, звідки один із трійці трохи відкусив.

- Вода є? - запитав той, що перевіряв провізію.

- Ні - відповів генерал.

- Тобто ти був не сам, так? Хтось інший ніс воду? І де він тепер?

- Мені допомогли кочівники. У них тут поряд була міжусобна битва.

- Так, ми чули що сюди суне ще більша орда варварів.

- Нехай ці собаки перегризуть один одного - сплюнув на землю другий вершник.

Третій чомусь постійно мовчав.

- Хтось із віддалених воїнів свиснув трійцю товаришів, давши їм знати, що вони затримуються.

- Гаразд, поїхали - скомандував найголовніший з них.

Воїнів виявилося двадцять два. Схоже всі вони були з однієї сороковини, бо розмовляли доволі дружньо.

Керсор знову розпитав Ролгіна: якими сороковинами він керував; якими офіцерами командував. Здавалось йому не сподобались відповіді, тому руки незнайомцю таки зв’язали.

- Монак! - крикнув керсор і до нього підбіг молодий воїн - візьмеш свою клячу, і проведеш знайду до нашої стоянки, Схоже він із наших, але перевірити треба.

Рядовий поклонився і помчав збирати свої речі.

Дорога виявилися довгою. За словами Монака до сутінків прибути не встигнемо. Від нудьги чоловіки почали розмову.

- Як тебе звати? - спитав конвоїр.

- Я Ролгін, ат и Монак?

- Та-а-к - потягнувся той - що з тобою сталось в битві?

- Нещодавній? - вирішив уточнити в'язень, на що його співрозмовник кивнув - мене взяли в полон і кудись вели. Потім сталася сутичка між Рохні де моїх конвоїрів розбили. Ці інші кочівники виявились набагато добрішими до мене. Обробили мій поріз, і взагалі, добре мене доглянули. Звідси і моя одежа.

- Знаєш а ти нагадуєш мені одного знайомого. Його звати Гінні.

Раптом генерал згадав Монака. “Як можна було забути цього хлопця, який так кумедно залицявся до сестри”.

- Він обіцяв мене влаштовувати в столиці - уявляєш? - охоронець затриманого, здавалося щасливим від цієї обіцянки - Я кохаю його сестру. Вона красуня. Її Міленою звати. Як тільки відслужу, одразу повернусь, і створю з нею союз.

Радісь Монака надихала генерала.

Так за балаканиною двійню спіймала ніч. Солдат навіть не зв'язав ноги полоненому. Мало того, Ролгін був впевнений, що зміг би вмовити того розв'язати ще й руки.

На сніданок затриманому дісталась лише вода та хліб. Добре хоча б місце призначення вже було недалеко.

В лагері Монак одразу відвів знайду до свого керчета. Зустрівшись очима з керуючим четвертиною, генерал разом з ним одночасно посміхнулись. Вони впізнали один одного.