5. Руума

Все було кепсько. Руума не встигла проскочити за бар’єр, а пробитись тепер крізь нього годі й сподіватись. Звивисті пасма мороку невпинно рухались, тягнулись вгору, шурхотіли, мов сотня перетинчастих крил.

Що там робила Нія залишалось тільки гадати. Альков, у котрому місцеві золоті дітки влаштували собі «вишукані» розваги, тепер нагадував обліплений чиїмось втіленням жахіттям кокон.

Руума ненавиділа столицю. Метрополія давно гнила зсередини. І всі, хто в ній залишається надовго теж псуються, як шматок дичини, залишений на сонці. Не дивно, що тут дозволяють собі прямо в імператорській резиденції вчотирьох катувати якогось бідагу. Дивно, що Нія на це все зреагувала. Раніше княжну тягло лишень до тварюк, котрі проривалися з-за Захисних хребтів, іноді до результатів виклику невезучих магів призову або заклиначів монстрів. Але в алькові не було нічого, хто нагадував звичний об’єкт цікавості Ніялли.

Втім, це зараз не настільки важливо. Лякало інше. Якщо Нія втратить контроль – бути біді. Останній раз коли хтось із клану Коганів дійсно зривався, імперія недорахувалась міста. Було це давно, містечко на самій границі Південних Хребтів не налічувало й десятка тисяч населення. Але...

Вони зараз у резиденцію імператора Елата. Тут і за часткову втрату контролю вліплять звинувачення у зраді та замсі на правителя.

Й гірше за все, вона не може нічого вдіяти. Докричатись до Нії крізь бар'єр навряд чи вийде. Ру колись під схожим покровом годин десять просиділа. Вони з маленькою Нією потрапили в оточення зграї стригоїв. Дівчинці тоді було вісім, Руумі тринадцять. Подруга вперше продемонструвала свої здібності на повну і схильність перти на поклик темряви наче навіжена. Бар’єр темряви чудовий прихисток. Але абсолютно непроникний ні для голосу, ні для світла. Тоді іх зміг витягти звідти тільки князь Сіурд особисто. Тут і зараз допомоги чекати ні звідки.

Коли позаду вчулися кроки, Ру різко обернулася. В густій тіні дерев нічого не розгледіти, але вона відчувала коливання землі від чийогось поступу. Уже завчасно розуміючи – йдуть зовсім не друзі.

Три постаті в темно-зелених мундирах виступили на осяяну лише місяцем прогалину. Руума на них чекала. По міцніше втиснула п'яти в бруківку, вростаючи в землю, готуючись стояти до останнього.

Віри місцевим стражам не було.

Тут усі навіжені. Що вельможі, що їх слуги – однаково зіпсуті та збочені.

За спиною Нія лише Ловчий відає чим зайнята, а на неї дивляться три здивованих чоловіки, намагаючись пов'язати у своїх головах купу звивистих мацавок, пащек, сліпих очей та постать зеленошкірої дівчини на їх фоні.

— Пані? Якщо ви контролюєте, те що за вашою спиною, наполегливо раджу приборкати його і пояснити нам, що тут відбувається.

Говорив один із трійки. Смаглявий, коротко стрижений. Простакувате обличчя зі зламаним носом було швидше стурбованим, ніж наляканим.

Руума помовчала, обдумуючи свої дії. Якщо видати себе за темного мага, брехня розкриється миттєво. Атакувати першою – зайвий привід отримати звинувачення в державній зраді. Зараз це непотрібний клопіт. Імператорська сторожа не йолопи з місцевого гарнізону, що вештаються по столиці із шоковими кийками, відсіч дадуть ще і яку.

Сказати правду? А якщо Нія втратить контроль?

Хоча, якщо це відбудеться, переживати їй не варто. Адже в такій близькості від епіцентру прориву реальності Руума стане першою кого зжере морок.

— Я не володію магією такого штибу, благородне панство. В цьому альков моя підопічна, наслідна княжна Коган. Смію завірити вона усе контролює і вийде до нас щойно завершить.

Трійка переглянулась, той що справа від смаглявого дістав з кишені сріблястий згорток.

— Коган? Та сама Коган, що будучи гостею імператора більше часу проводить на брудній половині Метрополії, замість того, аби чемно сидіти у своїх покоях і приймати благородних лордів, як інші пані? Не дивно що з неї вилізло щось настільки бридке.

Власник згортка, наче нудьгуючи витяг тонку сітку, сплетену з білого металу. Трухнув нею, викликаючи тонкий дзенькіт і попереджувальне гарчання Рууми. Глипнув на свого товариша, що заговорив першим.

— Зв'яжім цю навіжену і тоді вже будем ставити питання. Батько давно казав, темних дикунів взагалі дарма запросили на імператорські оглядини. Їх місце у тих дірах, куди вони порозповались. Нічого тягти до Метрополії усяких виродків.

Смаглявий невдоволено підтис тонкі, жорсткі губи.

— Лік, добирай слів, перед тобою благородна пані.

Балакучий окинув Рууму красномовним поглядом з голови до ніг.

— Де? Я тут бачу тільки потвору в лахміттях. Нехай відійде в бік і дасть нам займатись своєю справою. Темна, котра втратила контроль, то вже компетенція Верховного жерця Еоліона та імператорських дізнавачів. Влаштуємо їх зустріч та й по всьому.

Ру з сичанням втягла повні груди повітря, з натугою штовхнула всю магію що у неї була в землю. На жаль боги не нагородили її даром заклинателя, як батька. Не дали такої влади над землею як матері. Але вона навчилася вправно володіти тим, що дісталося. І готувалася боронити подругу до останнього. Земля довкруги алькову спухла, випускаючи назовні гострі мов мечі уламки каміння. Так трійко ворогів не зможуть підійти надто близько усі разом. Маневрували, і тим самим залишивши прихисток Нії відкритим для сковувальної павутини Руума не могла. Так що залишалось стояти до останнього.

Тихо гаркнувши, Ру провела по щоці лезом короткого ножа, котрий весь цей час стискала. По сірувато-зеленій шкірі потекла гаряча цівка. Отрути на ножі не було. Ті, над котрими попрацював Інот, Ру тримала прихованими, доки не прийде час останнього удару і битви до смерті.

— Тільки спробуйте, і я розціню це як замах на життя та честь княжни. Я клянусь кісткам предків і честю Орди віщої Урами-лучниці, мій дух і мій клан не знатиме спокою, доки не помститься всім причетним до замаху на спадкоємицю Південного фронтиру.

Земля дрібно дрижала під її ногами. Від частоколу каменів відділялися тонкі та гострі уламки, зависаючи у повітрі. Аби навчитись витворяти щось подібне без нарисних кіл і фокусуючих артефактів Ру прийшлось у свій час зі шкіри лізти. Не дали боги руйнівної сили, довелось налягати на точність, контроль і єднання зі своєю стихією. Але перекошені обличчя вартових стали їй найкращим компліментом. Дикунка, не дикунка, а бути об’єктом помсти одного з найсильніших орчачих кланів ніхто не хотів. Бабуся звісно Рууму не дуже любила. Але за її кров заплатить столицею. Тож нехай нападають. Померти захищаючи подругу було не найгіршим варіантом. Шкода тільки це навряд чи допоможе Нії. І Інот опиниться в скрутному становищі, посеред столиці, з підопічною в кайданах і трупом Рууми на руках.

Не дуже втішна картина.

Дроу буде злий.

Згадка по червоноокого майстра отрути змусила орку широко всміхнутись, демонструючи довгі, білі ікла. Може бабусі не прийдетеся бідкатись із помстою. Швидше за все Нот впорається саменький, і не залишить її родичам простору для розваги. Бідолашка завжди скаржився, що йому немає на кому практикуватися. А тут аж трійко сильних, витривалих воїнів.

Хоча вона збиралась забрати з собою на той світ когось із них. А може навіть усіх, якщо пощастить. Здихати в компанії усіляко веселіше.

Лиха, приречена веселість спінювала кров.

Присмак битви та сирої магії на язику тішив.

Руума скучила за справжньою бійкою.