12. Нот

Владні кола. Це завжди весело. Всі намагаються виглядати пристойно, говорити правильні речі, дотримуватись етикету. І вести брудні ігри поза лаштунками.

Правда в тому, що наземні двори у порівнянні із царством мітресс доволі убоге видовище. Все так грубо. Ніхто толком не тямить в тонкощах інтриг і дипломатичному фехтуванні.

До флігеля Інот повернувся дещо роздратованим. Зняв з шиї важкого кулона з чорним кристалом. Сховав дорогоцінний символ власного становища у внутрішню нагрудну кишеню. Чимближче до серця. Який дешевий жест. Сіурд за щось подібне довго з нього глузував би. Знак першого радника князя подіяв на Верховного суддю досить дивно. Дроу можновладець вислухав, документи прийняв, але дивився так, наче в його кабінет завітав балакучий, яскраво-рожевий павук. І наче смішно, і химерно, й не ясно чи ця почвара наступної миті не скочить в лице, аби отруїти або відкласти яйця прямісінько у голову.

Будь в Інота зайві яйця, він би обов'язково їх відклав у череп клятого судді. Труїти можновладців такого порядку майстер дроу не звик. Принаймні не власними руками, не одразу, і точно не так, аби хоч щось вказувало на нього.

Суддя був затятий. Сухий, в'їдливий чоловік, на лиці у котрого трафаретними літерами майорів напис: мав я тебе, твої папери й твою княжну у вельми цікавих місцях та позах.

І тут або річ у тому, що Південний фронтир у мозку місцевих щось далеке, дике і незрозуміло для чого потрібне. Або Майнгольци, з котрими вчора зчепилась Нія, встигли донести до судді свою точку зору і якісь цікаві пропозиції.

Вітальня будиночка в який їх запхали була бідненькою. Дерев'яні панелі повсюди, якась недолуга ліпнина на стелі. Одне добре - стоїть віддалено. Убезпечити окрему, невеличку будову значно легше, ніж декілька кімнат в одному з палаців. Та все-таки, заява про їх статус досить чітка. Провінційні, нічого не варті аристократи. Другий сорт. І це при тому, що князь Сіурд володіє армією не набагато меншою, ніж Метрополія.

Щоправда, усі воїни Півдня зайняті захистом своїх домівок від монстрів. А Серединні землі, натомість цілком можуть собі дозволити піти наводити лад у непокірній провінції. Напевне. Якщо імператор остаточно з глузду з'їде.

Насправді Інот, за три тижні тут, встигнувши пошастати по столиці та відновити старі зв'язки, відчував певний сумнів на рахунок боєздатності місцевих гарнізонів. Втім, всі ці речі він розповість Сіурду потім, з ока на око, в його кабінеті за келихом “Павучої крові”. Коли нарешті повернеться додому.

— Щось ти не дуже задоволений своїми відвідинами Дому Суддів, Нот.

Голос Ру звучить зовсім поряд. Інот ніколи не втомиться захоплюватись здатністю цієї дівчини ступати настільки безшумно, що навіть його вуха не вловлюють потайного кроку. Та й, окрім досить цікавого застосування магії землі, задля приглушення коливань, в ній було чим захоплюватись. Спостережливістю, наприклад. Тим, як на тренованому тілі сидить проста, сіро-зелена сорочка з глибокою горловою проймою, підкреслюючи усе, чим нагородила Румі змішана кров батьків.

— Суддя кепський. Свідчення прийняв, але якщо справа дійде до розгляду, сподіватись нам нема на що. Принаймні зараз.

— Я щось таке і думала. Проблемного цуцика притягла Нія, правда?

— Авжеж. З іншого боку, я б розчарувався в ній, якби дочка Сіурда пройшла повз щось подібне.

Руума криво всміхнулась, скалячи гострі ікла. Поправила шкіряну портупею з парою мечів на поясі. Видно орка весь цей час випускала пар позаду флігелю, де вони самотужки облаштували закритий дворик для тренувань. Ходити на палацовий полігон так часто, як то звикли робити мешканці Півдня при дворі не прийнято. Та й коли вони троє все-таки добирались до екранованого полігону, все що там відбувалось було частиною оглядин, великої гри, де одні аристократичні роди вибирають породистих, відповідних супутників своєму молодняку з-поміж інших аристократів.

— Номінально ми ішли в добрій сотні метрів від тої клятої альтанки, чи алькову, чи що воно за дурня. Навіть я не чула нічого.

— Що досить дивно. Сто метрів не так далеко. Ти мала б вловити хоча б коливання землі, не говорячи вже про удари.

— Напевно хтось артефакт-заглушку використав.

Інот збирався затягти з себе розшитий павучим шовком каптан, та запропонувати Ру разом потренуватись. Виглядала подруга іще не досить виснаженною, аби відмовитись від перспективи покатати один одного по піску.

І це було б чудовою альтернативою сидінню в підвалі за алхімічними кубами, тиглями та ретортами. Але...

Над ними почувся крик. Руума метнулась до сходів, на ходу витягуючи мечі. Інот обігнав її в кілька митей, злетівши нагору сріблястою, ледь помітною тінню.

Виявилось, ті двоє прокинулись і Ніялла схилялась над білявчиком, що розсівся на підлозі в одній білизні. Нот загальмував у дверях, скептично розглядаючи цю живопису картину.

— Княжна? Щось сталося? Ти кричала.

Ідару теж підняв голову, демонструючи лице без єдиного сліду побоїв. Красень. Такого у Підгірному царстві з руками би відірвали. Й швидко на ньому усе зажило. Надто швидко.

На Ідару Нот дивився, як старий гончак на лисеня, котре влізло на його подвір'я. Скільки там тому людському байстрюку рочків? Три десятки? Чотири? Вік, в котрому магів починають вважати повнолітніми й самостійними Інота досі не переставав вражати. Що таке двадцять років? Що можна за них навчитись? Ходити-говорити-якось володіти магією? Так, його дівчатка серйозні, старанні й добре тримаються, але він точно знає, років у шістдесят їм із чимось на кшталт цих оглядин вдалось би впоратись граючи. Саме тому, певне, імператор скликав саме молодняк аристократичних родів. Впливати на юних магів значно легше, ніж на їх батьків.

Руума гучно вклала мечі у піхви, схрестила руки на пишних грудях і дуже уважно спостерігала за тим як Ідару вслід за Ніяллою виходить із кімнати.

— Там на стіні якісь дивні подряпини, ти бачив? — порівнявшись із ним, коли вони уже спускались по сходах, орка шепоче, ледве розтулюючи повні уста.

Красуня добре знає наскільки тонкий у дроу слух.

— Бачив. Думаю це нам прояснять, власне, діючі персони того, що там відбулось.

— Напевне, — буркнула Ру, вона була справді стурбована.

На відміну від нього, що більшою мірою піклувався про безпеку дівчат та успішне укладання потрібних угод, Руума бідкалась про подругу куди глибше. ЇЇ, певно, бентежив і зовнішній вигляд Ідару, те що знахідка княжни не відходить від неї ні на крок і стан самої Нії до купи.

— Вона навіть чорну кров з лиця не змила від учора. Це дивно, — підтверджує його думки Ру.

Скоса поглянувши на темнокосу воїтельку, Нот приречено зітхнув. Ось що буває, коли тобі всього двадцять п'ять і доводиться стикатись із дорослими речами. Узявши подругу під лікоть, дроу тихо змусив її зупинитись на сходах.

У відповідь на питальний погляд Ніялли знизу, махнув рукою.

— Ви ідіть, ми зараз наздоженем. Візьми для Ідару якісь речі з моєї скрині. Якраз приведете себе до ладу, доки ми поговоримо.

Продовжив він, тільки дочекавшись поки княжна і її злегка одягнений супроводжувач щезнуть за дверима підвалу.

— Ру, серденько, даю свої вуха на відсіч, Нія всю ніч просиділа над цим красенем як орлиця над пташеням. Може навіть з дзьоба годувала. Потім заснула під ранок і прокинулась не розуміючи де вона, та що відбувається. Послухаємо що там у них за новини. Тяжко уявити які такі серйозні речі можуть статись в зачиненій спальні за кілька годин.

— Хм... — Ру буравила його лице настільки серйозним поглядом, ніби Інот тут їй освідчуватись надумав, а не обговорювати особисте життя їх спільної підопічної,— Є у мене декілька ідей.

Геть дівчисько. Все ще вірить у якісь бабусині казки. Хоча ні, із такою бабусею як у Рууми, в них якраз варто вірити, а от в балачки кумочок з кухні про величне кохання і таємницю шлюбу - ні.

— Тіамара з тобою, Ру, люба моя Ру, що ж серйозного в сексі? Думаєш якби Нія вклала у своє ліжко пана Майнгольц, вони вирішили б нам про це розповісти саме в такому вигляді? В екранованій кімнаті? Думаєш нам так важливо дізнатись подробиці того дійства? Повір, я точно не почую нічого нового.

Орка зашарілась. Здатність цієї красуні вкриватись буро-зеленими плямами на вилицях, ніяковіючи завжди здавалась Іноту чимось неймовірно милим. І явно призначеним не для всіх очей. Тому бентежити подругу він дозволяв собі тільки наодинці, без сторонніх спостерігачів.

— Румі? Дівчинко, ану тричі глибоко вдихни, — при цьому він не міг припинити посміхатись, помічаючи як зрадливі плями на її вилицях поступають іще яскравіше. — Давай, давай. Ти надто гаряче реагуєш на те, що подруга провела ніч із кимось окрім тебе. Вдихни та видихни. Навіть якщо вони там грали один одного всю ніч без упину, що дуже малоймовірно, з огляду на стан Ідару і характер княжни. Але ж, навіть якщо так, то й що?

На нього дивляться дуже серйозні, світло-карі очі. Теплі, наче гречковий чай із медом. Ру хмуриться, супить темні брови, але слухняно робить кілька глибоких вдихів, та повільно видихає. Від цього тканина її сорочки натягується на округлих грудях майже до скрипу. Не спостерігати за цим дозволяє тільки сталева воля і віковий самоконтроль.

— Ось так. А тепер подумай спокійно. Ми сюди приїхали із певною метою. Знайти батька майбутньому темному князю, чи княжні. У Нії досить відчутні проблеми з побудовою стосунків, після історії з тим рудим йолопом, котрого Сіурд прибрав подалі самим тупим способом із можливих.

— А ти б волів його прибрати взагалі? — вставляє Ру, все ще насуплена.

Інот їй усміхається самою хижою зі своїх посмішок.

— А ти ні? Чого вартує хлопчисько, котрий нашу княжну просто продав? Його балачки нам досі гукаються. Краще б Нія пару місяців потужила за трагічно загиблим першим коханим, ніж оте, що ми маємо зараз. Та річ не в тім. Ідару уже у нас на шиї висить. Повернути його в лоно люблячої родини не дасть Нія. Поки він демонструє відданість їй і не робить дурниць, не бачу причин влаштовувати трагедію з того, що княжна надто лагідно до нього ставиться. Може цей красунчик розворушить її?

— Ти надто цинічний Нот. Як би раптом він нам її аж занадто не розворушив. Це все ризиковано. Я теж хочу аби Нія була щасливою, але не так. Коханець їй зараз треба, як мені весільна сукня. Себто ніяк.

— Серденько, я дроу. Я народився цинічним, вижив лише завдяки тому, що прибирав усіх, хто хотів мене зжерти першим, і дожив до цього дня, лишень завдяки диву. І Сіурду. Облиш зайві нерви. Нія знає свої обов'язки. Знає що князівству потрібен спадкоємець. А байстрюк Майнгольців то не годяща партія. Тож, нехай собі грається. Кінець кінцем, якщо він уже приніс нам стільки складнощів, нехай буде корисним хоч в чомусь. Навчить княжну корисному перед заміжжям.

— Дурня якась.

— Не дурня. Наша княжна, дочка свого батька до кінчиків пальців. Я витратив стільки сил аби виростити її гідною Сіу. Вона зробить усе потрібне. Повинна зробити. І якщо при цьому поряд буде той, хто їй не байдужий, то ж чудово. Нехай. Фаворит досить часто важить більше обраного чоловіка. Хороші фаворити переживають мінімум трійку законних супутників мітресс і вирішують такі справи в спальнях, котрі супряжникам і не снилися. Так що Ідару, котрий завдячує Нії життям та ще й скоряється браслету, ідеальний варіант. Підберемо офіційного нареченого до комплекту, і все.

— Ми не в павучому царстві Нот. Нія не захоче опускатись до подружньої зради ще до укладання шлюбу.

Руума тяжко дихала і все так само дивилась у його вічі. Палко, обурено, майже примушуючи цим поглядом зробити щось, про що Інот потім пошкодує. Тому натомість він надмірно кривить губи, відповідає їй надто різко, з повчальними нотками у голосі.

— Так, ми на поверхні, і тут вельможі не несуть відповідальності за свої живі іграшки. Їх використовують, викидають на узбіччя і замінюють на нові. В Підгірному царстві фаворит отримує захист роду господині, утримання і право на гідне існування потім, коли набридне своїй власниці. Тут звісно все не так. Розпитай потім Ідару, наскільки не так. Він точно зможе розповісти багато цікавого, якщо вірити чуткам, котрі до мене дійшли.

— Роги Ілітріс, Нот... — нарешті здається Руума, висмикуючи руку з чіпких пальців дроу, — На біса ті приплітаєш сюди тих клятих павучих сук, котрі тебе ж ледве не вгробили? Ми говоримо про Нію, а не якихось мітресс, чи невідомих вельмож. Ти пропонуєш вкласти їй у ліжко чоловіка, котрого ми знаємо один день. Чому? Тому, що в нього гарне лице і магічний браслет не дасть зашкодити Нії?

Стиснувши спорожнілу долоню в дурнуватому прагненні затримати у ній відчуття рууминого тепла, Нот засичав, подавшись до дівчини всім тілом. Ледве не торкнувся гострим кінчиком темно-сірого носа її, зеленого, мов степова трава.

— Я нічого не пропоную, Ру. Тільки прошу тебе легше ставитись до того, що хтось може з кимось спати. Подорослішай уже. Люди займаються коханням і ніхто від цього не вмирає. Нія велика дівчинка. Якщо вирішить вкласти Інота у своє ліжко, нас з тобою питати не буде. От і усе.

Сказати через що саме він встав на бік білявого, дроу не міг остаточно. З одного боку Ідару в них уже просто є. З цим нічого не вдієш. З іншого боку не варто відкидати особисті мотиви. Йому просто подобається спостерігати за тим, як на колишню безправну іграшку дивляться, як на рівного, турбуються, захищають, дозволяють наблизитись. Це будить приємні спогади. Дає можливість побачити кращий сценарій уже знайомої п'єси. Й можливо стане хорошою наукою для Нії. Виростити з неї точну копію батька - було як раз тим, чим Інот займався з моменту як дівчинка з'явилась у Скляних Скелях.

Чудово, що в неї буде свій власний скалічений і потенційно смертоносний знайда.

Втім, з Ідару потрібно провести бесіду. Окреслити межі. Він не має права заграватись й вимагати більшого.

— Чудово.

Руума дивиться на нього тим поглядом, від котрого більша частина гарнізону Скляних скель воліють прикинутись смертельно хворими й спішно втекти у лазарет.

Все-таки треба буде потім витягти її на тренування. Орка занадто напружена.

— Нехай. Але якщо ця білява погань щось утне, я особисто вирву йому ноги. А тобі пику наб'ю.

Ось тепер все справді гаразд. Руума, котра погрожує зламати комусь лице - нормальна Руума. Більше не червоніє, не тривожиться. Натомість його чекає жаркий спаринг із красунею, котра ним добряче витрамбує пісок на їхньому імпровізованому майданчику.

Якщо зможе. Інот вже невпевнений, що цього разу буде її щадити. Дівча чим далі, тим стає вправніше. Скоро його швидкості може стати замало проти її сили. Використовувати родинний дар або отруту проти Ру йому і в страшному сні не приверзеться.

— Пішли уже, сувора жінко. Поки ті двоє не вирішили причину нашої суперечки прям в моїй лабораторії. Ось що я їм точно не подарую.

Обійняти орку за плечі - той максимум, котрий Нот собі може дозволити. Вони майже одного зросту, йти так напрочуд зручно. Руума все ще супиться, але руки не скидає. Навіть не намагається її викрутити в больовому прийомі, або узагалі відірвати. Смирненько іде поруч по сходах.

Хороша дівчинка.