5 Рятівник

В голові Гіні все було шкереберть. Він не пам'ятав як пять хвилин тому втік від пана Очіда. Праве вухо кровоточило і пекло. Адреналін не давав відчути біль, а страх гнав далі колючими кущами. Ступні поступово починало пекти від гострих шипів.

- Як це сталось? - прошепотів Гіні - що буде...

Думки його перебив потік на який він набіг. Одразу прийшло рішення рухатись вздовж води - так легше.

Ще через трохи часу бігун остаточно знесилився, і болюче вдарившись колінами, впав на мокре каміння, де й знепритомнів.

Наступне пробудження було вже від овечого смороду. До нього дійшов звук сильного дощу, а погляду відкрилась щільна стеля з листя.

- Де я - прошепотів він.

- О юний пане, ви на полях Ільнікуна, що біля Серфорта.

- А ви...

- Я звичайний слуга - Моловізн. Ви забули?

- Не місцевий?

- Дурниці говорите. Вже тридцять сезонів як мої благородні батьки вийшли із степів, шукаючи порятунку від війни. А я? Мене продали за контрактом на 40 сезонів у невелику ферму. Хвала рідним - добре влаштували.

- Це майже довічне рабство - прохрипів Гінні, говорити йому чомусь стало важче.

Сідий Моловізн лише фиркнув, і потягнувся за бурдюком щоб напоїти пораненого. Той від свіжої та прохолодної води віддався снам.

Ранок розбудив Гіні тим самим смородом шерсті, на якій він, виявляється, спав. Дощь вже закінчився.

Раптом у намет разом із пастухом увірвався запах смаженого мяса.

- Пригощайтесь пане - протягнув той дощечку з рубленими шматочками баранини, добрячим ламтем сиру і хлібцем. Стомлений втікач прийняв частування. Голова Гіні знову загуділа від думок. “У мене жодної мідної, і цей пастух напевно знає це. Чого ж бо він такий легковажний зі своїми витратами”.

- Не хвилюйтесь пане Ролі - продовжив Моловізн - вже завтра я вас відведу до столиці, як ви і бажали.

Почувши це, Гінні аж подавився.“Яка столиця? Там прихвості пана Очіда миттєво його схоплять і мучитимуть поки я не розповім те, чого і сам не знаю.”

 Бурдюк миттєво опинився біля неспокійного лежачого.

- Я не планую заходити в столицю - почав заперечувати той.

- Але ж пане, ви обіцяли винагороду за мою допомогу дістатися Серфорта. Мовляв - там ваше майно. Дозвольте я за вами догляну, а там і гарячка пройде і згадаєте все добренько.

Очі пастуха хижо зустрілись із не розуміючим поглядом Гінні. “Не добре це” - подумав останній - “що я встиг наобіцяти йому”.

- Поспіть пане Ролі, відпочиньте - промовив пастух і вийшов по своїх справах.

“Та яких туманів я наплів цьому кочівнику. Назвався я Ролі, і через це він мене тягне в столицю? Треба тікати”.

Всі ці думки тинялись вже у просвітлілій голові. Отож Гінні дійшов висновку, що вже винен кругленьку суму цьому сивому чоловіку.

Оглянувши себе він зрозумів - про втечу рано думати. Стопи болять від безлічі колотих ран, руки розцарапані, а праве вухо взагалі обмотане, і теж болить. Рішення було одне - тягнути час перед відправкою в столицю.

Гінні намагався весь день не з’являтися на очі пастуху. Лише кілька разів вийшов з намету по природних справах.

Їжі було багато, проте її володар ставав все хмурнішим і хмурнішим, помічаючи розгублений погляд свого гостя.

Нарешті настав вечір. Було вирішено тихенько покинути намет. Тарабарщину совісті перебивала одна деталь - “звідки дістати гроші, якщо в мене їх взагалі немає. Все що мав вже відправив додому”. Тут Гінні зіскочив з шкур.

- Дім! - вирвалось у нього. Скоріш за все головорізи Очіда навідаються у його рідне містечко, і знайдуть рідню. 

- Що робити? - раптом паніка найшла на нього. Схопивши одну із шкур на яких спав, Гінні вискочив на вулицю і зустрівся з Моловізном. Той ніби чекав на це, тримаючи палицю на поготові. Тієї ж миті кінець посоха вдарив по голові втікача. В результаті голе тіло Гінні впало до долу. Волога прохолода землі намагалася пробудити нещасного, та цього було мало. 

Отямився невдалий втікач вже закованим за ногу до стіни. Овечій сморід змінився неприємним запахом плісняви і нечистот. Через решітку у дверях пробивалося зовсім мало світла, та цього було достатньо, щоб розгледіти купу гниючого сіна, і дерев'яне відро - джерело неприємного запаху.

Через сордобу почувся скрип деревянных сходин. Хтось почав поратися з дверним засовом. Нарешті вони відчинились освітлюючи болючим, для очей в'язня, сяйвом, приміщення. Міцний чоловяга із ключами на поясі і хлібом в руці, підійшов - дав в руки Гінні його сніданок, та почав знімати кайдани з ноги.

- Ти сьогодні пораешся у хлівах - заговорив велетень.

- Пане - почав Гінні - дозвольте мені переговорити з паном Очідом. Я зможу все пояснити. Моєї вини тут немає, все трапилось раптово, і як я опинився в лісі, я взагалі не пам’ятаю. 

Він постійно запинався, а пересохщі вуста заважали говорити.

- Що ти мелеш дурню! - почув він відповідь - Чернь! Може тебе щей до короля відвести! До пана Очіда йому хочеться.

Закінчивши з кайданами чоловік почав виштовхувати в'язня до сходин, а звідти на двір.

- Слухай сюди - сіпнув він Гінні - тут хлів пана Ільнікуна, Худоба на випасі. Ти маєш очистити його поки сонце не в зеніті. Під час вечірнього випасу теж будеш чистити.

Розглянувши жалюгідний вид вязня додав:

- Послухай хлопче, не знаю що ти накоїв, але не думай тікати - собаки покусають. Пан каже ти йому грошей винен, та не каже скільки.

Не встиг громила закінчити, як в двір увірвалися королівські вершники.