Розділ 16

Про те, що Евеліна втекла або її викрали, охоронець здогадався лише коли дівчина не повернулася до палати через пів години очікування. Розгублений чолов'яга забив на сполох. З'їхалися всі. Навіть витягнули з ліжка Графа. Він єдиний був переконаний, що це втеча. Його слова підтвердилися, коли Марченко отримав відео з камер відеоспостереження.

Було чітко видно, що дівчина була зовсім не налякана і навіть бігла після двотижневого лежання в ліжку. З нею був невловимий і безслідно зниклий Шторм. На старенькому авто не було номерів. Це значно ускладнювало їхні пошуки.

Проте удача таки їм усміхнулася. Майже ніхто не вірив в те, що ця місія можлива. Марченко отримав вістку про те, що за сорок хвилин запланований чартерний авіарейс до Відня. Ні у кого не було надії на те, що вони встигнуть. Але немає нічого неможливого. Вони приїхали в аеропорт навіть швидше пасажирів.

Евеліна була щаслива як ніколи. Вони забігли до літака і зайняли свої місця в салоні. Стас шуткував і тримав дівчину за руку. Проте були однаково занепокоєні тим, що ніяк не з'являлася людина, від якої вони мали отримати свої нові документи.

Щоб втамувати свій неспокій і страх перед початком нового життя, стюардеса люб'язно запропонувала їм шампанське. Пасажири погодилися. За кілька хвилин їм на підносі принесли алкоголь і два келихи, які швидко наповнили. Пара простягнула руки до підносу, щоб взяти чарки. Але стюардеса миттєво надягла кайданки на одну руку дівчині і на одну руку хлопцю. Еля і Стас завмерли. Із кабіни пілота вийшли правоохоронці. А з ними і Граф власною персоною.

Еля настільки була збентежена, що навіть не вслуховувалася у слова жінки, яка перелічувала всі їхні гріхи і покарання, яке їм загрожує за кожен з них. Вона зненавиділа Артема остаточно.

- З прильотом! Як минула подорож? – Поглузував Марченко.

- Жахливо! – З такою ж глумливою посмішкою відповіла Еллі.

- Кохана, не тривожся. Це якесь непорозуміння. Зараз я зателефоную кому треба і нас швиденько відпустять. Ще й пробачення попросять. Ось побачиш. – Станіслав нащупав у задній кишені джинсів смартфон.

- А не Клименку часом зібрався дзвонити? Боюсь, він не зможе тобі допомогти. У нього там мережа не ловить. Тай зустрінетесь скоро. – Продовжував глузувати Олег.

- Це кінець. – Прошепотіла Евеліна.

- Помиляєшся. Лише початок. – Хитро підсміхнувся Загоровський.

Потім розмова закінчилася. Парочку посадили в поліцейський автомобіль і під звуки сирени доправили до місця їхнього тимчасового перебування. Еля і Стас не вірили в щасливий кінець. Їхні щиросердні зізнання мало що важили. Дні тягнулися довго.

Кожний наступний день був схожим на попередній. Спочатку була паніка, потім страх, згодом звикання і в кінцевому результаті настало прийняття. Вони не намагалися боротися, комусь щось доводити, погрожувати. Просто проживали те, що їм лишилося.

Навіть оголошена дата суду, яку вони чекали, не облегшила їм життя. Навпаки. Стало гірше. Їхня розлука наближалася. Після однієї із зустрічей з слідчим, Шептицький повідомив, що відмовився від послуг адвоката. Той лише висмоктував гроші з Іваніва, але нічого вдіяти не міг. Та і що тут вдієш? Доля сама все вирішила.

Евеліна вирішила бути вірною Стасу до кінця. Тому і собі вирішила відмовитися від адвоката. Переказати це прохання батькові вона просила передати Марченка. Чому не сказала про це сама? Боялася? Аж ніяк. Їй було соромно поглянути батькам у вічі, що ростили її і вкладали в неї все найкраще.

Старий Островський у розпачі звернувся до Графа, від якого зараз залежало все. Артема звістка про те, що незламна Чіка відмовилася від останнього шансу на порятунок, здивувала не менше, ніж всіх. Він детально вивчив справу разом із Марченком і збагнув, що, якщо негайно не втрутитися – це «нестерпне дівчисько» таки опиниться за гратами. Тому діяти потрібно було негайно.

Одного ранку Станіслав Шептицький, як він вже звик, сидів у напівтемному приміщенні за глухо зачиненими дверима і чекав на слідчого. Проте замість нього до камери завітав Граф.

- Нарешті, ми зустрілися сам на сам. – Своєю фірмовою лукавою посмішкою Артем відбив у хлопця бажання спілкуватися.

- Прийшов зловтішатися? – Спитав Шторм.

- Та ні. Як то кажуть, не зарікайся. – Артем присів навпроти.

- Чого тобі?

- Та от прийшов подивитися чи не кривдять тебе, чи не гамселять.

- Хочеш виправити ситуацію? Мене життя вже так принизило, що гірше і бути не може. Ворогу не побажаєш.

- А коханій бажаєш, так?

- До чого тут Еля?

- Шкода мені її. Вона ж тут через тебе опинилася. На край світу за тобою піти ладна. Усе для тебе робила. Ти на ній гроші заробляв, а вона ходила ледь жива. Тобі наказали салон у мене віджати – ти на Елю переписав, щоб спекатися. Ти бізнес у людей видирав, а вона їздила у них остатню копійку відбирала, хоч совість їй цього не дозволяла, в двічі меншу суму привозила, а тебе це до сказу доводило. От я дивлюся на тебе, але чоловіка не бачу. Бачу якесь гадюче, хамське безхребетне створіння. Чоловіки своїх жінок бережуть, а ти її – під кулі.

- Чого ти добиваєшся?

- Хочу, щоб ти, хоча б раз у своєму нещасному житті, вчинив як справжній чоловік. Щоб ти щось для Елі зробив. Пожертвував чимось раз, як весь час робила вона.

- І як я маю по-твоєму вчинити?

- Завтра на суді скажеш, що ти погрожував Евеліні. Переконаєш усіх, що вона ні в чому не винна, що робила все під твоїм натиском. Одним словом, візьмеш всю провину на себе. Зрозумів мене?

- А якщо я не погоджуся?

- Тоді, загинете як Ромео і Джульєтта, по дорозі до своїх місць відбування покарання. Вас підірвуть. То що тобі більше до вподоби: відсидіти і почати все спочатку чи полягти смертю хоробрих?

- Ти біс в людській подобі, Граф. – Процідив крізь зуби Шептицький.

- То як? Укладеш угоду зі мною?

- Хай буде як ти кажеш. Я допоможу Ельці. Але мені потрібні гарантії, що вона буде на свободі.

Граф з розуміння кивнув і почав щось шукати рукою у внутрішній кишені пальто. Звідти хлопець дістав папірець, складений учетверо. Він його обережно розгорнув і розклав на столі. Шторм очима прочитав написане і неабияк здивувався.