15. Ідару

— Тобі це так необхідно?

Ідару підвівся під стук зачинених дверей, зробив крок назустріч, відсікаючи дівчину від виходу. Нія, вочевидь збиралась піти звідси слідом за дроу. А тепер здивовано вдивлялась в лице чоловіка. Потім, аби не стояти задерши голову, так близько, зробила крок назад, до нарадчого столу.

Спитала похмуро:

— Ти про що?

Напевне думки княжни в ту мить перебували десь далеко. Вона нервово вчепилась руками в стільницю позад себе, чи то в пошуках рівноваги, чи то збираючи розбурхані думки до купи.

— Одруження. Тобі ж байдужий той Зайн, чи будь-хто інший, на кого впаде вибір. Лиш би був зручний і корисний. Чому взагалі потрібно це робити? Саме зараз? Я не можу збагнути. Ти не схожа на Біату, котра женеться за статками й владою.

Обличчя Нії не відобразило ні сорому, ні злості, котрих боявся Ід. Вона лиш зітхнула, знов почавши масувати перенісся пальцями.

Чудовий привід не дивитись йому у вічі.

— Ідару, що ти знаєш про темних магів Півдня?

— Хм... Не багато. Дивна магія, не використовуєте заклять або інших схем. Живете уособлено, в імператорській Академії не навчаєтесь. На цьому все.

Він ніколи не думав, що знання про таких далеких і дивакуватий темних знадобиться. Столиця давно жила наповнена впливом світлого культу Ііле, та їх благословенних дітей з ельфійських островів. Всі намагались наслідувати прекрасним і недосяжно високим дітям пломенистої богині. Навіть він, своєю зайвою “популярністю” завдячував певній схожості до острівних жителів. Іронічно, світлим не було діла до гріхів і злочинів місцевих вельмож. А Нії було. Ця темна стала такою значущою й близькою всього за одну ніч.

— Ну так. Правильно. Увесь наш клан зав'язаний на прямому спадкоємцю темного архімага. Великий Ньярлу жив ще за часів першого імператора. Одразу після смерті Арсаріона, покинув Серединні землі, отримав у льон Південь і боронив Захисні хребти, доки там же не вмер. Так от, усі темні князі зазвичай довго не живуть. Це правило за замовчуванням. Ніхто із нас не помирає від старості у своїй постелі. Поклик жене очільника темного клану до кожного прориву межі. Чим сильніший зв'язок зі стихією, тим дужче тягне. Верховний темний маг захищає не тільки свої землі, але й решту членів клану від поклику пітьми. Зараз удар на себе приймає батько. Він значно слабший, ніж я. Це добре. Правда смішно, що серед інших обдарованих, котрі здатні ледь не на усе піти заради підсилення свого дару, існуємо ми? Все що рятує темного мага від божевілля або смерті на скелях Захисних хребтів, це самоконтроль та стриманість. Зберігати здоровий глузд, коли тобі в скроні стукає істинна суть мороку з-за останньої межі, уміння котре доводиться опановувати з дитинства. Виживають тільки ті, хто зміг. Так от, мій батько вже довго править. Майже двісті років. А от дід не дожив і до першого століття. Якщо князь загине, мені доведеться перехопити темний поклик усього клану. Скільки я протягну тоді? Навряд чи довше діда, якщо на чистоту. В загальному на нього я куди більше схожа ніж на батька. Тож...

Ідару слухав, поступово вкладаючи у своїй голові похмуру картину, в котрій ще зовсім юна аристократка живе із чітким усвідомленням скороплинності свого існування, ледве не зі смертним вироком від народження. Століття віку для сильного мага - смішна цифра. Стільки навіть прості смертні можуть протягти. В магів же чим більше сили, тим довше життя.

— Ти поспішаєш. Боїшся що не встигнеш народити... — глухо прошепотів Ід, завершуючи розповідь замість Нії, одним кроком звів відстань між ними нанівець. — І які критерії у вибору чоловіка? Окрім того, щоб корисним був й розумівся на дипломатії?

Пальці самі тягнуться до долоньки княжни, за котрою вона ховає вираз очей. Аби прибрати перепону Ідару обхоплює її, тягне прохолодне рученя вниз.

Нагородою йому - розгубленість на юному обличчю. Сизі очі блищать мов срібні люстерка.

— Не тільки народити, потрібно виховати спадкоємця. Клан тут не допоможе. Вони не настільки пов'язані зі стихією. Не розуміють деяких нюансів. Магія. У виборі партнера для темних важлива нейтральна, сильна магія. Аби урівноважити нашу кров. Аби діти не успадкували надто сильний дар. І я маю бути певна що після моєї смерті чоловік утримає трон. Допоможе спадкоємцю. Руума права, Зайн нам зовсім не підходить. Шкода. Він був ідеальним кандидатом. Дуже сильний маг землі, вигідні угоди з герцогством, спокійний характер.

Ідару боляче слухати це все. Боляче бачити розгубленість і втому на обличчі княжни. Й це її “Зайн нам не підходить” звучало надто промовисто. Чоловіка Ніялла вибирала не так собі, як усьому князівству. Ідару звик існувати в площині де аристократи більшою мірою керуються своїми забаганками, гордістю, хіттю, бажанням влади. В метрополії майбутніх обранців вибирають за чистотою крові і гаманцем, бажано, щоб іще й дупа була підтягнута, і декілька компроматів дозволяли вертіти майбутнім чоловіком як заманеться. В Південному князівстві шлюб більше нагадував військовий союз. Теж все з міркувань вигоди та раціональності. Але ставки зовсім інші.

— А завести спадкоємця поза шлюбом? Залишити управління на радників? Твій батько ж так і зробив?

Вони так і стоять, тримаючись за руки. Бо відпускати прохолодну долоньку Ід не намірений, а вона сама не втікає, тихо гріється у прихистку його ледь тремтячих пальців.

— Було б чудово, — невесела посмішка спотворює тонкі риси, робить Нію старшою, злішою, майже відчайдушною, — Але те що можна чоловіку на троні, не можна мені. Імператор давно шукає можливості оголосити наші землі пристанищем зла, двір - розсадником розпусти, й набудувати під таким приводом купу світлих храмів на Півдні. Проти дроу на троні він не ризикне суперечити. Це рівноцінно відкритому протистоянню з усім Підгірним царством. Звісно наш найсвітліший володар Елат може понадіятись на власну військову міць і затятися із матрірхами. Але знаєш, це як запхати руку у мішок повний змій, сподіваючись, що там нема жодної отруйної. Дроу самі закриті та потайні з провінцій. Тільки дурень почне з ними суперечку. Навряд чи хтось окрім князя Арета має хоч прозоре уявлення про справжній стан речей у павучих лабіринтах.

ЇЇ хотілось заспокоїти. Впевнити в тому, що все владнається. Шептати той дурний непотріб, в котрий він сам не вірив ніколи, навіть у дитинстві. Ідару обережно заправляє чорну прядку волосся за маленьке вушко. Затримується пальцями на прохолодній щоці. Ніялла наче вічно мерзне. Несвідомо горнеться до тепла. Притискається до його розкритої долоні, сховавши за повіками ртутний полиск своїх зіниць.

— Розумію, — стиха шепоче Ідару над її розтріпаною маківкою. — Політика таке лайно.

Завдяки різниці у зрості він може сховати обличчя у вороху темного волосся. Воно пахне гіркими травами та літніми, степовими квітами. Напевно орка змащує кучері княжни звичними притираннями свого народу. Дивне поєднання аристократичної зовнішності й дикунських звичаїв.

— Ти теж варився у цьому котлі, Ід, — йому чується в тихому голосі дівчини посмішка. — Знаю, що розумієш.

Тендітні руки сходяться за його спиною. Ідару обіймали по різному. Пристрасно, жорстко, глузливо. Але ніколи ось так, шукаючи прихистку від того, над чим не власна навіть спадкоємиця цілої провінції. Так, наче він справді може чимось зарадити.

— Ми справимось. Я буду поряд. Все буде добре, ось побачиш.

Сама ідея спостерігати як Нія стає дружиною якогось виблядка дроуського дому, проводить із ним час, йде у спільні покої - викликає пекельну суміш болю, ненависті та розпачу. Хочеться вчепитись у худі дівочі плечі, випустити пазурі, закути у петлі хвоста, аби навіть дихнути не сміла. Концентроване відчуття власної меншовартості майже душить. Ідару як ніхто знає, з ним самим не укладуть шлюбних обітниць ніколи. Хто назве своїм чоловіком вчорашню забавку, котру здавали в оренду усім охочим? Аби на кожному офіційному заході за спиною згадували, хто, коли, та скільки раз із ним робив усе що заманеться. Змушував плазувати коло ніг. Те що він врешті відростив хвоста і луску, майже логічно.

Але Ідару може бути поряд.

Поряд, аби віддячити. Поряд, аби наглядати за тим монстровим дроу, котрого притягне Інот. І позбавити Нію необхідності терпіти його, якщо майбутній чоловік зробить хоч одну помилку.

Зрештою, удові дозволено набагато більше, ніж неодруженій панні.

В одному Ніялла малп рацію, він давно варився у цьому котлі з лайном і отрутою, чудово знав, як усе працює. А його здібності прекрасно слугували досягненню поставлених цілей.

Його чорна квітка буде щасливою. Одруженою, якщо потрібно. Овдовілою, як тільки це стане можливо без зайвих наслідків.

Знайдене рішення дозволило відчути полегшення. Якось примиритись із майбутнім, котре вимальовувалось. В кінець кінців варто бути вдячним, що у нього є хоч таке. Це вже набагато більше, ніж все про що Ідару наважувався мріяти.

Лиш приборкавши власний розпач, він розуміє що за спиною зачинені двері абсолютно захищеної кімнати, а Нія все так само в його обіймах, і тут їх ніхто не побачить, ніхто не потурбує. Орка і червоноокий покидьок відправились у своїх справах.

Губи торкаються лоскітного волосся. Темне мов північ, воно так солодко пахне, що хочеться мружити очі та тертись щокою об пухнастий шовк. Його долоня досі на щоці Ніялли, тому підчепити пальцями дівоче підборіддя, аби змусити її подивитись на нього, справа однієї короткої миті.

Час замирає, сплітаючи холодну сталь її погляду і розжарене золото його. Ідару майже свідомо відчуває, як очі починають світитись, змінюючи зіницю із людської на зміїну. Бо обличчя княжни стає неймовірно чітким і близьким. Він може розгледіти кожну вію круг широко розплющених очей, і темну вирву у її зіницях.

Нія зараз така вразлива і спантеличена. Зовсім не схожа на уособлення мороку, котре з'явилось до нього уночі.

Ідару схиляється повільно, притримуючи гостре підборіддя пальцями. Даючи їй можливість відсторонитись, а собі - насолодитись тим як тане відстань між їх устами.

Перший поцілунок, це завжди одкровення. Кого б він не цілував. Хто б не цілував його. Перший поцілунок говорить більше за слова й обіцянки. І тому Ідару обережний і ніжний до ломоти у скронях. Доводиться стримуватись, давити у собі бажання підхопити розімліле тендітне тіло під сідниці, вмостити на стіл для нарад та впевнити самими дієвим зі способів, що княжні ніхто окрім нього не потрібен.

Але те як невпевнено, наче вагаючись відповідає Нія, тримає краще сталевого нашийника поперек горлянки. В грудях клекоче нищівний жар. Пальці на порцеляновому підборідді тремтять.

Вона відповідає. Повільно і м'яко. Торкається його губ своїми. Гладить напружену спину розкритими долоньками. Й десь під їх ногами розтріскується земна твердь, випускаючи на свободу лаву, або хтось лихий розкладає багаття довкруги. Бо інакше чого йому так спекотно, а легені обпалює зсередини вдих, котрий Ідару так і не зробив.