9.1 Чергове повернення

Наступний день виявився таким же сонячним як попередній. Після побутових справ щаслива мати відправила сина до сестри.

Маленька М’ян потайки, отримавши залізну від брата, побігла вчити слово. Генерал подумав що одна залізна міра, віддана таємно - це не багато, як для бідного брата.

-  Що ж пора відправлятися. Мати? Благословіть мене будь-ласка.

- Ти так виріс в столиці, аж не віриться - мало не заридала вона - прошу Небесну Силу допомогти тобі.

-  Дякую - усміхнувся Гінні.

Коротка дорога проходила повз бідні хатинки сусідів і закінчувалася стежиною.

Потім вона виходила до кількох пагорбів, де місцеві виписали коней. Діти, які придивлявся за ними, грали між кількома деревами, що самотньо стояли на одному з пагорбів, і нагадували внутрішньому генералу п'ятірку воїнів, готових виконувати накази.

Не минуло пів сордоби як чоловік  дістався будинків фарбувальника. Двоє працівників вже повністю поринули в роботу.  Не вагаючись Ролі підійшов до них і запитав:

- Панове, підкажіть, де мені знайти пані Мілену?

-  Ой який красень, ще один закохався - засміявся кремезніший із працівників.

- Взагалі-то пане, я її брат.

Чоловік кинув роботу, розігнувся і протягнувши руку для привітання - представився:

- Кюрі. А ти я бачу вишуканий - доброзичливо додав він - з столиці? Щодо Мілени - вона допомагає Монаку набирати води. Он за тим пагорбом - тикнув він пальцем - є річка звідки ми її беремо. 

Почувши про Монака, Гінні відразу насторожився. Кулак самий зжався, та невідчувши, за звичкою, рукоять меча, Ролі розслабився.

Не варто було діяти емоційно.  Так, він боявся ганьби сестри більше своєї, але його поспішні дії могли погано вплинути на репутацію Мілени. Отож, зробивши глибокий вдих, він поклонився, і відправився шукати річку. Йому вслід з майстерні висунулась голова дівчини та провела молодика поглядом блакитних очей.

За пагорбом виявилися доволі щільна рослинність. Масив із дерев та кущів був наскрізь пронизаний доріжками. Була і дорога з слідами возів, по якій він вирішив піти. Інтуїція Гінні підказала правильно, генерал почав чути голоси, ще кілька кроків і... так -  це голос сестри. Серце саме забилось швидше. Дійшовши до кам'янистого берега річки, яку можна було перестрибнути, він помітив її - а вона його. Якийсь чоловік, сидячи на колінах, тримав сестру за руки, і палко клялся в коханні. Імовірно це був Монак.

- Мілена, люба моя, благаю тебе давай створимо союз. Я не витримую без тебе більше ні дня. Чому ти так впевнена що твій брат помер? Будь оптимістичною. Останні дні мені так важко дивитись на твої сльози, бо я тебе люблю страшенно, чуєш?

Весь цей час сестра ніби не слухали його. Не вірячи очам вона дивилась на посміхавшогося Гінні і в неї потекли сльози. Монак, помітивши це, але не побачивши причину сліз - самого Гінні, затараторив:

-  Люба Пробач.Не плач люба. Я готовий чекати ще хоч сорок століть. Тільки не плач.

Але вона лише вирвала в нього свої руки, і з криком “Гінні”,  помчалася до замилувавшогося дійством брата. Добігши, кинулась обіймати його, після чого заридала вголос.

- Я завжди сумнівався в намірах цього молодого чоловіка - намагався заспокоїти жартом свою сестру Гінні.

- Твоє послання було ніби прощальним. Не смій так більше ніколи робити! А всі твої речі? Ти наче помер, і прислав все до вузлика нам.

- Так я винен - заспокійливо прошепотів юнак - мої дії були небезпечними, та все минулось.

- Минулося? Скільки я тебе просила -  не берись за брудну роботу. Ти читав мої слова?

- Звісно читав. Я, знаючи як ти переживаєш за мене, ніколи б не ризикнув, якби не був впевнений, що це врятує матір.

- Звісно, але ти все ще дурень -  вже заспокоївщись додала Мілена.

Тільки зараз брат з сестрою звернули увагу на Монака, що розгублено зиркав, стоячи на колінах.

- Чого ж ви пане чекаєте - звернувся Гінні до розгублено закоханого - ви здається тут набирали воду, а в що не видно - продовжив глузувати з ситуації генерал.

- Віз з конем трохи відійшов поки ми з Монаком розмовляли. В ньому бочки для води.

-  Давайте я вам допоможу, все одно я поки безробітний.

-  А твоя робота в столиці?

- Я її втратив. Доведеться кілька сороків пожити у матері.

-  Ну ти і блазень - пожартувала Мілена, та грайливо вдарила Гінні - мати буде щаслива бачити тебе і довше кількох сорок.

-  На жаль я не можу завжди бути поруч. Одна надія на тебе сестричко.

Коли всі нарешті привіталися один з одним, діло перейшло до наповнення бочок. На виробництві, куди вони привезли води, Гінні домовився щодо підробітка. Монак з Міленою відправились назад до річки. На зосереджений погляд брата, сестра відповіла тільки висунутим язиком.

Після дня простої, але важкої роботи, Гінні отримав одну мідну міру. Ще одну обіцяв Монак від себе, але генерал відмовився. "Для цих людей це гроші, для мене - ніщо". Мілена теж вирішила заночувати у матері відпросившись, не без допомоги Монака, у пана.

Вдома відбулася вечеря як у старі часи - коли пташенята ще не розлетілися з гнізда.

На ранок сестра, в секреті від матері, розповіла що скоріш за все Монак в найближчі дні прийде просити благословення від матері на створення союзу між ним і Міленою. На її подив ця новина не засмутила брата. Гінні не подобався цей нахаба, але генерал Ролі не бачив нічого поганого в закоханому молодкові. Та час йшов, а Монак все не приходив для благословення. Мілена знову посмурніла. Якось генерал не витримавши підійшов до хлопця за поясненнями, на що той відповів:

- Моя мати не дає благословення. Не ображайся, але вона вважає що наречена без батька не може стати вихованою дружиною.

Якби це був колишній Гінні, бійка була б неминуча, та вишколений генерал навіть не повів оком. Тим часом Монак напружився, чекаючи удару, але зрозумівши що його не будуть бити - продовжив: