20 Сойн

Пройшла ще одна сорока днів маршу, а жодної битви ще не відбулося. Орл розумів, що ворог стягує всі наявні сили у Сойн, тому нервував. Вождь Юдліс, напротивагу союзнику, вів себе спокійно, від чого генерал ще більше зневажав того.

- Шановний пане - якось не витримав Орл, і звернувся до лідера дикунів:

- Вже сьогодні ми дістанемось міста Соін, але ворог навіть не намагався нас зупинити, вам не здається це дивним?

- Розумних людей розумні речі не дивують - відповів вождь.

- Але чим більше сил захищатиме місто, тим важче буде зайняти його.

- Це так, але наш опонент сам зібрав всі сили в одному місці. Отже ловити їх по всьому Весталю не доведеться. Візьмемо Соїн в облогу. За його стінами багато народу, їжа закінчиться швидко.

Почалася блокада міста. Юдліс був правий, вже через чотири сороки в місті почався голод. Схоже припасів в Сойні або було дуже мало, або не було зовсім. Розвідка не давала потрібнї інформації.

На тридцять други день облоги з міста змогли втекти кілька жителів. Їх схудлі тіла вразили генерала.

- Чому в місті так швидко настав голод? - запитав Орл у міщан.

- Війська імперії пане, їх офіцери наказали відібрати припаси у жителів. Майже все у них. Ось мій друг Дулкар - розповідавший показав рукою - у відчаї залишив свою сім'ю. 

На думку жителя міста, ці слова мали розчулити воєначальника, але вийшло навпаки.

- Відведіть їх, нагодуйте, але не відпускайте - наказав Орл, та глянув на стіни міста.

Червоні промені вечірнього сонця розфарбувати головну башту міста-фортеці. Вода широкої річки теж здавалася червоною від віддзеркалення. На мить генералу здалося ніби стіни з водою почервоніли від крові.

Усвідомлення того, що в ізольованому місті можуть загинути тисячі людей, сильно давило на Орла, тому він вирішив ще раз звернутися до Юдліса:

- Нам треба штурмувати місто - наполягав генерал - кляті імперці відбирають їжу у міщан. Якщо ми не поквапимось - помруть тисячі.

- Якщо поквапимось - також помруть тисячі - спокійно відповів вождь, уважно стежачи  за союзником.

- Невже вам байдуже на долю жінок і дітей?

- Ні не байдуже.

- Тоді чому ви відмовляється від штурму? У ворога менше тисячі воїнів.

- По-перше - вони за стінами, і ми знаємо як люди півдня вміють захищати свої кам'яні споруди. По-друге - скільки в місті чоловіків? Більше ніж у тебе солдатів. Якщо вони хочуть жити, нехай візьмуть у руки зброю. І по-третє - я, як і ти, не всемогутні. Чим нам штурмувати стіни? Не переоцінюй себе.

Такі сухі аргументи остаточно зруйнували віру генерала в людяність союзників.

• Якщо ти боїшся, я сам піду на штурм! - Вигукнув він.
• Послухай! - розгнівався вождь, і встав на ноги - я не боюсь, боїшся ти за долю людей за стіною. І не плутай страх з розумом. До того ж ти сам не лізтимеш на стіну. Першими підуть найсміливіші із твоїх людей. І мені шкода їх, у такому разі.

Орл мало не скипів. Охорона вождя напружилась, та все обійшлося. Генерал вирішив сам штурмувати місто.

Третя армія вишикувались в бойовому порядку перед найдовшою стіною Сойну. Весь план спирався на те, що мало чисельним Імсімі буде важко обороняти довгу ділянку укріплень. За розрахунками Орла за стінами обороняється десь четвертина армії, а довжина південної стіни досягала тисячі кроків. Один крок стіни в найгіршому випадку будуть захищати два з половиною солдатів. Таким чином Орл просто розтягне війська змушуючи зробити те саме і ворога. Сотні драбин було підготовлено, та через поспіх ті були поганої якості.

Протяжний свист подав сигнал початку битви. Воїни рушили маршем до стіни. Піднявся лязкіт металевих обладунків. Стрільці поспішали зайняти позиції чим спровокували обстріл з боку ворога. Наблизившись на відстань до якої дострілювали вороги, сороковини піхотинців з криком почали кидатися встановлювати драбини. Деякі з них вороги одразу скидали, та більшість встояли. До стріл, летівших в третю армію, додалися каміння і глечики з горючим маслом. У багатьох сороковин перша хвиля атаки була повністю знищена. На заміну їй поспішала друга. Генерал особисто повів найкращих воїнів в атаку на ділянку стіни біля західних воріт. Першим піднявшись по драбині, він втратив шолом. Хоча тут було мало ворогів, сюди поспішали солдати, які охороняли башти воріт, звідки лише кілька лучників пускали стріли. Часу було мало, тому Орл почав рубати ворога своїм мечем. Піднявся страшний галас. Його солдати змогли піднятись на стіни ще на багатьох ділянках. Як тільки ворог зосереджував сили на проривах, одразу встановлювалися нові драбини на місця що залишилися без захисників. Оглянувши все навколо генерал зрозумів - перемога вже близько. В ейфорії він почав запекло відганяти лучників до воріт. Один з них кинув камінь в Орла потрапивши йому в голову. Другий з ворожих стрільців, що намагався відбиватись коротким кинжалом, встромив свою зброю в ногу генерала, та штовхнув його зі стіни у бік міста. Важке тіло проломило дах від чого швидкість падіння зменшилась. Можливо від цього відважний і запальний генерал не помер одразу.

Західні ворота відкрились та Орл так і не дізнався про вдалий штурм. Його тіло знайшли через кілька сордіб, коли залишки імперців відступали до головного форту. Та саме місто було звільнене, провізія почала потрапляти в голодуючий Сойн.

Взяття столиці Весталю увійшло до книги першої черги де описується перша і друга спроби перевороту в королівстві Серфорт. Та не написали там про долю місцевої знаті та купців. Всього за кілька днів вершники племені оленів заполонили майже весь регіон, грабуютчи тих, у кого було що грабувати. Іронічно, та багато солдатів Імсімі повернулись в імперію вже як раби. Безжальні торговці не розділяли невільників за походженням.