11 Цікаві новини

В канцелярії виявилося, що всі документи вже готові. Ролгін отримав нову печатку з гербом містечка Ковальське. Також генерал став володарем трьох наказів монарха: про передачу йому володіння самого міста; південно-східного і південно-західного прилеглих районів, які навіть своєї назви не мали. Окрім майнових питань вирішення потребувала і зміна імені; відмова від спадку Гінні; включення в книгу знатних родів свого імені; непростий вибір ініціалу - все це вимагало чимало часу. Зрештою в руках Генерала опинилася чимала кіпа паперу різноманітних справ, доручень, наказів.

Лише ознайомившись із документами до Ролгіна дійшло розуміння, що він став засновником нового аристократично роду. З'явилися нові проблеми, які потребували вирішення: як повідомити про все сім'ю успадковану від Гінні? Як одночасно керувати і охорону палацу і Ковальським - між ними один день переходу. І, зрештою,  як починати службу не маючи жодної монети.

Дорогою до гостьової кімнати палацу, в голову Ролгіна підкралася ще одна проблема - у нього зовсім не було впорядкованого апарату управління. Незручностей додало і те, що йому зовсім не було відомо скільки людей з королівської стражі було заарештовано чи страчено. Поки Ролгін весь у думках ішов довгою вулицею, стемніло. Не чекаючи на несподіванку, генерал спокійно піднявся сходами до своїх апартаментів. Ніхто з охорони не сказав ні слова, тому він дуже здивувався гостеві. На стільці, біля столу зі свічкою, сидів Друт. Ролгіну знадобилась лише мить, щоб його впізнати, і ще мить, щоб радість наповнила серце.

Друт встав, підійшов ближче, після чого чоловіки міцно обійняоися.

- Були чутки про твоє дезертирство. Куди ти помчав з поля бою?

- Схоже у нас буде довга безсонна ніч - з щироченною посмішкою сказав всиновлений молодик - мені є що розповісти.

- Починай - теж радісно сказав Ролгін.

- Після твоєї смерті, там на пагорбах Нотенгрія, мені здавалось що це кінець для мене. Лінілі б не пожалкував мене.

- Лінілі зрадник - гнівно прокоментував генерал.

- Це так. Отже про що я? Після того як ти помер, я вирішив не чекати, і, взявши п'ятірку своїх найкращих солдатів, відправився навздогін кочівникам.

- Відчайдушний і нерозумний крок.

- Дослухай. Я б не пішов на це, якби не пророче наставлення жриці. Перед нашим патрулювання внутрішньої області я, як завжди, відвідав храм сили, де мене особисто благословила жриця - з словами “наближається день коли тобі доведеться помститись за не рідну кров твоєї сім'ї”. Звісно мені спочатку було нічого незрозуміло, та після промови Орла до мене дійшло, що жриця говорила про помсту за тебе.

- І ти поскакав галопом на смерть?

- Зі мною було пророчення помсти, та головне не це. Тільки я переїхали другий пагорб, як двоє переляканих вершників кинулись тікати. Ми навіть не встигли їх помітити серед дерев. Вони самі себе видали. Хіл підбив стрілами обох коней - славний воїн. Один з ворогів опинився курьером, що мав донести про вдалий замах на тебе замовникам в столиці -  це вже на допиті дізнались служителі храму. Потім в мене була довга розмова із самою жрицею. Вона, до речі, просила передати тобі, що Лінілі зрадник. Він планував, за підтримки імперії, скинути короля Хорна, і очолити військову раду на якій оголосити союз з імсімі.

- Що тепер робитиме король? - серйозно замисливщись запитав Ролгін.

- Жриця відправила служителів з візитом на південь - дізнатись чого вони хочуть. От-от вони повернуться, і буде скликана чергова рада.

- Війна з імперією?

- Жриця сказала що імперія нам не ворог. Наш справєній супротивник на півночі, і це не рижі кочівники.

Ролгін знав про війну північних варварів з якоюсь силою, але ніколи не цікавився цим.

- Виходить наш ворог це ті, хто жене кочівників на нас - зробив висновок генерал, після чого настала недовга тиша.

- Підеш до мене командувати королівською четвертиною? - раптом спитав Ролгін.

- Звісно батько - погодився Друт і додав:

- В мене є кілька керсорів яким можна довіряти.

- Чудово - залишився задоволеним генерал. Схоже кістяк довірених людей почав формуватися.

Розмова їх продовжилась далеко за північ. Син з батьком обговорювали майбутні справи, аж поки горизонт не почав червоніти.