Розділ 14

Першою в бій вступила команда Графа. Вранці Евеліна прокинулася від наполегливого телефонного дзвінка. Піднімати їй не жадалося. До опівночі дівчина смакувала коктейлі і випробовувала міцність підошов її підборів. Стас і Еля вирішили відсвяткувати їхні заручини гучно.

Вони запросили друзів відсвяткувати разом з ними цю важливу подію. Про те, що останній келих текіли був зайвим, дівчина подумала тільки, коли тільки з десятого разу змогла підняти голову з подушки і знайти телефон.

- Елька, у нас проблеми. У клубі ціла купа поліцейських. Шмонають все і всіх.

Дівчина заледве розібрала слова свого найкращого друга Діми, який з недавніх пір працював в їхньому з Стасом клубі адміністратором і вирішував усі питання на місці. Але цю справу без господарів вирішити було неможливо.

- Я вирішу. - Коротко відповіла та й скинула виклик.

Дівчина, не гаючи ні хвилини, почала збиратися. Для того, щоб виглядати ефектно і в той же час грізно, Евеліна обрала чорний строгий костюм, туфлі на високій шпильці і нафарбувала губи бордовою помадою.

В якому напрямку діяти, Островська вирішувала вже в дорозі. Домовлятися з копами сенсу не було, адже вони діяли за наказом Графа і його дружка Марченка. Ось до Артема дівчина і відправилася. По дорозі вони зі Стасом узгодили план дій. На годиннику було восьма тридцять ранку.

В офісі компанії в той час перебували тільки прибиральниці і охоронці. Якщо літніх жінок дівчина пошкодувала і відпустила додому. То з мордоворотами Графа довелося повозитися її людям, яких підіслав Шептицький.

- Це ще що за новини? - Потемнів Граф, коли зупинив свій автомобіль на стоянці біля офісу.

Під дверима юрмилися його співробітники. На вулиці було холодно і лив дощ. Більшість з них були без парасольок. Людьми вже смикало від холоднечі.

- Артеме Олександрович, як добре, що ви приїхали. Нас не пускають в офіс. Тут ці бритоголові з зі зброєю перекрили всіх входи і виходи. Нам дуже страшно. - Пробелькотіла Антоніна, його секретарка, коли Загоровський підійшов до підлеглих.

- Тоню, ти їдь додому. Тобі не можна хвилюватися. Тут може бути небезпечно. Я зараз у всьому розберуся. - Заспокоїв вагітну хлопець.

Позаду себе він почув звуки автомобілів, що під'їжджають. Це під'їхала його охорона, а слідом за ними приїхали вже машини загарбників будівлі. Артем попрямував до входу, але там його зупинив чоловік.

- Зачекайте тут. Я доповім, кому треба і тоді вас, можливо, пропустять.

- Можли... - Не встиг перекривляли хлопець, як почув, що і кому відрапортував охоронець по телефону.

- Передайте Евеліні Володимирівні, що приїхав Граф. Пропускати? - Чоловік почув відповідь і кивнув.

- Проходьте. - Бритоголовий відчинив двері і пропустив Артема.

«Тільки б не вбити це стерво. З ким я тільки не вів війну, але відбивати свою компанію у жінки мені ще не доводилося. З попередніми ворогами було простіше. Вони були дурними боягузами. А вести війну з жінкою завжди складніше. Ці створіння продумують свій кожен крок і не вміють програвати. Своїм завзяттям і красою вони доводять противників до божевілля. Поразка для сильних жінок - гірше зради чоловіка»- думав хлопець в той час, поки їхав в ліфті на дванадцятий поверх  офісу.

Біля свого кабінету його чекав охоронець Евеліни. Він пожвавився, коли побачив гостя. Але пропустив до господині охоронець, тільки після того, як обшукав Графа. Такого приниження хлопець ще не відчував. Загоровський в буквальному розумінні влетів в свій кабінет. Евеліна почула кроки і розвернулася на кріслі. У руці був келих з червоним вином, а на губах посмішка.

- Ти що, взагалі берега переплутала? Якого біса твориться в моїй компанії? - Відразу почав з крику Артем.

- У мене те ж питання. Хто давав тобі і твоєму недалекому розумом другу право на обшук мого клубу?

- У нас таке ж право на обшук, як у тебе на мій салон. Ти сама почала цю війну, Елла.

- Жінки не воюють. Вони проявляють характер і ставлять ворогів на місце.

- Вважай, що себе ти показала, мене налякала. А тепер забирайся зі своїм цирком з мого офісу.

- Ми підемо. Але повернемося. Завтра. З паперами на цю компанію. І ти вже нічого не зможеш зробити.

- Стерво. - Прошипів Граф.

- Уже чула. Неодноразово. Не тільки від тебе. Але сутність мою це не змінює. Я роблю висновки не про себе, а про тих, що довкола мене. І про тебе у мене склалося не дуже хороше враження.

- Повір, ти мене не здивувала. Ти мене шокувала тим, що не побоялася зайти так далеко. Це точка неповернення, Еля.

- Я й сама це розумію. Але нічого не можу вдіяти. Ти завдав удару першим. Я тільки відстоюю свої інтереси і захищаю людей, які мені довірилися.

- Ти прикриваєш свого Стаса, який втягнув тебе в усе це, а сам ховається за твоєю спиною. Він не чоловік, а ганчірка. У нього з грізного тільки прізвисько. А сили і відважності там ні краплі.

- Це тебе не обходить. Я тут для того, щоб тебе попередити. Якщо через десять хвилин в моєму клубі залишиться, хоч один коп - я даю наказ натиснути на кнопочку - і вони злетять у повітря. Всі. До єдиного. Своїх людей я врятую, а твоїх - ні. Це викличе фурор, чи не так? У столичному нічному клубі гинуть десятки працівників правоохоронних органів, які проводили обшук, навіть без ордера. Ниточка потягнеться. Спочатку візьмуть Марченка, потім тебе. Як перспектива? Подобається?

- Ти цього не зробиш. Не зможеш.

- Ти ж сам сказав, що це точка неповернення. Мені вже плювати на все.

- Умови?

- Твої люди залишають мій клуб, а я твою компанію. Інакше і цей твій скарб теж стане моїм.

- Ні, ти не стерво. Ти відьма. - Сичав хлопець, тим часом, набираючи номер телефону товариша.

Після того, як Еля почула, що Марченко, погодився відкликати своїх людей - дівчина відразу ж розслабилася і відкинулася на кріслі, не забувши при цьому зробити ковток вина для заспокоєння.

- От бачиш! Можеш, якщо захочеш. - Посміхнулася вона.