7. Ідару

Гвардійці. Імператорські пси, котрі приходять на допомогу всім, окрім тих хто дійсно цього потребує. Скільки раз він бачив покалічених служниць і пажів, попри котрих стражники палацу проходили не ставлячи жодного питання? Скільки раз вони проходили повз нього самого, не здатного навіть на ноги підвестися?

Сторожеві пси, навчені вчасно закривати очі.

Звісно ці доблесні воїни не впустили нагоди довести до відома Нії кого саме вона врятувала.

Й Ідару чекав реакції. Гидливого погляду, питань про те, чи правда почуте, може спроб переконати стражників, що вони помиляються. Хоча б чогось. Але Нія навіть руки у нього не забрала.

Дивовижно. 

Вона або небачено добра, або наскільки ж дурна. Ід не міг сказати з упевненістю, що імовірніше. В людську доброту він не вірив з дитинства. А на ідіотку княжна не дуже то схожа.

— Нападники тут. Я знерухомила їх. Бо почни вони опиратись, довелось би спричинити вельможним панам і пані значної шкоди. Попри все, що ви мені тут наговорили, до законів імператора я ставлюсь із повагою. Тому передам вам у руки покидьків у повному комплекті. Сподіваюся до моїх слів і вимог поставляться з такою ж повагою. Я офіційно свідчу, ці четверо вчинили злочин. І якщо вони не понесуть належної кари, якщо цю справу буде зам'ято, я скористаюсь своїм правом просити справедливості у тих, хто вище за владу імператора.

Йому здалось стражники втратили мову. Стояли й лупали на княжну очима. А Іду закортіло притягли її ближче й притиснути до себе якомога щільніше. Чи то аби захистити від поглядів трійки магів, чи з щенячої вдячності за спробу домогтись справедливості саме для нього.

Це було чимось зовсім новим. Важливим. Напевно навіть важливішим за порятунок від побоїв.

Жовті, бурштинові очі з жадобою вдивлялись в прокраєний чіткими лініями у нічному мороку профіль. Зараз Нія йому здавалась прекраснішою за все і за всіх кого бачив у своєму житті.

Від милування дівчиною Ідару відірвав йолоп із сіткою. Цей дурень зло зіщулив світлі очі. Метал у його руках задзвенів на одній високій ноті.

— Ти що собі дозволяєш, темна наволоч? Ніщо не вище за волю нашого володаря. Захотіла в підземелля до катів за зраду?

Батько Монстрів свідок, аби вирощувати таких ідіотів потрібна якась особлива система. Ідару пильно вивчав обличчя світлоокого. Запам'ятовував. Розбиті губи його ледь помітно сіпнулись у кривій напівпосмішці. Такі язикаті і дурні зазвичай довго не живуть.

Ватажок трійки кашлянув, перериваючи полум’яну промову.

— Лік, стули пельку, доки сам не наварнякав на тиждень у карцері, — світлий замовк. Його ватажок продовжив, — Ми приймаємо ваші умови.

Лік, значить? Ніздрі Ідару тріпотіли в частому і поверхневому диханні. Якби не долоня Нії, котру він просто не міг відпустити, чоловік би вже нетерпляче хрускотів пальцями, та збирав довге, спутане волосся у жмут на потилиці. Як робив кожен раз, коли попередня хазяйка вказувала на наступну жертву.

Такі маленькі ритуали дозволяли не з'їхати з глузду остаточно.

Чудово, що тепер він може обирати собі їжу сам. Ця жалюгідна наволоч, котра наважилась образити його пані не дочекається швидшого фіналу. Його Ід смакуватиме довго. Розтягне агонію. Змусить жалкувати про кожне необережно кинуте слово...

— Коли всюди ввижається зрада, варто поглянути в дзеркало, зазвичай єдиний зрадник живе саме там, — голос у його пані наче гартована дроусська сталь, високий та чистий, можна слухати вічно, навіть якщо вона обурюється, або погрожує, — Що до моїх слів, мова про богів, влада котрих простягається над всіма, й над осяйним імператором в тому числі. Якщо злочинці не отримають кари, я піду в храм і помолюсь Ловчому. Так вже склалось, молитви нашого роду песиголовий мисливець чує завжди. Але тоді кара спіткає усіх причасних.

Ловчому? Нія зібралась звертатись до Песиголовця? Заради нього? Тіамарова безодня свідок, у цієї дівчини або дуже добре із темними богами, або погано з відчуттям власної безпеки. Божевільна. Всі знають - справедливість Багряного бога, то лезо без руків'я, ранить того хто його підіймає не менше ніж жертву справедливої кари. Але наскільки ж підкупають такі слова. Наскільки впадають в душу. Саме йому. Хто не чув про справедливість з моменту своєї появи в цьому безглуздому світі.

— Кажуть, за справедливість кривавого бога доводиться платити дорого, — відгукнувся на обіцянку княжни третій стражник, що досі мовчав.

Його вузьке, сухе лице не виражало жодної емоції. Ідару без сумніву відзначив цього імператорського пса, як найнебезпечнішого ворога в разі сутички. Такого варто прибрати першим. Хоча він у своєму теперішньому стані воїн кепський. Прикро. Одна рука виведена з ладу. Ребра зламані. Кожен рух озивається болем. Навіть дихнути надто глибоко неможливо. На довгу бійку його просто не вистачить.

Хоча Ід тепер не один. Варто брати в розрахунок охоронницю Нії. Орка виглядає як панянка, котра за поганого настрою чиїмись нутрощами витирає свої черевики. Та й княжна зовсім не безпорадна квіточка. Трійку перевертнів впеленала, ті навіть не нявкнули. Звісно свою роль зіграв ефект несподіванки. Але і Нія тоді стримувалась.

За справжньої сутички все буде інакше.

— За все доводиться платити. Завжди. Але якщо я вже взялась за якусь справу, то доведу її до кінця. Тим чи іншим чином. Інакше чого вартує моє слово?

Ніялла повернулась до Ідару. Погляд був квапливим і лагідним, ніби темна за щось перепрошувала. Не задумуючись над тим що робить, він погладив прохолодні пальці, намагаючись підбадьорливо всміхнутись. Хоча в такому стані, із синім від побоїв обличчям не варто б навіть намагатись виражати якісь емоції. Розбиті губи знов почали кровити. Вперше Ід шкодував що виглядає потворним. Зазвичай власну зовнішність безталанний син Гіати Майнгольц проклинав, навіть кілька разів намагався себе скалічити. Але ж ось дожився, побита в кров пика засмучує.

Співчуття в очах Нії гріє, лагідно заколисує чимось теплим і незнайомим, огортає, мов просочена рідним затишком ковдра. Та разом з тим хочеться в тих чорних мов предвічна пустка очиськах бачити зовсім інше. Захват, замилування, можливо навіть щось більше, жаркіше, глибше. Ідару звик ловити на собі захоплені, масні погляди, чудово знав їм ціну і застосування. Але Нія обов’язково буде інакшою.

— Добре, ви видаєте злочинців нам. А я обіцяю оформити звернення до імператорського судді про всю цю ситуацію.

Ватажок сторожі виглядає, як ветеран із гірський застав. Обвітрена шкіра, не раз зламаний ніс. Губи – вузька прорізь. Такий швидше за все обіцянку виконає. Ідару навіть не налаштований потім до нього навідатись. Нехай живе.

Нія просто киває, відходить убік. Ідару йде слідом, стаючи між нею та сторожею. Із нутра алькова один за одним вивалюються бранці. Все ще спеленуті мороком. Ледве притомні. Від них тхне сечею і жахом.

Щойно зникають вугільні пута, трійка імператорських псів накидають на перевертнів стримувальні сітки, допомагають підвестися заплаканій Біаті.

Ідару дивиться у вузьку спину своєї колишньої володарки. Вона розчавлена, налякана, тремтить. Але ціла. Неприпустимо неушкоджена. Як би йому хотілося це виправити. Але долоня Нії в липких від крові пальцях тримає міцніше за наказ заклятих кайданів. Він не зробить жодного кроку до білявої шльондри, з котрої варто б повільно спустити шкіру. Принаймні зараз.

— Постраждалому потрібен цілитель. Ми супроводимо його в лікарські покої.

Смаглявий тримає тонкі ланцюжки від заковуючих пару перевертнів пут. Дивиться на Ідару з сумнівом. Не вищиритись йому у відповідь вартує чималих зусиль. Замість цього Ід лиш коротко мотнув головою.

— Дякую вельми, але це зайве. Моя пані зробила усе необхідне, аби мій стан чим швидше став прийнятним. Не варто турбувати імператорських лікарів клопотом про такого як я. Само заживе. Як заживало сотні разів до цього, про що ви, шановні вартові закону безсумнівно знаєте.

Вони хочуть їх розлучити. Забрати в нього Нію. Закрити у лікарському крилі, напоїти зіллям, закути у нові кайдани. Змусити свідчити вигідно клятим покидькам. Ідару бачить жалюгідні потуги сторожі наскрізь. Майже дозволяє собі глузливо скривити губи, але в останню мить вирішує зберегти незворушне лице. Його маленька княжна надто нервово коситься на нові цівки крові із потривожених ран та розсічень. Не варто бентежити чорнооку квітку.


— У мене є власний лікар, котрий попіклується про рани пана Ідару Майнгольца. Дякую за турботу, - вона промовляє його ім'я та рід з натиском, наче ставить крапку у суперечці про статус байстрюка, котрий роками був лиш частиною чужої власності, потім тягне Іда вбік, збільшуючи дистанцію між трійкою вартових і ними, говорить на ходу, — На цьому ми вас залишимо. Завтра мій довірений стряпчий навідається до Верховного судді із моїми письмовими свідченнями. Усі питання щодо цієї справи надалі прошу вирішувати через нього.

Темний полог з алькова спадає тільки коли вони відходять досить далеко. Морок всотується в тіні. Ідару обертається аби це побачити.

Йти важко. Коли його вкладали на коліна ударом по нозі Біатині друзі, певно пошкодили сухожилля або кістку. Кульгати поряд із Нією не хочеться. Він вперто вивіряє кроки, з огидою чуючи вогке чавкання та скрип у коліні. Дихати доводиться крізь зціплені зуби, всотуючи солоне повітря тонкою цівкою, доки переламані ребра крають щось усередині гострими гранями

Боляче. Боляче. Боляче.

Але вона не відпускає його руки. Й Ідару щасливий. Вперше за три десятиліття свого існування. Він відчайдушно щасливий і по справжньому живий.