19. Дрейг

Коли південні гості залишили галявину, Дрейг підійшов впритул до свого сюзерена. Сів поряд на траву. Важка, обтяжена м'язами статура робила його рухи вагомими, наче в кожному таївся якийсь потаємний зміст.

— Ти їй віриш? — голос мага був майже не чутним.

— Не бачу сенсу княжні брехати, — Зайн і собі сів, розминаючи пальці. Він явно нервував. Це було помітно, якщо знати куди дивитись. — Вона буде щаслива укласти торгові угоди. Бачив як стелилась в'юнком до ніг?

— Твій батько мав рацію, ти дурень, — крижаний шепіт Дрейга продирав до кісток.

Молодший син сюзерена його завжди дратував. Він був лиш блідою подобою батька та приреченого старшого брата. Чи то взнаки давалась різниця виховання, чи просто Зайн від народження був приреченій залишатись сивою плямою на згаслому дереві роду Загертів.

Герцог стис щелепи, зморщив чоло, наче його мучив давній зубний біль. Знаходитись поряд з охоронцем йому ніколи не подобалось

— Знущаєшся? Південь в нас зацікавлений. З одруженням чи без, вони не підуть на конфронтацію. Та й схибнутість Коганів на потомстві давно всім відома. Ці пришелепуваті дикуни не будуть планувати замах на Тіхібу, доки вона вагітна. На мене, на тебе, на кого завгодно, але не на жінку, котра носить під серцем дитя.

Смаглявий аж до коричневого, з різкими, грубими рисами обличчя, Дрейг рідко дозволяв емоціям відбитися зовні. Зате його клятий голос поглибшав на декілька октав, ставши схожим на гірський каменепад, котрій гострими уламками криги скоблить ущелини мов м'ясник бичачу тушу.

— Я не про те, па-ане мій, — в глухому шепоті скрипіло глузування змішане зі злістю, — Ти щойно втратив можливість забрати її собі. Зробити все так, як радив герцог. Що вартувало запропонувати об'єднання родів? Побоявся гніву першого жреця Ііле Еоліна? Того, хто відмовив твоєму батьку і братові в зціленні? Того, хто вимагав від них зречення власної магії, родини та трону? Все ще сподіваєшся відсидітись в тіні? Не вийде. У Півдня розвідка далі нема куди, й то вони відчувають, наближається буря. А ти тримаєшся за останні миті тиші перед нею, як потопельник за гнилу мотузку.

Зберігати спокій Зайн завжди вмів. У будь-яких ситуаціях. Але батьківський викормиш був тим винятком, котрий завжди знайде тріщину у броні, та пролізе в неї отруйним жалом. Старий герцог Дрейга цінував. Занадто, як на думку Зайна. Маг розповзався, та дозволяв собі зайве. Хоча все одно був корисним понад усяку міру. Того в майстра тиші не відняти.

— Що ти пропонуєш, сказати княжні, котра прийшла до мене з повідомленням про замах на Тіхібу: так, в мене кохана народить через кілька місяців, але ти не проти все-таки обмінятись обітницями? Поїдемо до мене в Загерт, будеш спостерігати як я милуюсь із жінкою, котра для мене дійсно має значення та іноді народжувати мені дітей. А як раптом їх буде декілька, віддамо зайвих на виховання твоєму батькові, буде йому наслідник. В якості приданого отримаєш ненависть всього культу Ііле, загострення стосунків із Метрополією та імовірне прокляття крові, якщо сили твого темного дару не вистачить, аби перебити мою магію. Чудова пропозиція. Навіть не знаю чого це я мовчав!

Вперше за декілька останніх днів Дрейг всміхнувся. Його білесі, майже позбавлені кольору очі розглядали свого сюзерена, мов цікаву комашку під склом.

— Ти дурень, Зайн. Вона б погодилась. Твій батько не помиляється в таких речах. Міг отримати підтримку напередодні темних часів. Але ж ні, грати в показне благородство простіше. Розкажеш потім присмертномугерцогу про те, що всі його зусилля пішли прахом, бо ти не зміг витягти носа з-під спідниці своєї коханки й подумати головою.

Виплюнувши останні слова Дрейг розлігся на траві, заклавши руки за голову й усім своїм виглядом уособлюючи умиротворення та спокій. Доки Зайн стискав та розтискав кулаки, дивлячись на батькового ставленика згори-вниз. Якби ця зарозуміла погань не була настільки корисною та сильною він би давно був похоронений на десятки метрів під землею прямо тут. Але розум говорив стримати своє роздратування.

— Ти забуваєшся...

— Справді? Мене до тебе приставили аби говорити правду. Лизати тобі п'яти можуть усі інші. А моє діло берегти твою голову на плечах, час від часу вичищаючи з неї книжковий пил. Реальне життя не казочки про шляхетних героїв.

— Тобі вона просто подобається. Хочеш цю темну суку? Так іди й домовляйся про заручини з Коган сам. Я знайшов своє кохання й не відступлюсь від неї, — просичав над своїм охоронцем Зайн, а побачивши як той ледь помітно нахмурився, радісно додав. — Що? Вгадав? То-очно. Наш незворушний, кам'яний Дрейг зажадав маленьку темну княжну. Але от біда, їй не потрібен виродок без роду племені, котрого власна мамця надбала не знати від кого. Тож не треба мені говорити про дурість і політичні рішення. Те що вона називає тебе моїм другом, а до своєї ручної орки ставиться як до давньої подруги рівним рахунком нічого не значить. Ти прислуга. Охоронець. Підлеглий, народжений виконувати накази. Такі як ти ніколи не стають рівними. Максимум іграшками на кілька ночей. Хочеш? Можу відпустити тебе наздогнати цю зарозумілу ідіотку, котра гадає, що вміє грати в чоловічі ігри. Спитаєш чи не знайдетеся тобі місце в її ліжку, разом із байстрюком Майнгольців. Маленька Коган, здається не дуже то вибаглива в цьому питанні.

Зайна несло. Він говорив на одному подиху, палаючими очима вдивляючись в обличчя мага коло своїх ніг. На ньому навіть читались якісь тіні емоцій. До певного часу. Але потім Дрейг просто заплющив очі, й останні слова пролетіли повз нього.

— Дурень ти Зайн.

Зовсім нечутно прошепотів маг, аби надовго змовкнути, залишаючи свого підопічного на самоті із власною злістю та думками про прийняті рішення.