Розділ 12

Наступного вечора Евеліна мчала в нічний клуб, де в VIP-ложі від неї вимагали пояснень. А все через скарги клієнтів автосалону. Вони не за те заплатили гроші, щоб проїхати кілька метрів і бути зупиненими поліцією. Було це якось пов'язано з вчорашній історією чи ні, але сьогодні вранці в салоні були пошкоджені майже всі машини.

- Пробиті колеса, розбите скло, порізані шкіряні салони. Мені продовжувати, чи спинитися? - Волав в лютості Мельничук.

- Ви, хоч розумієте, в яку копійку нам все це обходитися? - Гарчав Клименко.

- Ми що просили, га? Ви зобов'язані були з Графом домовитися, а не починати війну! - Не відставав від товаришів Кушніренко.

- Графу гальма зірвало. Він не зупиниться, поки не отримає салон назад. - Сказав Станіслав, навіть не піднімаючи голову.

- Так зупиніть його! Чіка, твоїм завданням було запудрити йому мізки. І що з цього вийшло? Ти його конкретно розлютила!

- Я вам не лялька, щоб крутити мною, куди і як вам заманеться! - Сказала Евеліна, коли гордо підняла голову. - Граф просив передати, що воювати з вами через мене він не збирається. Його цікавить прямий діалог.

- Граф не такий дурний, як нам здавалося. - Підсміхнувся Клименко.

- Що ж, якщо ще раз спробує нам перешкодити, так і бути, сядемо за стіл переговорів. - Відреагував Кушніренко і засміявся.

Після його слів зареготали і інші його спільники. Від цих звуків дівчина мимоволі покривилася. У неї не залишилося ні сил, ні терпіння залишатися в цьому місці.

- Еллі, ми повинні щось виметикувати - інакше вони нас на шматки поріжуть. - Говорив Стас, проводжаючи дівчину до автомобіля.

- Я й сама це розумію, але що робити далі - поняття не маю. - З безнадійністю в голосі забалакала дівчина.

- Може, до мене? Камін затопимо, повечеряємо. - Хлопець ласкаво взяв дівчину за руку. Від цього співчутливого жесту дівчина почала танути. Вона навіть інстинктивно усміхнулася.

- Ми так віддалилися через всього цього. Я скучив. - Прошепотів Шторм і обійняв її.

- Я б з радістю відпочила з тобою, але не дуже добре себе почуваю. - Раптово охолола Островська і сіла в машину, яка зникла з поля зору хлопця за кілька секунд.

***

У будинку Загоровських проходив спокійний сімейний вечір. Ілона Казимирівна насилу вмовила сина повечеряти і вділити своїм жінкам, хоч кілька годин. Той погодився відкласти свої справи і доробити їх завтра. Адже він і справді зауважив, що за час свого перебування в столиці, зовсім не бував вдома. Тут його потребували як ніколи.

- Як добре, що ми знову разом, вечеряємо, слухаємо класику. Це ж диво, а не вечір. - Захоплювалася жінка.

- Я сподіваюся, що ми завтра знову зберемося в честь свята. Завтра ж у нас дуже важлива подія. - Сказала Женя і відрізала шматочок запеченої сьомги.

- А що завтра? Я щось пропустив? - Пожвавішав Артем.

- Як? Братику, ти що забув? – Мало не вдавилася від образи Загоровська.

- Пробач, промінчику. Зовсім замотався. Нагадай, будь милостива. - Зробив невинне обличчя Граф.

- Завтра у мене відкривається виставка. Нова. Я пробувала себе в новому жанрі. Так цікаво: сподобаються мої роботи чи ні? - Замислилась дівчина.

- Навіть не вагайся. Ти дуже талановита. - Підбадьорив сестру брат.

- Наша Женічка завтра буде просто неймовірна! Ми спеціально пошили для неї сукню, таку ніжну і легку. Колір пастельно-рожевий, просто казка!

- А туфельки з кришталю, правда? - Пожартував Артем.

- Ні, не відгадав. Але теж дорогі і прегарні. Гості будуть шоковані. Стільки всіх буде! І Романенко, Приходьки, Назаренки. І всі з дочками, уявляєш? - Натякає жінка з посмішкою.

- Починається! - Закотив очі хлопець і відклав столові прибори.

- Артеме, ти сам знаєш, що я говорю про це кожного день. І буду тобі про це нагадувати, поки ти не одружишся. Тобі скоро тридцять! А у тебе ні дружини, ні дітей. У тебе замість всього робота.

- Ну мамо, всі ці леді йому не до душі. Йому таку зірви-голову як у Островських подавай. - Встряла Женя і при цьому захихотіла.

- Вони завтра, до речі, теж будуть. Я вже згодна навіть на неї. - Зітхнула жінка.

Загоровський не встиг уїдливо відповісти, як йому на телефон прийшло смс-повідомлення «Найцінніше у мене. Віддам при зустрічі». Молодик всміхнувся і заблокував телефон.

- Як там твій автосалон? Повернули? - Направила розмову в інше русло Ілона, коли зрозуміла, що син знову з ними і готовий їх слухати.

- Вирішую. Шторм мене остаточно дістав. А ті, хто за ним стоїть - ще більше.

- Не хвилюйся, любий мій. Все скоро буде, як раніше. Мене бентежить те, що вони так довго відмовляються його віддавати. Це може бути пасткою.

- Вони не дурні. Знають, з ким затіяли війну. Або здадуть салон, або я здам їх.

- Не грай з вогнем. Ці чорти задумали знову якусь гру.

- Мамусю, не треба нервувати. Вас це аж ніяк не обходить. Тільки будьте дуже обережні. І навіть не сперечайтеся зі мною з приводу посиленої охорони на виставці. Ваша безпека - для мене головне.

***

Евеліна приїхала додому без настрою. Вдома були лише батьки. Вони вечеряли. Дівчина відмовилася до них приєднатися. Вона піднялася в свою кімнату і без сил впала на ліжко. Ці дні видалися ще важчими, ніж будь-коли в її житті. А коли у неї настає такий момент, Еля згадує своє дитинство. Адже тільки там їй було спокійно і затишно.

Островська відчиняє шафу і в темряві намагається на дотик знайти, те що шукала. Але їй це не вдається. Дівчина вмикає світло і повертається до розшуку. Її обвиває паніка. Серце несамовито відбивало ритм. Тіло тремтіло в холодному поту. Вона перетрусила всю кімнату. Не було ніде: ні в гардеробі, ні під ліжком, ні в інших ймовірних місцях. Приміщення, наче після пограбування. Все лежало скрізь, але не на своїх місцях.

Дівчина присіла на ліжко і тільки через секунди помітила чорний конверт із оксамиту на тумбочці. Вона наважилася його розкрити. Всередині був складений удвоє аркуш паперу. Знайомим почерком там було написано: