20. Ніялла

Коли тобі здається, що все йде добре – подивись навкруги. Швидше за все саме в цю мить якась халепа вже чвалає по твою душу.

Ніялла знала цей нехитрий принцип. Давно звикла бути на сторожі навіть в самих спокійних обставинах. До котрої, якщо на чистоту, імператорський палац не відносився ніяким боком. Тут ти завше на чужій території. А з союзників – лиш ті хто прибув із Південного Фронтиру, та похмура купка природжених темних, на кшталт дроу або некромантів сходу. Але, зараз, після успішних перемовин із Загертом, княжна перебувала в доброму настрої. Хотілось швидше дістатись флігеля, розповісти про все Ноту. Побачити Ідару.

Саме в такі миті й стаються халепи.

Нія здалеку помітила, трійця пишно вдягнених вельмож прямує до них не збавляючи кроку. Можна б спробувати втекти, але як на лихо саме ці алеї пролягли неподалік нового імператорського палацу. Тут завше велелюдно. А отже підібрати спідниці й побігти геть від небажаної зустрічі не вийде. Занадто багато очей. Тримати лице – одне з основних завдань княжни в цій дурнуватій експедиції. І то все попри торгові угоди, вимучену дипломатію і сподівання батька на тямущого консорта. Як нещодавно вирішили трійкою найближчих до Сігурда істот – благородного дроу.

— Здається спокійно повернутись на свою територію нам не дадуть.

Дещо меланхолічно розглядаючи трійцю пишно вбраних юнаків підбила підсумки ситуації Руума. Нія тяжко зітхнула. Поплескала подругу по плечі. Менше всього їй зараз хотілося грати в словесну еквілібристику із незрозумілими аристократами. Та ситуація не залишала шляхів для відступу.

— Моя прекрасна пані! Для мене честь бачити ваше осяйне лице в цей похмурий день!

Очільник трійці, високий блондин із медовими кучерями й очима блакитними мов та крига на вершинах Захисних хребтів, вклонився швидко й більше про людські очі. Лазоревий дублет на ньому, зі срібним шиттям та перлами на рукавах видавав чималий статок парубка. Був він молодий, стрункий і надто вже миловидний, як на чоловіка. Проте не тією майже ельфійською, витонченою красою, котра притаманна Ідару, а якось відчутно жіночно. Пухкі губи, округле підборіддя. Незнайомець виглядав мов розніжене, примхливе дитя в шовках та оксамиті.

Глянувши га безхмарне сонячне небо над їх головами, що проглядало з-за паркових крон, Нія здивовано підвела брови горі на високому чолі. Та питати з якого це дива такий день називати похмурим не стала. От то вже ні. Якщо цей блазень намагається нав’язати їй тон і тему розмови ще з привітання, навіть не потурбувавшись представитись як слід, у неї для молодика погані новини. Таких мудрагелів Ніялла на сніданок ще дівчинкою їла. Все-таки виховували її як наступницю князя, а не декоративну прикрасу аристократичного роду, здатну лише народжувати нащадків та сукні носити.

— Чим зобов’язана увазі до моєї скромної персони, пане?

Батько завжди казав: хочеш поставити зухвальця у незручне становище, оберни питання руба, прямо в очі, без можливості викрутитись. Зазвичай інтригани невпевненіше за все відчувають себе саме тоді, коди від них чекають чітких та точних відповідей. А цей юнак в синьому атласі та перлах виглядав, наче на інтригах знається з пеленок.

— О, ви така сувора! Невже в ваших прекрасних грудях б’ється серце з чорного каменю? І воно не здригнеться, бачачи мій смуток?

Безіменне диво заламало руки й ледве не пустило скупу чоловічу сльозу. Двійко його компаньйонів скорчили повні страждання пики. Ніяллі почало здаватись, її брови на своє законне місце не опустяться вже ніколи.

Цей йолоп при свідках відвісив коментар на рахунок її грудей? До купи він по цей час не назвав свого імені та титулу. Таке грубе порушення етикету й пряма зневага просто так не трапляються. Красень щось замислив. Ось тільки точно не врахував с ким доведеться мати справу.

— Ру, нагадай які заслуги вписані поряд із моїм іменем в книзі Імен Темних?

Орка, що стояла поряд, на питання княжни з готовністю відрапортувала.

— Шоста з роду Ньярлу, захисниця Хребтів Півдня, очільниця особистої Темної сотні, перша з нащадків істинного темного, хто відкрив дар свій до настання п'яти літ від народження, Чорне лезо Скляних Скель, Жах і Упокорення браконьєрів південних лісів, ім'я котрої стало їх епітафією, наслідна княжна і єдина спадкоємиця Кришталевого Трону по волі батька свого великого князя Сіурда та нашої покровительки, предвічної Тіамари.

Повний титул Нії Руума любила й кожен раз виголошували наче молитву, з усією можливою урочистістю та зловісною усмішкою, від котрої гострі ікла темношкірої красуні ставали помітнішими, а медово-карі очі темнішали.

— Дякую, сестро, — поважно кивнула Ніялла, — Там є щось про співчуття до незнайомих панів які проводяться без належної поваги й не здатні навіть привітатись як слід?

— Ні, моя княжна.

— От і я думаю, які ще претензії можуть бути до мене і мого серця у добродія, котрий вперше потрапив мені на очі?

Страдницький вираз обличчям сповз наче стара шкіра з прекрасного обличчя незнайомця. Він навіть плечі розправив поширення й став, виставивши вперед праву ногу, ледь зігнувши її в коліні. Дитяча зворушливість так само щезла. На Нію дивися холоднокровний та жорсткий хижак. Судячи з кривої усмішки – досить отруйний. В усякому разі яду в його вищирі було вдосталь.

— Навіть так? Значить по хорошому не вийде. Шкода-шкода.

Коли хтось починає балачки про «по-хорошому» варто тримати в голові, мається на увазі хороше лише для однієї сторони, і точно не для тієї якій це говорять.

Нія злегка стисла плечима.

— Я волію по-чесному, пане, ким би ви там не були.

— Ейдан. Для тебе крихітко, можна просто Дан. Так сталось, до твоїх рученят потрапило дещо, тобі не належне. Поверни цей непотріб, будь ласкава, та будем вважати інцидент вичерпаним.

— Ви намагаєтесь привселюдно звинуватити мене в крадіжці? До якого ж дому відноситься настільки недалекоглядний пан?

Обличчя Ніялли скам’яніло. Ввижалось, навіть шкіра раптом стала холодною та твердою. Сталево-сірі очі споглядали розрядженого вельможу, наче дивну комаху на стіні. Розчавити – не розчавити, залежить від того, чи буде комашка надто жваво сіпатись.

— Хелтір. Але маю надію скоро стати очільником роду Майнгольців.

Ну звісно. Майнгольци. Хто б ще? Останнім часом в житті Нії надто багато представників графського сімейства. Цей от третій. Й на чистоту кажучи, рада вона лишень одному. Але кожне рішення має свої наслідки. Ось перед нею стоїть відлуння скоєного вчора. І з ним прийдеться мати справу.

— Нічого, що належало б вам, пане, в мене немає. Можу запевнити.

Спокійний, рівний голос. Погляд прямо у блакитні очі. В ньому читається холоднокровна впевненість у власній правоті із ноткою кланової жорстокості. Дітей Ньярлу не дарма довго вважали почварами страшніше дроу. Доброта до їх вроджених талантів ніколи не входила. Темним доводиться вчитись людяності. Вона просто так їм не притаманна. Й те, що вдається зростити в чорних серцях завжди побудовано в першу чергу на підвалинах гідності та честі. Ніякого щирого співчуття або альтруїзму просто так. Допомогти комусь, заступились за слабшого темний може тільки з міркувань честі, обов’язку чи законності. Темрява не терпить слабких. Темрява завжди голодна.

— Ну як же? А байстрюк утікач? Ця наволоч належить нам. Просто віддай браслет, і зможемо залишитись друзями. Може тобі навіть сподобається? Добре подумай. Мій рід надто впливовий, аби сваритись із нами через таке сміття як Ідару.

Риторика Ейдена змінилась. Тепер він намагався вивести Нію з себе, нарочито зухвало зазираючи у вічі княжни.

Дарма. Витримку в ній виховували з пеленок. І то в місці значно суворішому за столичний палац. Такі жалюгідні спроби роздратувати могли лишень насмішити та й по всім.

— Не розумію про що ти. Пан Ідару самостійний дорослий чоловік. Він прийняв рішення приєднатися до моєї свити. Цілком законно й виправдано. Не бачу причин його родині бути невдоволеними. Ваш байстрюк під надійним протекторатом поважного, аристократичного сімейства. У нього чудове майбутнє. Тішитись цим.

Тепер настала черга Нії корчити невинне личко й зворушливо кліпати віями. Заявити при свідках, що член їх роду був у рабстві, зв’язаний невідомим досі артефактом – самогубство чистої води. А без виголошення своїх брудних таємниць пред’явити їй у Майнгольців нічого. Втім, Ейден у відповідь тільки зло вищирився.

— Як же я несказанно радий, що мій пропащий кузен знайшов собі покровительку. Але я все ще наполягаю на тім, аби ти повернула нашу річ. Біата учора загубила браслет. То дуже дорога їй річ. Певно ти його випадково знайшла й забула віддати власниці. Мушу наполегливо попрохали зробити це зараз.

— Я не знаходила вчора ніяких загублених прикрас. Клянусь темрявою у своїй крові.

Спокійно відповіла Нія, піднявши руку, на котрій проросли й заворушились пасма мороку.

Спостерігати за тим як Ейден все дужче й дужче закопує себе було цікаво. Нія говорила чисту правду. Вона не знаходила ніяких браслетів. Їй його віддали з рук у руки. А це вже зовсім інше.

— Тобто, якщо я зараз відгорну рукави на твоїх тендітних рученятах, то там не побачу кістяного браслета Біати? Впевнена?

Юнак зло мужик очі, й усім своїм видом намагався дати зрозуміти серйозність намірів

— Тільки спробуй до неї торкнутись і я вирву твої брудні руки з коренем, та заб'ю тебе ними ж до смерті, — прогарчала Руума, роблячи крок вперед, упереджуючи намагання Ейдена побачити артефакт контролю силоміць.

— І хто тільки пускає цих дикунів до столиці? Їх місце в степу, серед тварин та лайна, — подав голос один із друзяк Хелтіра-Майнгольца.

Не варто було йому привертати до себе увагу. Цьому йолопу спокою в голові дівчини не перепало. Тільки холодна сталь погроз.

— Пельку стули, або я тобі язика видеру.

Публіка довкола ошелешено хором зітхнула. Подібні слова в виконанні шляхетної спадкоємиці однієї із провінцій були нечуваними.

Голос Ніялли змінився так, наче хтось в тепле молоко вилив чорнил. Він загус і потемнів, обіцяючи нахабі справдження усіх жахів. Руума поруч задоволено гмикнула. Зла Ніялла їй завжди подобалась куди більше за парадну версію. Вона була чеснішою. І завжди обіцяла криваві розваги.

— Що ж, в такому разі не бачу іншого вирішення нашої суперечки, — розвів руками Ейден, — Вимушений закликати вас, люба моя княжна, відповісти мені як належить аристократу. На арені. За три дні, опівдні, в присутності свідків. Переможець отримає сатисфакцію та втрачений браслет Біати. Я залишу за собою право вимагати з вас компенсації нанесеного моєму роду образи.

Виклик на магічну дуель для Нії став несподіванкою. Вона чекала від цього щигля всього що завгодно, але не заклику до бійки. Під ногами злегка задрижала земля. Глянувши на Румунії, Ніялла побачила радісну, ікласту посмішку, котрій будь-який вовк у лісі позаздрить. Орка такому повороту подій точно раділа.

— Приймаю ваш виклик, і залишаю за собою право вимагати контрибуції, у разі коли суд поєдинком визначить, що правда на моєму боці.

Обмінявшись ритуальними фразами, Ніялла злегка кивнула на прощання, та обігнувши трійко молодиків пішла геть. Далі балакати з ними сенсу не було. Ця зустріч і так обіцяла агукнутись цілим списком проблем за котрі Нот їй голову відкусить, щонайменше.