16 Вороги-союзники

Ранок, як і вся ніч, були для Ролгіна жахливі. Поранену ліву руку ніхто так і не обробив. Чийсь чобіт поштовхами змусив розплющити очі. Перед ним стояв варвар, з довгим, не стриженим, волоссям.

- Не зможеш іти - помреш тут - з акцентом сказав дикун, і поклав поряд мисочку з водою. В ній плавав шматочок хліба та насіння степової трави. Щоб набрати трохи сил, генерал вирішив поїсти те, що дають.

В дорозі вони були вже третій день. Голова все сильніше і сильніше паморочилась. Спогади про битву, з кожним днем ставали все розмитіші. Єдине, що міг зараз пригадати генерал, це те, як помирає від стріл його названий син Друт. Загибель остаточно відбила жагу боротися.

"Невже я боягуз?" - промайнула думка у Ролгіга. Пройшло меньше сордоби, з моменту, як вони рушили, покинувши місце ночівлі - коли почалася справжня какофонія. Налетіли одні кочівники - почали вбивати інших. Ролгін, не міг розібрати, хто проти кого воює. Та швидко стомленому генералу стало остаточно байдуже на навколишні події, і він впав в безпам'ятство у траві.

Вперше, після розгрому підлеглої армії, він бачив  приємні сни. Незрозуміло звідки так знайомі крила з теплого вітру, проносили його крізь спогади. Ось молодий Ролі і Хорн тікають верхи від охоронців щоб глянути на дівчат, що миються у Вєсті. Ось вони вдвох в залі, повній незнайомих жінок, святкують повноліття принца, після чого майбутнього генерала відправили в Сонфорт. Потім йому приснився перший вдалий рейд проти кочівників, які грабували околиці Сонфорта. Звання генерала, і візит старого друга-кроля. Та раптом знайомий пагорб викликав тривогу. Оглянувшись навколо, Ролгін помітив себе серед вірних воїнів. З-за пагорбу донісся гул копит, ще кілька митей і стіна з коней і людей змітає всіх, наче вітер листя. Спис застряг у шиї генерала, він не міг дихати. Від втоми Рлогін падає на спину. Замість трави під ним опинилась кам'яна брила. Потворне обличчя шамана варварів нахилились над ним, і за мить розчинилось, ніби віддзеркалення на воді. Поряд почувся голос Хорна:

- Ми померли, нас обох зрадили - він лежав поряд, так само, як колись поряд з Гінні лежав Очід. Та на щастя страшний сон, скінчився. 

Намет, в якому опинився генерал, чимось нагадував йому пригоду з Моловізном. Дивний був чоловік, хоча гроші він дуже любив. Це житло відрізнялось від намету пастуха, воно було повністю зі шкіри. Поряд якась дикунка, намагалась випрати брудну ганчірку в дерев'яній мисці. Помітивши погляд Ролгіна, вона вийшла.

Через деякий час увійшов кремезний чоловік.

- Вітаю тебе генерал - страшенно перекручуючи слова, привітався дикий незнайомець.

Ролгін мовчки підвівся і сів,  з підозріло дивлячись на дикуна.

- Я - син вождя медвежого роду Рохні. Ми відбили тебе у цих повій морського народу - незнайомець засміявся з власних слів - давай про справи. Племя західної гори зрадило своїх предків. Вони численні, але не настільки, як решта народів Рохні. Тебе відправили до Сонфорта, щоб ти схилив тамішнє військо присягнути на вірність вашому новому вождю, який вбив свого попередника.

- Короля вбили? - нетерпляче перебив генерал.

- От як ви дивно називаєте вождів - король - весело помітив той - так, його вбив зрадник, на ім'я Даркон. Як блудниця, він продав себе народу води, і здійснив жахливі речі.

- Імперцям?

- Що? - перепитав дикун.

- Ми називаємо їх імперцами, або Імсімі.

- Як на мене, вони дикі собаки, які навіть не здатні чогось навчити своїх ворогів. Хоча ні - раптом принц варварів наблизився, і подивився прямо в очі Ролгіну - дечому ми навчились від них - жорстокості. Ти все ще у дорозі до Сонфорту. Там ваші найкращі воїни. Об'єднавшись, ми підемо на південь, щоб вбити цих “імперців”.

- Ми вороги - ви нас грабували, чого нам об'єднуватися?

- В Сонфорті залишилось десять тисяч солдатів. Коней нема і у половини. У нас більше пятидесяти тисяч воїнів, і не всі мають тільки одного коня. До того ж, люди води, не єдиний ворог, проти якого варто об'єднатися. Ми вже давно говорили про союз з вашою жінкою-вождем, але її вбили разом з вашим королем. Зрадник на ім'я Даркон, навіть дітей своєї сестри не пожалів.

Важкі новини відібрали багато сил, тому Ролгін впав на хутряне ліжко, не маючи більше сил сидіти. Відвідувач вирішив покинути намет, помітивши слабкість генерала.

"Невже королівська сім'я вбита, друга армія зрадила корону, а вірна королю - перша армія - знищена?". Кривавий переворот почав набувати обрисів, та питань ставало тільки більше. Як на зло до нього більше ніхто не заходив, окрім дикунки, що невміло прала.

Згодом Ролгін опинився всередині воза який почав рух. Поговорити досі не було з ким. Лише після привалу уночі, до нього знову прийшов син вождя.

- Як ви збираєтесь вибити імперців? - Запитанням зустрів його генерал.

- Ти, або твій друг, станете новим вождем долини Вести. Люди скоріше підтримають своїх, ніж імперців.

- Хіба народ прийме короля не королівської крові?

- Дивний ви народ. Цінуєте речі, які не варті уваги. Як здобутки предка допоможуть нащадку, якщо він хвойда, як ось той ваш вождь весталів. Багато наших братів грабували долину. Так, вони ризикувати, і іноді програвали, але саме сім'я гори, знайшла зрадників серед вас, і вбила короля. Є річ, яку ти мусиш зробити - очолити свій народ.

- Мій рід відомий, але не настільки щоб мати претензії на корону.

- Це вигадані казки південних людей. Завтра буде нарада вождів. Жодної корони ти там не побачиш, і тобі вона теж не потрібна. Керувати  треба як вождь, а не король. Навіть ваша жінка-лідер пророкувала тобі цю долю. 

- Ну стану я вождем, і ми виженем імперців, що далі? Між Серфортом і північчю століття ворожнечі. Нова війна спалахне одразу.

- Чи замислювався ти, чому кочівники настільки численні? Напевно тобі довелось чути про загадкових воїнів, що тіснить нас з нашого рідного дому. Так-от, численність наша зумовлена тим, що кожен чоловік плем'я обов'язково вчиться трьома речам: верхової їзди; верхової стрільби; і користуватися списом верхи. Світлі люди, як ми їх називаємо, живуть на землях де вода стає твердою від холодів, де пів сезону нічого не росте, а з неба, замість дощу, падає біла вода.