Розділ 13

Дуже довго Євгенія Загоровська мріяла про виставку власних картин. Її охопило хвилювання, коли говорила промову перед тим, як відкрити вечір. Все проходило на диво чудово. Женя могла спокійно видихнути і всміхатися, марячи успіхом своєї праці.

- Що ж, сестричко, повинен зізнатися. На диво, в тебе справжній талант. – Обійняв дівчину брат.

Євгенія з радістю пірнула у в обійми брата і з усмішкою відповіла:

- У  талант від бабусі.

- Я помітив. Бабусині картини також стали частиною твоєї виставки.

- Я не могла залишити їх без уваги.

Брат і сестра мило розмовляли, коли до зали увійшла зачарована і зацікавлена усіма пара, з якої не зводили погляд усі присутні. Евеліна і Стас прямували прямісінько до господарки вечора, щоб привітати із відкриттям. Женя відчула легкий біль у серці. Дівчині, ніби перейшли дорогу сотні грізних чорних кішок. Їй здавалося, що вона спить і от невдовзі повинна прокинутися.

- Вітаю! Сьогодні надзвичайно прекрасний вечір. Атмосфера так і манить красою художниці. – Промовила Островська.

- Згідний. Картини прекрасні, як і їхня авторка. – Мовив Станіслав.

Він зосереджено дивився на дівчину. Жені від такого погляду хотілося провалитися крізь землю. Вона була занепокоєна. Очима Загоровська почала шукати спасіння. Не далеко Євгенія побачила свою матір, яка розмовляла зі світською парочкою.

- Щиро вдячна за вітання та візит. Проте змушена вас покинути.

Дівчина перевела погляд на Елі і зникла з очей приятелів та брата. Вона спрямувала свій погляд на маму, яка була за декілька кроків від неї. Женя вгамувала свій душевний тайфун. Зараз для неї нічого не може бути кращого, ніж підтримка матері.

- А ось і моя люба донечка. – Усміхнулась Ілона.

Вона повернулася боком до своєї доньки, яка швидким кроком наближалася до гостей. Женя привітно усміхалася, даруючи свою яскраву посмішку.

- То це ви та художниця, про яку цілий вечір говорила ваша мати? – Промовив Островський.

- У вас надзвичайний талант. – Підтримала чоловіка Лілія.

Женя спробувала знову усміхнутися і відповісти поціновувачам її таланту, але її погляд впав на пару, яка гомоніла, розповідаючи щось людям. Ілона взяла свою доню за руку і повела до натовпу, щоб почути сказане.

- Сьогодні дуже особливий вечір. І мені хотілося б поділитися з усіма неймовірною новиною. – Мовив голос.

Загоровська дивилися на сплетені пальці рук пари, а перед очима проносилися моменти тієї ночі.

- Ми з моєю коханою Евеліною вирішили одружитися. Тож приймаємо вітання із заручинами.

Шум пронісся повз вуха. Привітання нової майбутньої сім'ї вчувалися з усіх куточків галереї. Жені забракло дихання. Її живіт скрутило, ніби від болісного удару.

Прикривши долонею рот, дівчина вибігла із зали, повертаючи ліворуч до вбиральні. Женя відкрила кран умивальника і бризнула холодною водою собі в обличчя. В голові проносилися фрагменти слів «особливий вечір», знову вода. «Чудова новина» - знову, «моєю коханою» - знову, «вирішили одружитися – знову і знову краплі води стікали по її обличчі.

Вона заплющила очі і з болем у серці гірко заплакала. Таких сліз вона ще ніколи не пускала. Такі емоції у ній ще не вирували.

Тим часом у залі помалу шум навколо новоспеченої парочки стихав. В першу чергу вони підійшли до батьків Евеліни, щоб отримати привітання від них. Проте з відкритими обіймами їх не зустріли.

- Ви нас відверто шокували. – Першою промовила Лілія Островська. 

Про людське око їй таки довелося натягнути посмішку і за кілька секунд піти.

- Це мало б відбутися у сімейному колі, але Стасик запропонував поділитися цією радістю з усіма. – Евеліна взяла хлопця за руку.

- А Еля з радістю погодилася. Навколо нашої пари і так забагато пліток. Тому вирішили розставити всі крапки над «і». – Заговорив Стас.

- Що ж. Це ваше рішення. Нам не зостається нічого, крім того, як привітати вас і благословити. – Бадьорішим голосом сказав Володимир Вікторович і теж пішов слідом за дружиною.

- Я б з радістю Елю благословив, але не хлібом-сіллю, а різками. – Прошипів Алекс. 

Проте Елі пощастило почути братові побажання.

- Ви одне одного доповнюєте. – Скептично сказав Артур, що також завітав на виставку із дружиною, яка весь час скаржилась, що вони ніде не бувають і не розвиваються культурно. 

Затримуватися поруч з ними він теж не став

- А я радію за вас. Молодці, що зробили всім на перекір. – Валерія щиро похлопала дівчину по плечі і теж зникла з поля зору.

Евеліна опинилися в справжньому замкнутому колі. За руку її тримав Стас. Алекс і Артем стояли напроти, ніби, очікували, поки зникнуть усі і залишитися на одинці з цією парочкою.

- То, може, привітаєте нас? – Перервав безголосся Шептицький.

- Не бачу приводу для радості. – Скептично заявив Алекс. – Ваші заручення – липа. Поки не можу утямити для чого вам це, але з часом все з'ясується. Не розраховуйте на довге і щасливе подружнє життя.

- Я упевнений, що мій приятель зробить все, щоб ваша так звана «любов» викрилася, якомога швидше. – Мовчазний Артем все ж вирішив не залишатись осторонь.

- Ти поглянь, як вони об'єдналися навколо однієї мети – зруйнувати наше щастя. – Виголосив Станіслав.

- Шкода вас. Тільки нещасні не радіють щастю інших. – Підтримала нареченого Евеліна.

- У мене є розмова до вас обох. Ви напередодні засмутили моє наречену. Мені це не подобається. Я вимагаю повернути їй цінну для неї річ. Ми ж можемо домовитися, чи не так? – Слова Стаса приємно приголомшили Елі. Позаяк ще зрання він відрікався від конфлікту.

- Безумовно, зможемо. Які у мене умови – ти здогадуєшся. – Звиклим для всіх крижаним тоном відповів Граф.

- Є якісь альтернативні варіанти?

- Ні. – Відрізав Артем.

- Шкода. Ми не погоджуємось, так, Еллі? – Шептицький звернувся до нареченої.

- Ні. Такі умови нас не влаштовують. Тоді хай скрипка залишається у вас на деякий час. Ми змусимо вас повернути скрипку за будь-яких умов. Навіть якщо доведеться застосувати силу. – Відказала Островська і рушила під руку з коханим до сусідньої зали.