22. Ідару

Він нервував. Ходив по темній вітальні з важкими, старими меблями, місце котрих на смітнику, а не в палаці, розглядав затягнуті оксамитом стіни, опущені гардини, за котрими зловмишляв проти них весь світ, і відчував наближення катастрофи.

Ніялла пішла. Вмовила його залишитись у похмурому притулку, безпорадно чекати, доки вона там серед вовчої зграї благородних діток буде домовлятись про розірвання заручин із герцогом. Ідару розумів слушність її аргументів. Спроба зараз вийти у світ могла спричинити скандал. Його кляті родичі навряд чи так просто відпустять свою власність. Іграшку, зброю, раба. Він був усім і одразу. Безправним, але корисним достобіса. Ід це розумів, тому залишився й нервував все сильніше.

Його чорна квітка затримувалась. Час тягнувся мов жили в катівні.

Пляма світла на підлозі, відкинута променями сонця крізь шпарину в фіранках, повільно рухалась, відраховуючи прожитий дарма час.

— Слухай, ти зараз колію тут протопчеш. Не те щоб мені шкода імператорський паркет, такий несмак, але хоч траєкторію міняй, чи що?

Глузливий голос із тіні. Дроу сперся на стіну коло входу в підвал спиною і спостерігав за ним не знати скільки час поспіль. У інший раз Ідару б полаявся на власну неуважність, що підпустив когось так близько й вухом не повів, але зараз йому на власну безпеку було щиро плювати. Чоловік лиш роздратовані скривився.

— Тобі то що?

Тупе питання. Так і віє дитячими сварками, коли одна малеча товче іншій пику. У Ідару таких ніколи не було. Яу і дитинства. Й зараз починати точно вже пізно.

Дроу тихо засміявся.

— Та ось, вирішив врятувати тебе від самотності та туги, доки наші прекрасні панни не повернулись. Обирай, або вниз у лабораторію, здавати зразки мені на дослідження. Або на задній двір тренуватись. Глянемо на що ти здатен. Усіляко корисніше аніж тут гіпнозувати дверну ручку.

Перспективи не те щоб край мрій, але дійсно краще ніж товктись у вітальні без ладу, якщо відверто. Але погодитись так одразу Ідару ніяк не міг.

— Тебе ж наче Руума вже по тренувальному дворику катала. Не вистачило?

Бути в'їдливою скотиною він умів чудово. Навіть коли варто притримати якій за зубами. Втім, Нот явно не збирався вестись на словесні гачки фаворита своєї вихованки. Легковажно знизав плечима. Глянув на перевертня зі співчуттям.

— То ще хто кого катав, але я не проти й знизу побути, якщо ти саме це маєш на увазі. Втім мої справи з Ру тебе не повинні займати. Бачу, обрав лабораторію? Прекрасне рушення. Наточу з тебе отрути про запас. Ходімо, мені краще знати як тебе лікувати в разі ран. З таким гострим язиком, передбачаю, робити то доведеться частенько.

Попри спроби зчепитись із вухатим і зірвати на ньому злість, дроу залишався доброзичливим. Це дещо спантеличувало. Напевне саме тому, бувши вибитими із колії остаточно, Ід і справді зробив кілька кроків у напрямку Нота та ходу в підвал, коли вхідні двері відчинилися й вітальню наповнив гучний сміх Рууми.

— Но-от! Пам'ятаєш я питала тебе навіщо везти з собою повний бойовий обладунок для Нії? Мовляв, зайвий клопіт, не знадобиться. Беру свої села назад. Ти був до монстрової мамці правий!

Обоє чоловіків завмерли з однаковим спантеличеним виразом на обличчях. Тільки якщо Інот швидко заспокоївся, тяжко зітхнувши, Ідару відчув як з під ніг висковзує земля, а тіло в спалаху гострого болю викручує судомою обороту.

В слідуючи мить він усвідомив себе кільцями обвитим довкруг Нії. Вона завмерла, притиснута до його грудей. Десь за мембраною зі згорнутих крил брудно лаявся Нот на темному наріччі.

— Хто? — з сичанням вдихнув Ідрау, відчуваючи як довгі ікла дряпають нижню губу.

Дівчина в його полоні ожила, обережно ворухнулась, зручніше всідаючись на верхньому кільці згорнутого хвоста. Прохолодні долоні лягли на його груди, вже знайомо погладжуючи в спробі заспокоїти.

— Тссс... Усе добре. Ми домовились із Загертом. А на зворотному шляху зустріли твого родича. То був Ейдан Хелтір.

Ідару розпачливо застогнав. Відчайдушно не вистачало рук, аби обняти у відповідь дурнувате темне дівчисько, котре так щиро горнулось до нього, і геть не розуміло скільки довкруг небезпек. Але сховати її від поглядів орки та дроу хотілось іще дужче. Тож Ід лише сильніше стис трійкою вузлуватих, довгих пальців угорі, закріплюючи замок шкірястою кокону намертво.

— Наволоч. Він небезпечний. Торкався тебе? Що сталось? Я відчував, що не варто відпускати тебе одну. Більше ніколи. Тільки разом....

Обіцянка самому собі. Не урочиста, швидше гарячкова й повна не сказаного жалю.

—Наскільки небезпечний? Він мене на арену викликав. За три дні. Намагався торкнутись. Але Ру пригрозила видерти йому руки з плечей. Це завжди діє.

Вона нервово коротко засміялась, не стала нагадувати про те, що була там не одна. Тільки продовжила погладжувати уого груди все в тому ж розміреному ритмі. Розідрана сорочка з чужого плеча тихо шурхотіла під вузькими доньками. Спроба Нії жартувати про відірвані руки виглядала зворушливою. Якби він був зараз спроможний витиснути з себе хоч тінь усмішки, то обов'язково зробив би це.

— Ейдан сильний маг. Тітка мріє передати рід Біаті, але та зовсім бездар. А от Ейдан має всі шанси стати главою коли прийде час. Підступний, хитрий і безжальний. Він піде на все заради своєї цілі. І залюбки використовує отрути. Зілля. Артефакти. Все що тільки спроможне дати потрібний результат.

Близькість княжни швидко заспокоювала. Все наче встало на свої місця. Тіло поступово перестало нагадувати затягнутий намертво вузол. Схилившись до обличчя Нії, Ід обережно поцілував прохолодне чоло.

— Ти ж не підеш на арену, правда? Я прийму виклик замість тебе. Таке дозволено робити. Ми не можемо грати за його правилами.

Саме в цю мить хтось постукав у його крила.

— Агов, навіжені. Давайте розкутуйтесь з цієї моторошної квіточки, й починайте говорити з урахуванням решти присутніх. А ти, срака луската, котрій, до речі, казали не перетворюватись, бо це небезпечно, припиняй поводитися наче дівча в істериці. Виклик нам на руку.

Говорила Руума. Її б проігнорувати, але Ніялла коло його грудей стрепенулась, явно з наміром до своєї подруги прислухатися.

Ідару нехотя розгорнув крила. Пазурі вчепились у балки над їх головами. Недобрий погляд увіп'явся у балакучу орку.

— Сіурд буде у захваті, — Інот все ще ховався в глухій тіні під сходами, і говорив так, наче тільки думка князя його і тривожить у цьому бентежному світі.

Ідару мовчки зміряв дроу уважним поглядом. Ворогом той не був, тут і зараз дроу на боці Іда куди більшою мірою ніж Руума, але його мотиви темні, а звички видають небезпечного супротивника. Втім, не це зараз головне.

— Ти про що? — обережно питає Ід, жалкуючи що немає рук, аби притримати Нію, котра нетерпляче йорзає на його хвості.

Ще чого доброго зістрибне й спробує втекти від нього.

Варто лишень подумати про це, як крила з хрустом вигинаються, міняючи свій вигляд. Руки вкриті дрібною лускою, на пальцях довжелезні, прозорі пазурі, але це руки. І вони так затишно обіймають дівча, котре знову впритул притиснуте до нього, що з грудей виривається глухе, задоволене урчання.

— Про ось це, — робить круговий жест рукою Інот, обмальовуючи їх уявною рамочкою, — Ти вже готовий йти на арену заради нашої княжни. Хоча сам кажеш, Ейден супротивник складний. Це чудово. Хоча й не розумно. Тобі не можна демонструвати свої нові здібності. Проявиш себе і всі наші старіння псу під хвіст. Так що пропоную поки займатись тим, що кожен уміє. Ми з Ру підемо в темний квартал взнавати новини, шукати Нії запасного нареченого і випитувати всяке про твою родиноньку. А ти поки розкажеш усе, що знаєш про того Ейдана Нії. На арену все-таки краще йти тій, кого туди кликали.

Ру стояла за крок від них і завзято скалилась. Видно перспектива побачити як її подругу намагається вбити цей клятий Ейдан турбувала тут тільки Ідару.

— Давай лускатий, тягни свою дупу на другий поверх. Ми підемо, поставивши на цю халупу добрячий захист. А ви двоє поспілкуєтесь, — підморгнувши Нії, орка додає пошепки, — Навчи все-таки його не перетворюватись у плазуна за будь-якого потрясіння. Це може стати проблемою. Браслет використай, чи що? Це ж ні в які ворота. Ми не дома.

Інот йде до дверей, та чекає доки Ід розгорне велетенське, золотаво-біле тіло, переповзаючи до сходів і вгору по ним. Рідкі сонячні промені, котрі пробиваються в шпарини гардин грають на його лусці райдужними переливами. Нія в його руках сидить тихо, обвивши руками шию. Нести її так, на очах у маленької свити, напрочуд приємно. Це наче маленька перемога:

Дивіться, дивіться. Вона моя.

І байдуже що ці двоє йдуть шукати наступного нареченого для княжни. З ним він вигадає що робити. Потім. В довгому списку мерців, котрих Ідару змусив залишити цей світ з волі своєї тітки, знайдеться місце для одного, котрий здохне за його власним бажанням.