6 У столицю

Ось і все - подумав Ролі - сильна втрата крові і смерть - от моє майбутнє.

Права рука сама схопилась за спис, який не глибоко увійшов в шию.

“Погано - останнього наказу не віддати. Лишається тільки чекати холодної втоми від кровотечі, та коротати свої останні хвилини, спостерігаючи як воїни  оточують рештки зухвалих нападників”. 

Настали темрява і занебуття, потім відчуття невагомості. Стрибок і Ролі піднявся на десяток метрів. Ще один - вдалося трохи пролетіти над полем битви. Ще один і нарешті повноцінний політ. Бажання опинитись вище змушувало його підійматись, до поки, чиїсь руки начебто із теплого вітру не спіймали його, та не занурили назад у холодну темряву.

Прохолода змусила розплющити очі. Під тілом одразу відчулася кам'яна брила. Над головою схилилося чиєсь лице.

- Пане Очід?

- Не вгадав - відповів Ролі, пригадуючи що його частенько в дитинстві плутали з старшим братом - Очідом.

Як не дивно, але почувши відповідь, люди навколо у цивільній - дорогій одежі, почали виймати мечі, і повільно наближатись.

Ролі зрозумів що його хочуть схопити.

- Та що тут відбувається - гаркнув він.

Шия більше не боліла наче диво зцілило рану. Його молоді, сильні руки схопили за воріт спитавшого чоловіка, і  ривком перекинули через голову. Той, в свою чергу, встиг витягнути свій кинжал і вдарити ним Ролі, сильно порізавши вухо. Генерал перекотився на землю, та чимдуж,  не озираючись, помчав прямо у кущі.

- Що за нечисть - виругався він, захищаючи лице від колючок, і боляче ступаючи на зарослу гострими шипами землю.

Через трохи часу сили починали закінчуватись. Голова загуділа якимись незрозумілими думками. Коли ноги вже не тримали, Ролі вирішив перепочити. Та тільки він присів під стовбур дерева, очі самі заплющились. Знову чиїсь руки підняли його. Тепло заспокоїло серце і солодкий сон відкинув всі переживання, змусивши забути про них. Та через мить холод знову розбудив його. Знайшовши себе лежачим у якомусь потічку Ролі з переляку вскочив. Руки і ноги боліли. Праве вухо  вкрилося коркою крові. Зібравши рештки сил, вчорашній генерал, а сьогодні втікач, попрямував далі по руслу. Коли ліс закінчився його очам відкрилися голі від дерев пасовиська.  В кількох місцях воду перекривали невеликі вали, що утворювали ставки. Погляд ж вчепився в самотнього пастуха з довгою палицею.

Ролі одразу вирішив попросити в нього допомоги. Обережно переступаючи огорожі із колючок, хромою ходою генерал подався до незнайомця.

- Небесної сили вам - ще здалеку вирішив привітатись він, але у відповідь було лише мовчання та здивований погляд. Тут Ролі зрозумів що стоїть абсолютно голий посеред поля. Незнайомець схопив свій посох міцніше, і піднявся щоб підійти. Опинившись достатньо близько почав гамселити підозрілого молодика. Та ще й з лайючись то на сердфордскій то на варварскій мовах. Коли терпець у генерала увірвався, він схопив палицю незнайомця. Скрутив йому руки, і, відібравши посох, вдарив ним по голові пастуха, та так, що хутряна овеча шапка злетіла з бідної голівоньки.

- Ти б'єш високий чин в війську його величності Хорна Бруно. Так як я в скрутному становищі покарання не буде, а навіть - тут Ролі на мить замислився -  навіть нагороджений, у випадку, якщо допоможеш мені дістатися столиці.

- Прийміть мої вибачення пане. Здається я сплутав вас із волоцюгою, та не поспішайте гніватись - ви брудні, в крові і без одежі. Як так вийшло?

Почувши доволі прийнятну мову, як для осідлого варвара, генерал навіть трохи посміхнувся.

- Діставай свої найкращі пожитки, та й перевяжи мені ступні. Я втік від зрадників короля. Тому дай сховатись і пересидіти кілька днів, а в столиці я зможу щедро відсипати двадцятку залізних мір.

Від такої щедрості у пастуха аж заблищали очі. Він не знав скільки це, але здогадувався, що багато. Можливо на старість вистачить. Тому ще сильніше сгорбившись сказав:

- Прошу пане, прошу! Я Моловізн - син кочівника, до ваших послуг. - він підняв свою шапку, підійшов до знайди та спитав.

- Як ви пане...

- Ролі я.

- Так так, як ви пане Ролі натрапили на зрадників так близько від столиці - тут він почав підтримувати кволого генерала, і кудись вести. 

- Від коли це два дні дороги для тебе близько?

- Не знаю пане Ролі що з вами трапилось, але до трону нашого світлого вельможі і однієї сордоби пішої ходи не буде.

На ці слова генерал не відреагував, та через кілька хвилин спитав:

- Куди ведеш мене?

- До мого скромного намету пане. Там є припаси та трохи мазі для ваших ніг. Ми пастухи знаємо що таке поколоті ступні.

На місці генерал помітив що наметом виявився односкатний дах з гілок, обнесений шкірами

Сонце почало сідати, і Ролі, так і не дочекавшись вечері, заснув від втоми.

На наступний день почався жар.  Дивний сон про теплі руки зіткані із вітру, то находив, то відступав під шум дощу.  Нарешті під вечір розум трохи прояснився, і Моловізн почав поїти свого гостя жирним супом. Та зробивши лише два ковтки генерал знову заснув.

Прокинувшись Ролі  знайшов себе зв'язаним у якомусь брудному возі. Поряд мекала  зв'язана вівця, а над головою стирчала шапка його рятівника, на жаль ще на голові.  Піднявшись, так щоб опинитися сидячі, він звернувся до Моловізна:

-  Як це розуміти?

-  Не треба тут пищати -   гнівно відповів той -  дарма я вам довірився.

-  Що означає дарма?

-  І ти ще питаєш? А ну лежи тихо -  з цими словами легкий удар палиці звалив Ролі на спину. 

-  Коли я зрозумів що не бачити мені відшкодування моєї сердешності - тут почувся сміх кількох голосів -  я зрозумів - ти спробуєш втекти. Скажу щиро - спочатку було страшно, що поранений воїн може мені надавати, та згадавши твій наляканий погляд - знову почувся сміх кількох людей - зрозумів що ти лише нахабний обірванець. Все ж таки інтуїція мене досі не підводила.

  Слухаючи це Ролі лишилось тільки лежачи, та чекати своєї долі, хоч ще одне питання в нього було: