3. Ідару

Біль нестерпний. Пальці судомно здригаються. Перед очима все плине. Здається от-от світ встане дибки, вдарить у лоба та погасить світло для втомленого знущаннями чоловіка. Але схилене над ним обличчя незнайомки вперше за довгі роки не усміхається стражданням, не кривить гидливо уста, не скалить нахабно і хижо ікласту морду. Дівчина в сталево-сірому вбранні, з очима чорними наче предвічна пустка, спішно відводить правицю з браслетом трохи далі і стурбовано хмуриться, спостерігаючи за тим, як він притискає до грудей скалічену руку. Питає розгублено:

— Що це за браслет? Чому він такий важливий?

Вона дійсно не розуміє. Віриться тяжко, але іноді найпростіша відповідь сама вірна. Ця пані, в котрої з чола прямо на його очах один за одним повільно проростають чорні зубці, дійсно нічого не знає. Вона не частина наступного жорстокого спектаклю Біати. Не пара когось із перевертнів. Вона з іншого світу, і тут випадково. Напевне, справді хоче допомогти.

На мить бажання попрохати знищити четвірку власних мучителів стає майже нестерпним. Це так просто. Вираз непроглядно чорних очах над ним ясно дає зрозуміти – прохання буде виконане. Біата і її наступні сердечні друзі по садистським ігрищам здохнуть.

Але...

Завжди залишається оте але.

В нього є лише один шанс врятуватись. Примарний. Химерний. Несподіваний. От тільки навіть такий він - набачений скарб. Й важливіший за помсту.

— Це мої кайдани. Думав вийде їх перехопити. Біата сказала, якщо зможу дотягтись до браслета, отримаю свободу.

Марно було вірити в подібну маячню. Він знав - усе не може бути так просто. Підняв браслета, одягнув на себе й усе. Свобода!? Три десятиліття приниження і знущань позаду?

Ну звісно - ні.

Від гіркої посмішки кривава кірка на губах тріскає, випускаючи свіжі цівки багрянцю. Говорити боляче. Ребра ниють. Кожен подих, здається, прокручує десь у нутрощах іржаве жало. Але байдуже. Уже байдуже взагалі усе.

Значення має тільки вузька, холодна наче з криги, долоня на його щоці. Вона незбагненим чином допомагає залишатись притомним, дає сил зробити кожен наступний подих. Він несвідомо тулиться до цього уламку незвичної турботи, співчуття, ледь помітно треться зашкарублою від засохлої крові шкурою об її гладкий, ніжний оксамит.

— Якщо я можу прохати, замість їх убивства, подаруй мені шанс на життя, таємнича пані у темній короні. Змусь Біату віддати цей клятий браслет тобі. Тоді в мене з’явиться надія...

Слова сиплються з уст, наче скляні уламки, дзвенять у повітрі, ранять стиснуте судомою горло. До болю він давно уже звик. А ось до таких уважних, співчутливих поглядів – ні. І уже не грає ніякої ролі, що з тих очей по блідим щокам тече чорнильна, рідка темрява, а за спиною у дівчини ворушиться живий, метушливий жах. Навіть така, безімянна пані неймовірно гарна. Можливо через те, що тримає в руках його долю. А може справа у притаманному усім темним магнетизмі? Хто знає тих темних? Вони вічно сидять десь по своїх далеких князівствах-королівствах. Столиця зараз не краще місце для тих, хто не молиться осяйній Ііле.

Незнайомка вперто хмурить брови, стискає в кулачку прокляту прикрасу та дивиться кудись поверх його голови. Питає:

— Чула?

За спиною лунають спершу вогкий шурхіт, а потім повний божевільного страху крик. Йому доводиться повернутись на звук, аби мати змогу любуватись Біатою, розіпнутою на кам’яній стіні гнучкими пасмами темряви. Ось такою вона йому довподоби. Саме такою. Краще б виглядало тільки мертве, сплюндроване тіло. Але що є, тому і варто тішитись.

______________________________________

Для розуміння позначок у назвах розділів. Циферка - то порядковий номер куска тексту котрий я публікую. Буква - скорочення від імені фокусного персонажа. Р - Руума, Н - Ніялла, І - Ідару. Позначки більше для того аби я сама в тому всьому не плуталась, але пояснити не завадить.

Проди по можливості кожний день.