17 Вороги-союзники 2

Караван кочівників проходив повз Лісову Заставу. Залишки дерев'яних укріплень ще диміли. На незадоволений погляд Ролгіна, вічно веселий Хальвін, лише по-дитячому пожав плечима.  Хоча спалені казарми і нагнітали атмосферу, генерал не сказав ні слова.

Через п’ять сордіб авангард  дійшов Сонфорта. Головні сили кочівників не поспішали наздоганяти їх. Хальвін, підняв прапор переговорів. Тримаючи його рукою він підїхав до Ролгіна, який теж був верхи.

- Ну що друже, схоже нам пора - усміхнувся син медведя.

Обидва вершники вирушили до воріт. Коли до них залишилось кроків п'ятнадцять хтось з стіни крикнув:

- Я керчета Трут О. назвись незнайомцю, якщо бажаєш говорити.

- Я генерал першої королівської армії Ролніг Б. бажаю переговорів.

- І де твоя армія генерале? Позаду тебе тільки дикуни.

- Моя армія знищена зрадниками. Єдине військо, яке ще вірне покійному королю Хорну знаходиться за цими стінами.

Зверху почувся шум. Схоже хтось побіг доповідати про мирних посланців.

Через чверть сордоби з'явився Орл.

- Невже це мій старий друг, і колишній керуючий Ролгін? Минулого разу я тебе бачив на чолі першої армії, а зараз позаду тебе тисячі варварів. Мені стало цікаво - як так сталося.

- Ти знаєш що Хорн помер?

- Знаю.

- Від зрадників загинула вся королівська сім'я, жриця, мій син Друт вбитий у мене на очах. Мені теж цікаво знати, чи бажаєш ти помсти так само, як і я?

- Відчинити ворота! Ти зайдеш один.

- Ні - відмовився генерал - без союзників серед кочівників, нам не розбити ворога. Хальвін піде зі мною.

Син вождя був задоволений словами Ролгіна. Його посмішка говорила про це. Коли вони пройшли ворота, Орл вже спустився, і дав наказ солдатам не оточувати гостей.

- Ми говоритимемо тут - констатував генерал третьої армії.

- Як багато ти знаєш про переворот? - запитав Ролгін.

- Короля зрадив Колхін. Схоже він планував стати новим володарем. Та щось пішло не так, і імперці вбили його, разом з усією сім'єю. Жриця також вбита. Імсімі вбивають всіх більш-меньш знатних людей, яких вважають небезпечними. 

- Схоже ти дуже інформований.

- Так. Друга армія, підсилена військами Імсімі, зайшла у столицю якраз коли тебе громили кочівники. Зараз вони намагаються силою придушити спротив. Їх союзники - варвари, грабують землі на північ від Серфорту. Якби не твої друзі, ми б відправились у Весталь, щоб відрізати шляхи відступу цим клятим зрадникам.

- Я теж цього хочу - підтримав свого друга Ролгін - але що ти робитимеш після взяття Сойну? Імперці на півночі будуть відрізані, але поряд тридцять тисяч союзних їм Рохні.

- Ми їх візьмемо на себе. Ці хвойди не підозрюють, що наша кількість вже перевищує п'ятдесят тисяч. Та менше чим через сороку у нас буде вісімдесят тисяч. Найбільша армія півночі з задоволенням виріжить любителів продатись - гордовито втрутився Халвін.

Обидва генерали подивилися на нього.

- Якщо ми віддамо землі зрадникам, це буде справедливо? - запитав Ролгін.

- Я не політик щоб вирішувати, але одне питання все ж є - Орл нахилився до вуха друга щоб прошепотіти - ти з глузду з'їхав?

- Здається так. І ти теж, якщо вже дізнався про зраду вестальців. Помста - ось наша теперішня ціль. Так, ми не політики, але цю холодну страву готуємо добре. - Ролгін різко вдарив кулаком об долоню - треба скликати нараду з вождями щоб кожен меч отримав свою ціль.

- Може тоді покинете ці кам'яні стіни, та зустрінетесь з нашими лідерами? - Запропонував Хальвін.

- Ти їм довіряєш? - Запитав Орл у друга.

- У мене немає іншого варіанту, і вони це знають - відповів той.

Ще сордобу генерал готувався і віддавав вказівки перед тим як проїхати через ворота. За фортецю їх зустріла двадцятка суровий воїнів верхи на конях. Посмішка завжди веселого Хальвіна змусила кочівників розслабитись. Генерали постали перед вождем ведмедів.

- Ти лідер фортеці і підлеглий Ролгіна? - звернувся Обінон до Орла.

- Так, я колись був підлеглим генерала Ролі - він показав на друга - із радістю знову довірю йому своє життя.

- Вас обох називають генералами, та в моїх очах звання не додає значення. Отож для мене ти підлеглий Ролгіна.

Слова вождя зачепили гідність генерала, але він не був зеленим рекрутом щоб піддатися на таку провокацію. Та перш ніж Орл встиг відповісти, втрутився Ролгін:

- Саме тому нам потрібна нова військова нарада.

- Я представляю все військо Рохні - заявив ведмідь - можете порадитися зі мною.

- Тоді пропоную відправити генерала Орла в Весталь, а нам вирушити на захід, щоб розбити військо Пліуса.

- У будь-якої послуги є своя винагорода -  зауважив Обінон - що ми отримуємо за смерті наших воїнів?

- Землі зрадника Даркона. Якщо вестальці зрадили короля, вони мають понести покарання. Я за те, щоб передати ці землі нашим новим союзникам.

- А що буде з їх народом? - Поцікавився вождь.

- Якщо вони так полюбили імперію, нехай туди і їдуть, у якості рабів.

Орла сильно здивувала жорстокість друга. Він помітив що Ролгін відрізняється від Ролі. А от Обінону сподобались слова генерала. Схоже степові жителі дуже поважали честь, і ненавиділи Імсімі за їх безчесність.

– Гарно сказано - замітив вождь медведів - нехай Орл залишиться генералом, а в його справах йому допоможе Юдліс. Він візьме десять тисяч коней і подвоїть сили третьої армії.

Орл, невірячи почутому, подивився на друга, але той лише кивнув, погоджуючись з кочівником.

- Коли ми переможемо племя гори - сказав Ролгін - воїни першої армії знову зберуться, і піднімуть свою зброю проти ворога. А ті, що відчули гніт імперії - поповнять ряди королівского війська. Єдине, що мені потрібно, це гарантія безпеки для земель Серфорта і Сонфорта.

- А Сойн? - запитав вождь.

- Доля зрадників мене мало цікавить - відповів Ролгін, на що Орл не витримав і сказав: