13 Невдача

Через чотири сороки, коли Орл вже дістався півночі, а на півдні вестальці об'єдналися з імперцями, в Серфорт прийшла погана новина. З степів, у напрямку столиці, просувалося багатотисячне військо кочівників. Воно грабувало всі поселення на своєму шляху, нічого не лишаючи після себе.

Генерал Ролгін, як командир першої королівської армії, вирушив у похід на зустріч Рохні.

Весь двір був повний людьми і коней. Дітлахи з цікавістю роздивлялися, як обслуга готує вози у похід. Були тут і воїни, які ретельно перевіряли своє спорядження.

Хтось із сержантів розносив солдата так, що про його недбалість і походження, дізнався весь двір. Тим часом в ворота в'їхав керчета Друт Р. Вся увага дітей одразу дісталася йому. Бідний сержант, який щойно сам розпікав вояка, почервонів, в очікуванні неприємної розмови з керуючим. Він підійшов до Друта.

- Пане керчета, керуючий пятіркою - сержант Юнсен до ваших послуг.

- Поклич керсора Дізо - коротко наказав Друт.

Воїн розвернувся, і чимдуж побіг шукати свого командира.

Всього через хвилину офіцер з'явився та почав доповідь, але керуючий четвертиною перебив його:

- Годі керсор. Я добре знаю, що поганий результат в твоїй сороковині -  добрий для багатьох інших, тому саме ми маємо честь захищати генерала. Через дві сордоби вирушаємо, попередь офіцерів. І до речі -  вже обернувшись іти згадав Друт - від мене особисто ти після битви отримаєш підвищення. Будеш тренувати дві сороковини.

 Тільки він закінчив розмову з керсором та направився до зібрання офіцерів, як перед ним постала дівчина. Її сині очі так притягувати увагу, що згодом керчета не зміг пригадати її лиця.

- Пане командире - почала вона - я слуга шановної пані Люмії.  В знак своєї покори перед майбутнім чоловіком пані бажає подарувати браслет відважному воїну, і єдиному чоловіку, якого вона любить -  генералу Ролгіну Б. На жаль часи неспокійні, і мені - покірній слузі пані Люмії не ви...

- Годі! - не витримав Друт розшаркування - давайте свій браслет.

Зробивши злякане обличчя, Мон протягнула золотий виріб.  Керуючий, зовсім забувши про етикет, забрав його, і  направився до офіцерів, які вже його чекали.

Розуміння того, що якась розбещена столична дівчинка стане йому матір'ю - дратувало молоду кров керчета. Гордість додає чорних фарб в портрет героя - це гріх, який звеличує статус матері воїна. Але які б сильні не були хвилі емоційного шторму, все розбивалось об один, невід'ємний від цього світу факт -  справедливості не існує. Тимпаче на такі дрібниці часу немає. Військо виходить на північ.

Коли був третій день маршу, розвідка помітила попереду стоянку кількох сотень диких вершників.

Час підходив до обіду, тому Ролгін вирішив не поспішати, і зупинитись на привал.

- Потрібно більше розвідати навколишні поселення. Неприємно буде якщо нам відріжуть шлях відступу -  обґрунтував своє рішення генерал.

Він зрадів, міркуючи, що ворог розбив свою кілька-тисячу армію на багато малих підрозділів.

Тактика була проста - стрільці, під прикриттям важкої піхоти, били коней ворога, а кавалерія підтримки - не давала ворожій кавалери вільно маневрувати. Хоча структура армії королівства була досить розвиненою, вона мало пристосована до боїв з військом, що повністю складається з вершників.

Четвертинна керчета Юріюса, здавалось, вдало оточила кочівників. Розморенні грабунками варвари стали розслаблені, та погано розклали вартових. На заході їх табір межував з лісом, звідки стрільці вогненними стрілами дали старт битві. З трьох інших сторін була рівнина, тому атакувала кавалерія. Відважний Юріюс керував групою, що мала відрізати ворогу шлях відступу. Міцно тримаючи довгого списа, керуючий вже давно бажав доброї бійки. Охорона знатних тушок в столиці, на його думку, була  нудним заняттям. Нарешті, помітивши спалахи вогняних стріл, він дав наказ до атаки.

Двісті п'ятдесят добре вимуштрованих воїнів кинулися у бій. Кочівники, хто зі списом, хто з мечем, кинувся у бік лісу. Не милостиві стріли вбивали їх, а в самому лісі важка піхота вже була готова добивати залишки. Той день увійшов в історію як повний розгром, ні, не розвідки Рохні, цей день залишився в історії як найбільша поразка короля Хорна.

Коли двадцятитисячне військо кочівників вийшло з-за горизонту, битва була у найзапеклішій стадії.

Юріюс помітив численного ворога, коли вже той нісся на них. Нападники навіть не обстрілювали їх. Велетенська лавина вершників, оточила і вдарила з трьох сторін. Розгублена піхота в лісі не знала що робити, тому на полі бою утворилася страшенна тиснява. Багато воїнів, загинули під копитами коней своїх побратимів, тому що рештки кавалерії королівської армії, тікаючи зім'яли союзну піхоту, яку вершники Рохні добили стрілами. Вони також намагались наздогнати та застрелити і тікаючу кавалерію. До головного війська прорвались лише біля двохсот вершників. Четвертина Юріюса  була розбита.

По стоянці першого королівського війська, яке тільки почало облаштовуватися, пройшла тривога. Всі поспішали стати в стрій. Раптом сильний гул копит, що неминуче наближався, перетворився в чорну морську хвилю, яка намагалась затопити все. Але вона не вдарила по першій армії. Кочівники розтупилися, як косяк риб перед хижаком, обстрілюючи ворога з луків. Відчай почав ширитись серед солдатів короля. Невеликі групи намагалися самостійно втекти з швидко змикавшогося оточення, та всі вони гинули від стріл. Ролгін вперше в житті відчув дикий страх. Чи то досвід перебування в подібному оточенні, чи то від пережитої смерті, здавалось, він заклякло спостерігав за різаниною.

Пятого дня тридцятої сороки генерал Ролгін потрапив в полон.