14 Падіння династії Бруно

Король Хорн довго лютував, дізнавшись про поразку першої армії. Все що було крихким, одразу знищувалось, потрапивши до рук монарха. Через пів сордоби лікар таки вмовив його випити заспокійливий чай, але друга погана новина, звела нанівець старання придворного цілителя. Хорн збожеволів остаточно.  Кажуть - якби він зберіг холодний розум - багато знаті королівської крові змогли б утекти в той день. Натомість все вийшло - як вийшло.

Даркон заходив в Серфорт з в двох воріт.

Об'єднавшись з імперіями ще в Весталі, він і не думав вирушати прямо на північ. Замість цього, об'єднане військо відправилось вздовж річки Веста до столиці. Ледве друга армія увійшла, як зраділі були охоронці, в паніці почали розбігатися.

В Серфорті спалахнули погроми. В першу чергу не щастило всім, хто підтримував короля. Майже вся знать з сім'ями були вбиті. Дісталося і деяким заможним торговцям, чиї статки виявилися достатньо великі, щоб звернути увагу мародерів.

Хорн сидів на троні підперши голову рукою. Золоті печатки, які прикрашали пальці його предків, в цій ситуації не додавали йому влади. “Хто зніме їх з мене” - думав він. 

- Скрізь зрадники!

У весь голос крикнув монарх, від чого присутня охорона аж здригнулася.

- Який я дурень, який я дурень! Кого зібрав навколо себе!

Король вскочив з трону.

- Половиназ вас зрадники, а друга боягузи!

Він добре розумів, що загартовані в сутичках воїни другої армії легко рознесуть охорону палацу.

- Ви… - вигукнув Хорн тицяючи пальцем в охорону, та голос з-за дверей перебив його:

- Вам не можна пані… 

- Я знаю… 

Зазвеніли лати. Монарх напружився. Нарешті двері різко відчиняються. Охорона швидко - у два кроки, опинилася біля входу, але тривога була даремною - увійшла королева. Хорн ще ніколи не бачив її такою. Сукня на ній була зімята. З руки впав золотий браслет, але Рільйона навіть не поглянула на прикрасу. Лице спотворювали сліди відчаю і сліз. Королева з докором звернулася до свого чоловіка:

- Чому ти нічого не робиш?!

Вона настільки відчайдушно запитала, що Хорн стрепенувся.

- Рятуй дітей, рятуй себе і мене, ти ж король!

У небезпечній ситуації будь-яка жінка, ким би вона не народилась, перетворюється у звичайну дружину селянина, яка з усіх сил намагається врятувати дітей.

“Невже це моя королева?” - здивовано подумав Хорн. “де та жінка, яка своїм твердим характером колись підкорила короля Серфорту?”.

- Ти хто? - не прикидаючись, спитав монарх.

Королева від такого питання заклякла. Хорн і Рільйона дивились один на одного. Тиша продовжилась поки слуга не прибігла до своєї пані.

- Біда ваша величносте, біда. - залепетала перелякана жінка - палац штурмують.

- Вже?! - перепитала королева.

ЇЇ великі очі гострим поглядом подивились на не меньш перелякану жінку, що ще більше сполохало останню.

- Де мої діти? - не своїм голосом спитала королева.

- Вони у навчальному залі відповіла слуга.

Сам король мовчки спостерігав за жінками, поки не почув слова Рільйони, які вона вимовила дивним голосом.

- Я не знаю хто це, виведіть її - наказав він.

Напевно, тому що дітям загрожувала небезпека, колишня графиня Весталю навіть не звернула увагу на дивну поведінку короля. Вона пішла сама, потягнувши свою слугу за собою. Біля кожних дверей стояло по два солдата. А приміщень тут було багато. Рільйона проносилася повз охоронців, не звертаючи жодної уваги на них. Стара звичка королівської сім'ї - не помічати живі статуї. Нарешті жінки увійшли в кімнату, через яку потрібно пройти, щоб опинитися у навчальному залі. Тут стояв керсор з кількома воїнами.

- Ваша величносте - одразу звернувся до неї офіцер - ворог у палаці. Я маю негайно вивести вас.

Королева добре почула новину, але не відповівши, попрямувала до дітей. Двоє дівчаток і найстарший з дітей - син, сиділи за столами, як у звичайний день. Принц щось читав, а цвіт її серця - дві тендітні квіточки, тихо розважалися малюванням.

- Швидше всі до мене - тремтячим голосом покликала вона. Всі слухняно підійшли.

Почувся шум і чиясь брудна лайка. Керсор відправив одного воїна перевірити, що відбувається. Солдат лише глянув за двері, і одразу зачинив їх.

- Там ворог пане. Кілька охоронців намагаються затримати нападників, але більшість розбіглася.

- Забарикадувати двері - наказав офіцер коли королева зайшла з дітьми.

- Що відбувається? - гнівно запитала Рільйона, помітивши забарикадований вихід.

- Ворог за дверима пані.

Якусь мить вона просто стояла. Гуркіт дверей говорив про те, що повстанці перевіряють приміщення.

Королева схопила доньок та потягнула назад у навчальний зал. Хлопчик сам попрямував за нею. Розгублена мати, як левиця у клітці, металася з сторони в сторону. Нарешті підбігла до вікна, та й відчинила його. Висота була надто великою щоб стрибати. “О, якби я народилась пташкою, хоча б найменьшою, але пташкою”. - подумала вона і прошепотіла:

- Небесна сила - врятуй моїх дітей, благаю.

Та відповідю їй був лише шум бою в сусідній кімнаті. Надія королеви трималась до останнього, поки звін заліза не припинивя і двері трішки не відкрились. Через щілину одразу виглянуло два луки і вистрілили. Одна стріла, потрапивши в голову, принцу одразу вбивши його. Друга поцілила в живіт молодшої доньки.

З криком відчаю Рільйона кинулася до неї. дівчинка голосно заплакала, злякавшись різкої болі.

- Ого - заговорив один з нападників у формі другої армії - схоже ми поспішили. Не хвилюйтесь пані, якщо будете робити як я скажу, то…

У двері увірвалися ще кілька солдатів. Їх форма відрізнялась, тому Рільйона спочатку зраділа, та коли один їз них підійшов, королева впізнала солдатів імперії.

Меч імсімі проткнув вишукану сукню її пораненої доньки прямо в грудях. Ще мить і новий замах його меча розрубує до кістки руку, якою Рільйона прикрилася. Відступивши на крок бідолашна мати побачила як інший імперець швидким ударом перерізає горло старшій донці. Дзвінкий крик прорвався з грудей королеви - сьогодні вона втратила все. Наступний ворожий удар їй пощастило уникнути. Жінка теж боялася болю, тому просто кинулася з вікна.