17. Руума

— Думаєш вони там де і завжди?

Руума пильно дивилась навкруги. Паркова алея з витонченими скульптурами ельфійських красунь на постаментах виглядала настільки безпечно, що хоч заплющивши очі ходи.

Втім, після інструктажу Інота, Ру вважала за краще поглядати довкруги пильніше. Нот, виріс серед підземних галерей дроу. Він завше вважав обережність привілеєм тих хто вижив. А Ру до своїх обов’язків відносилась більше ніж відповідально, навіть без настанов вухастого. Хто зна наскільки схибнуті Майнгольци? Родина, котра перетворила одного зі своїх дітей на раба, може будь-що утнути. Нот в таких випадках казав: завжди розраховуй на те, що твої опоненти небезпечніші, жорсткіші та дурніші ніж здається. Так, часом буває навпаки. Але ідіоти, боягузи та позбавлений честі непотріб народжується значно частіше ніж гідні та благородні люди. Краще бути приємно здивованим, аніж мертвим, бо понадіявся на чийсь здоровий глузд та законослухняність.

Крок Ніялли залишався швидким і плавним. Підопічна завжди рухалась, мов у танці. Дивилась прямо перед собою з незворушним виразом овального обличчя.

— Звісно. Якщо я щось і зрозуміла про пана Зайна Загерта, так це те, що герцог настільки ж постійний, наскільки небагатослівний.

Цікаво, чи шкодувала Нія про зірвані заручини? Молодший Загерт був і справді прекрасним кандидатом. Шкода, що надто складним при детальному розгляді.

Спостерігаючи за тим, як Ідару Майнгольц намагається довести свою необхідність їм у цьому виході у світ, Ру дещо для себе зазначила. По-перше, білявчику не байдуже що буде з Нією. Таке занепокоєння зіграти не вийде. Особливо під поглядом дроу. Той фальш чує за милю. Намагаючись переконати їх, Ідару в подробицях розповів кого та як прибрали його родичі. І це по-друге. Бліда погань виявився заплутаний у таких справах, що по ньому давно кат плаче. Але Нія просто  заспокоювала його. Гладила по плечу й на пару з Нотом переконувала. Врешті таки вмовила залишитись в захищеному флігелі.

Дивно? Ще й як. Почуття справедливості у княжни з дитинства надто загострене, як на дитя аристократа. Але воно мовчить, коли річ стосується Ідару.

— А он і вони, — задоволено кивнула Ніялла, угледівши між дерев пару постатей.

Герцог та його охоронець собі не зраджували. Та ж сама галявина під розлогими деревами. Затишне, усамітнене місце. Сюди мало хто забрідав. Більшість учасників оглядин крутились коло нового палацу, де алеї повні гомону, сяйнисті коштовностями вищого світу. Зайн волів проводити свій час у бібліотеці, або під яскравим сонцем останніх літніх днів. Високий і худорлявий, із попелясто-русим, хвилястим волоссям він виглядав молодшим за свій вік. І абсолютно звичайним. Таких по вулицях ходять табуни. Мовчазний товариш герцога значно частіше притягав зацікавлені жіночі погляди. При їх наближенні охоронець встав, вклонився, дивлячись кудись повз гостей, в переплітання декоративних кущів і квітучих ліан.

— Княжна, радий вас бачити. Чим зобов'язаний таким щастям?

Зайн підвівся одним плавним рухом. Попри не надто видатну фізичну форму, подейкують, герцог був неабияким мечником. В одній руці він усе ще тримав розкриту книгу, іншу простяг до своєї імовірної нареченої. Принаймні при дворі їх заручини вважались лиш питанням часу.

Цікаво яке буде лице у Загерта, коли він почує новини? Ру не втрималась від кривої усмішки.

— Я теж рада нагоді з тобою поговорити Зайн. Присядемо?

Нія вклала вузьку долоню в простягнуту руку мага. Той швидко підніс її до губ, завершуючи звичний ритуал. Стараннями княжни розмова скотилася зі стежки етикету у звичний для Сіурдового дитяти простій та відкритий ритм. Князь так само не терпів при своєму дворі показного офіціозу. Сіу звик крити своїх радників тяжким словечком без звертання на “ви” й по усім титулам.

Доки надії володарських родин двох провінцій всідались на траву в тіні розлогої, зеленковато-синьої крони, Руума прислухалась до вібрації землі довкруги. Зайн і сам був сильним магом землі. Надзвичайно сильним. Проте довіряти контроль оточення комусь окрім себе Ру не збиралась. Може цей аристократ з мозолями на пальцях від пера та рапіри  може гори звернути одним помахом руки, але роки тренувань із матір'ю навчили Ру тонкощам, котрі нізащо не заміниш силою.

— Зайн, ти не міг би попросити свого друга встановити купол? Розмова не для чужих вух.

Нія сиділа схрестивши ноги. Одягнена на південний кшталт в короткий камзол, спідницю із прорізами аж до поясу та штани під нею, дівчина могла собі дозволити вмоститись зручніше без зайвого кокетства.

— Дрейг кожен раз ніяковіє, коли ти так його називаєш.

У Зайна була напрочуд м'яка, осяйна посмішка. Від неї невиразні риси обличчя наче внутрішнім світлом наповнювалися, роблячи молодого чоловіка не те щоб вродливим, але надзвичайно приємним. На відміну від свого сюзерена кремезній Дрейг майже не посміхався. Був він смаглявим, темноволосим і мав настільки світлі очі, що ті при яскравому світлі виглядали майже білесими.

— Знаєш, якщо ти не можеш людину, котра охороняє твоє життя назвати другом, у мене для тебе погані новини, — жартівливо погравши бровами, мов страшну таємницю, прошепотіла Ніялла.

— Ну звісно можу! — сміх Зайна здався не зовсім щирим, але Ру спокійно могла списати напруження у голосі герцога на зніяковіння. Спілкуватись із княжною поза шорами етикету не завжди легко. Надто разюча різниця між стриманою та холодною офіційною личиною, й тим, якою Ніялла може бути насправді.

— От і добре. То що там із куполом?

Нія обернулась до Дрейга. Маг стояв в парі кроків від них, все так само похмуро розглядаючи зелені стіни кущів. Відчувши погляд дівчини він відповів коротким кивком. Говорити Дрейг не любив. Руума ні разу не чула його голосу. Охоронець герцога тільки шепотів щось тому на вухо, ніколи не говорячи зі сторонніми. Те що захисний купол встановлено виявити можна тільки наткнувшись на нього. Дрейг був магом повітря, не зрозуміло якого рівня. Руума не проти б разок затягти цього здорованя на полігон й подивитись на що він насправді здатен. Шкода така нагода навряд чи випаде. Дрейг від свого пана не відходив, а той на полігоні не з'являвся іще ні разу.

— Довкола нікого немає. Найближчі люди за п'ятсот метрів на південь. В наш бік ніхто не йде.

Прозвітувала Руума, у відповідь на запитальний погляд Нії, я та задоволено кивнула. Склавши руки на колінах, княжна повністю зосередилась на своєму співрозмовнику.