19 Знайда

Наступного ранку єдиний робітник Рулно зник. Той довго сварив рідню втікача, та буденні справи відволікли його від такої розваги.

Мон пішла розвідати що робиться на шляху. Будучи все життя обережною, вона тихо сховалася у кущах так, щоб бачити велику ділянку дороги. На кінці довгої витоптаної стрічки з'явились чорні цятки. Комахи почали докучати Мон, але дівчина набралась терпіння, і дочекалась невідомих мандрівників. Коли ті наблизилися, стало видно що вони верхи. Позаду вершників їхав віз. Побачене згодом надовго вразило Мон. Десяток людей, зв'язаних разом ланцюжком, з останніх сил намагалися не відставати від воза. Позаду них їхало ще чотири вершники з вояком схожим на солдата другої армії Серфорта. Решта троє виглядали незнайомо. Один із них тягнув жінку, яка ледве перекладала ноги. Раптом невільниця впала. Зупинившись вершник подивився на прив'язане до нього тіло, та через мить поїхав далі, тягнучи непритомну бідолаху по дорозі. Порівнявшись із возом, він погнав свого коня галопом. Серед солдатів почувся сміх і лайка. Мон одразу зрозуміла мову імсімі, колись і їй вона була рідна.

 Вправна рука воїна мечем перерізала мотузку, коли мучитель пронісся повз.

Рабиню покинули, навіть не глянувши на неї.

Зі страху Мон ще довго не наважувалася вийти на шлях. Коли вершники зникли за пагорбом, вискочив невідомий чоловік, і підбіг прямо до непритомної невільниці. Мить повозившись із нею, невідомий так само швидко зник. Його підозрілі дії змусили дівчину ще трохи часу перечекати. Нарешті, зібравши всю свою відвагу, Мон підійшла до жінки. Та ще дихала. Чорні локони волосся стали червоними від крові. Оглянувши голову бідолашної, Мон виявила, що хтось вирвав її сережки. Вирішивши сховати покинуту, дівчина почала перекочувати непритомну подалі з дороги, у високу траву. Після чого, накинувши зверху зелених гілок, чимдуж побігла за допомогою. Переляканий вигляд Мон підняв спровокував паніку.

Пан Рулно вирішив самостійно перевірити що діється на шляху. Взявши коня без сідла, він неквапливо поїхав. Через певний час, який нестерпно довго тягнувся для жінок, з-за кущів з'явився вершник. Мілена одразу впізнала свого пана. Коли той наблизився, вона з Мон допомогли зняти непритомну жінку з коня. Ці ж дівчата взялися доглядати незнайомку.

Покинутою невільницею виявилась молода дівчина з зовнішністю мешканки ханства Заль. Вночі вона прийшла до тями, але після ковтка води знову знепритомніла. Вдруге дівчина прокинулась лише пізнім ранком. Тоді Рулно вирішив на всяквипадок відійти від дороги на ще більшу відстань.

Мілена з Мон випросили у пана зупинку на обід. Виявилося що знесилена іноземка нічого не їсть - тільки п'є.

Під час привалу дівчата наварили бульйону з соленого м'яса,  поки Рулно стриножив коней. Та наступного дня пан вже не поспішав так. Знайда почала говорити, і йому самому хотілось поцікавитись що з нею трапилося.

- Дякую вам - перше що сказала іноземка.

Люмія, яка довго роздивлялися її, злякано відсторонилась. Замість неї підійшла Мілена.

- У тебе мало сил, відпочивай - порадила вона.

- Звідки ти? - з цікавістю запитала Мон, дивлячись як незнайомку поять  вчорашнім бульйоном.

- З столиці - відповіла та.

Почувши про столицю Мілена почала розпитувати нещасну, забувши про пораду відпочивати.

- Що там трапилося?

- Зрада корони - коротко відповіла іноземка.

- А що з королівською сім'єю? Це правда що їх вбили?

- Так.

- А перше військо?

- Не знаю - прошепотіла незнайомка.

Помітивши жвавий натиск Мілени, Мон вирішила втрутитися. Взявши подругу за плечі, вона відвела її подалі.

- Годі - заспокійливо сказала Мон, від чого Мілені стало соромно.

Дівчина не знала ким брат служить королю, тому і питати знайду не було про що, хоча Мілена пригадала про якийсь лист, де Гінні призначався писарем.

Увечері, коли іноземці стало краще, посипалися питання. Рулно розпитував її більше про ситуацію в цілому. Виявилося що навколо Серфорту імперці з вестальцями грабують все що бачать, як і в самій столиці. Часто жителі об'єднуються для спротиву, але від розрізненого ополчення мало користі. Мілена поцікавилась про долю війська, але іноземка нічого не знала, крім того, що перша армія програла битву. Засмучена Люмія, зрозумівши що про Ролі нічого не дізнається, перша здогадалася запитати ім'я у незнайомки.

- Я Аюн - відповіла та. 

Панночка почала міркувати. Десь це ім'я вона вже чула, і лице тої їй було знайомим, але запитати не наважилася

- Ніде не болить? - Поцікавилась слуга Люмії.

Таке звичайне питання дало всім зрозуміти, як вони запекло хочуть задовольнити свою цікавість, забувши про саму постраждалу.

Коли стемніло Мон все таки запитала у іноземки про долю невільниці.

- Це довга історія. Тебе цікавлять тільки останні дні? - Аюн дала зустрічне питання, на що та лише кивнула.

- Гаразд, але все ж я маю дещо розповісти і про себе. Я була дорогою рабинею у пана Очіда. Як виявилося, що він зрадив короля, мене успадкувала його сестра. Все було спокійно, поки до маєтку не вдерлися солдати. Мою пані разом сім'єю одразу вбили. Слуг-чоловіків - кого вбили; а кого ув'язнили. Жінок не вбивали. Солдати як звірі накинулись спочатку тільки на молодих дівчат, та згодом жодна жінка не оминула дикості нападниуів. Не знаю як мої знайомі з маєтку, але я навіть порахувати не можу скільки чоловіків зганьбили мене.

Раптом спокійна на вигляд Аюн затряслась. Згорнувшись калачиком вона притиснула вуха колінами. Мон намагалась її заспокоїти, погладжуючи по голові, та Аюн все одно заплакала. Незважаючи на сльози, вона продовжила розповідати:

- Потім мене перепродали іншим солдатам. Я була вже брудна і смердюча, тому вони не чіпали мого тіла. Біля воріт полонених було так багато, що наша група вийшла з міста тільки через три сордоби. Мене погнали разом з десятком невільників вздовж Вести. Тисячі людей йшли по течії. Багатьох вантажили в човни і спускали річкою, тому поступово всі хто йшов поряд з нами знайшли чим спуститись по воді. Не знаю, може моїм конвоїрам було шкода грошей, тому ми йшли сушею. Зрештою шлях став порожнім. Мене, як найслабшу, прив'язали окремо. Напевно згодом я знепритомніла і мене покинули. Прокинулась я вже серед вас.