1 Продати все

По столітнім кам'яним  сходам  біг юний кур'єр. Довжелезний кафтан заважав йому високо підіймати ноги і перестрибнути більше однієї сходинки. Те, що службовець, який здавав кімнати в цьому дворі, відмовився власноруч донести послання - нервувало хлопця, через що до потрібних дверей він дістався вже в поганому настрої.

Життя у столиці, де працював хлопчина, всіх змушувало шалено вертітися у справах. Гул і штовханина вулиць завжди  бентежила людей, які вперше приїхали в місто. За дверима, куди гучно потарабанив кур'єр, якраз мешкав один із провінціалів, що вже три сороки (сороковина року - 1/40 частина року) підробляв в столиці.

- Вам слово -  попередив про причину візиту хлопець.

- Відчинено -  крикнули з-за дверей.

- Вам слово -  повторився кур'єр увійшовши - Ви пан Гінні Р.?

- Я.

- Будьте люб'язні прийняти.

- Приймаю - відповів Гінні.

Ще не  віддихавшись,  кур'єр протягнув послання, яке тут у королівстві називали просто - слово. Воно може бути записане на папері, шкірі, дошці, або будь чому, що може собі дозволити відправник. 

-  Слово відшкодовано? - серйозно запитав Гінні, але це зовсім не пасувало чоловіку з молодим обличчям. Здавалось - і кур'єр; і мешканець кімнати - обидва тільки вчора подорослішали, але постать Гінні візуально додавала йому кілька сезонів (років).

- Так пане - була  відповідь кур'єра, який помітив на обличчі отримувача легку тінь незадоволення.

“Чого б це” - розмірковував він - “зазвичай люди задоволені тим що відправник не пошкодував своїх двох мідних”.

Нарешті Гінні протягнув одну монетку юнакові, на що той фиркнув -  “периферія”(провінція) і, не запропонувавши, як зазвичай, прочитати слово, розвернувся та побіг.

На зігнутому у двічі, і скріпленому печаткою торгової гільдії, посланні, зверху було написано ім'я - Гінні Р.

Чоловік нетерпляче зірвав печатку, згадавши свого померлого батька Руо, від якого йому дістався ініціал Р. Зрозумівши, що новини від сестри можуть зараз знищити результати всіх його жертв, Гінні все ж жадібно почав читати так сильно бажане послання.

Любий Гінні - починався лист - мати наша здорова - хвала вищій силі. М’ян прийняла твій подарунок - 3 залізні, і почала ходити до школи слова. Я допомагаю їй.

Мати, як і я, пишається тобою. Хоча лікування було дорогим, твоїх 100 залізних вистачило. Просимо не турбуватись за нас - ми відтепер щасливі. Мені довелось податися в підмайстер’я, знаю це тебе засмутить, але слабкій мати і М’ян потрібно добре харчуватися. Молодшій ще треба одяг для навчання.

Щодо мого контракту - зійшлися на ціні у 15 залізних за 10 сезонів - це добре.

Отже брате, не понукай. Вірю що твої гроші чесні, і ти не потрапив у небезпеку. Про мене не хвилюйся - жити на щось треба. Більшість дівчат теж пішли на виробництво другої черги.

Цілуємо тебе - всі жінки твого дому.

Прочитавши послання у Гінні на серці стало ще важче. Здавалося - все добре, та було одне але - його рідна сестра, від якої він так чекав цього написаного слова, яку змалечку старався уберегти в без батьківському  дитинстві, якій він повідав всі символи письма - продала себе на 10 сезонів в якусь там майстерню.

Трохи не до сліз пройняли останні написані слова ще зовсім молодого і емоційного чоловіка. Рука ледве не зімяла дорогоцінний для нього папірець у пориві відчайдушного гніву.

- Я знав, я це все знав - прошепотів Гінні, сповзаючи на землю.

А знає він те, що це було неминуче. Майже всі молоді дівчата продавали себе як робочу силу до різноманітних майстерень, ферм, тощо. Найганебнішим вважалися професії прислуги і поетеси, адже вони не завжди задовольняли чоловіків лише добрим словом чи вислугою. Молоді дівчата, потрапляючи у багаті доми, частенько ставали дружинами - це було ганебно, на думку Гінні.

Те що сестра не вчинить щось подібне - він був впевнений. Але другий син красильника поклав око на сестру. Здавалось то була остання піщинка на вагах, які можуть переважити, тай розбити щит з гордощів і поваги до предків, що змушує його так запекло стримувати сльози.

Доля в нього була важка... 

Попереду чекала важлива зустріч. Сьогодні Гінні мав побачитись із своїм другом Ойком, якого саме застав в приймальні двору, спустившись на перший поверх. Ойк довго не помічав його прикипівши очима до молодої дівчини, яка поралася з прибиранням. Поряд з шинквасом сидів незадоволений чимось керуючий двором.

- Ойк! - гукнув першим Гінні.

- О!  Талант в тебе підкрадатись -  відповів жартуючи той, і обидва посміхнулись.

Всівшись поряд, друзі почали розмову.

- Мені потрібні кілька послуг від тебе - перейшов до діла Гінні.

- Тут я боржник, зможу - допоможу.

- Треба відвести сестрі мої речі та слово.

- Це просто.

- Але спершу...

- Спершу?

- Мені також потрібен свідок для укладення контракту.

- Якого контракту?

- З паном Очідом на 50 сезонів.

- На скільки!? Ти зовсім здурів!?

- Не шуміть панове - втрутився керуючий.

- Гінні послухай - Тобі буде 70 сезонів при закінченні контракту. У такому віці і свобода не кожному вже й потрібна. Що за дурня? На яку хоч сумму - скажеш?

- Сто залізних.

- Скільки? - Ойк аж привстав з лавиці - тааак, тепер я тебе розумію. За ці гроші можна караван на південь відправити.

-  Каравани мене не цікавлять. Послухай, на зустрічі просто будеш свідком. А от за сестру я переживаю.

-  А що не так?

- Монак - от що -  Гінні з гнівом згадав ім’я сестриного залицяльника - цей негідник напевно вже вирішив просити благословення у моєї матері на союз з Міленою.

- Та що з ним не так? - все не міг Ойк допетрати причини нервувань друга.

- Ти просто його батька не знаєш - гуляка страшний. До того ж він другий син.

- Землі у спадок йому не бачити.

- Отож! Крім того старий може теж покласти око на Мілену.