Розділ 8

В іншому кінці столиці Артем кружляв свою сестру по вітальні їхнього просторого особняку. Товариш лише збоку спостерігав за сімейством із усмішкою і чекав, поки вони перестануть втішатися. Після подій, що відбулися минулої ночі, Олегові було не до сміхотні.

- Женька, ти для мене як заряд позитиву! – Артем опустив сестру на землю і поцілував у чоло.

- Ти як привид, Тьомко! Зникаєш і з'являєшся несподівано. – Гигикнула дівчина.

- В цьому вся моя родзинка, сестричко. Я обожнюю робити вам сюрпризи.

- Тьом, я надіюся, що ти приїхав, щоб познайомити нас зі своєю нареченою?

- На жаль, ні. Сьогодні вночі вбили Діму Ткача. – З обличчя Артема повільно сповзла посмішка.

- Співчуваю. Ви були приятелями. Він керував твоїм автосалоном. Це жахливо. Але хто міг на таке наважитися?

- Ще не знаємо. Шукаємо. – Коротко відповів Загоровський.

- Завтра похорон, так? Можна я піду з тобою? Він допомагав нам із мамою, коли тебе не було.

- Я б не дуже хотів, щоб ти йшла зі мною. Це небезпечно.

- Будь ласка, братику. Для мене важливо бути поруч з тобою в такий важкий день.

- Добре. З тобою неможливо сперечатися. – Закотив очі той і провів сестру поглядом до сходів.

- Мені час іти. Поговоримо пізніше.

- Куди це ти? – Здивувався той.

- В мого друга бенкет на честь відкриття виставки. Я не можу не прийти.

- Якщо погодишся їхати з охоронцем. – Виклав умову брат.

- З тобою неможливо сперечатися. – Дівчина повторила слова брата і сховалася за колонами другого поверху.

- А ми куди? – Поцікавився товариш, що зайшов до вітальні з передпокою.

- Я прийму душ і поїдемо на вечірку в клуб.

- Це безглузде рішення. Там буде багато людей, які тебе можуть впізнати.

- В цьому і суть, Олеже! Я маю довідатися, хто з тих старих псів підтримує його. Скажи мені хто твій друг і я скажу хто ти. Не можна недооцінювати противника. – Загоровський похлопав його по плечу і теж рушив на другий поверх.

                                                                                                     ***

Увечері біля нового столичного клубу зібралося чимало народу. Всі юрмилися біля входу. Відвідувачі з нетерпінням чекали миті, коли зможуть потрапити до середини, що поринути в атмосферу танців, кальянного диму і гучної музики. У VIP-ложі могли потрапити не всі. Лише обрані. Їх теж було багатенько.

Шептицький хотів втертися в довіру до кожного, але не всі великі риби столиці зволили відвідати відкриття ще маловідомого хлопчика на прізвисько Шторм. Наполовину порожня ложа втішила Евеліну. Дівчина приїхала вже коли вечірка була в самому розпалі. Поспішати їй було нікуди. Для вечірки вона обрала синю довгу сукню і лабутени. На одному із диванчиків вона помітила Стаса, який розважався із невідомою їй рудою дівчиною.

- Звали звідси, бестіє! – Проричала Островська. Вона опинилася поруч із захмелілою парочкою за кілька секунд.

- Як грубо! – Промурчала та п'яним голосом.

- Кицю, прогуляйся трохи. – Дав настанову Шторм і зручніше всівся на диванчику.

- Ну гаразд, вмовив. Я скоро повернусь. Не сумуйте. – Сказала та і заледве підвелася з місця.

- Аякже. Не сумнівайся. Я зараз його розважу. – Проричала Евеліна.

- Персику, що тебе так зажурило?

- Не називай мене так! Я просила тебе врятувати Ткача! Нащо ти його вбив? Він і так підписав усе, що ти бажав.

- Пташко, я зробив усе, як ти сказала. Я намагався його врятувати. Але доленька несправедлива. Відійшов по дорозі до лікарні.

- Це все через тебе. Ти відібрав життя у безгрішної людини. Діма лише виконував свою роботу. Усім керує Граф. Тобі треба було розбиратися з ним.

- Ти не тямиш у цих справах, пустунко. Це такий хитрий хід.

- Я зрозуміла лише одне: ти ладний знищити будь-кого, щоб отримати бажане. Я в такі ігри не граю. – Елі згорда розвернулася і воліла рушити з місця, але її притримав голос Стаса.

- Ти не зможеш вийти з гри. А якщо і зробиш це, то залишишся ні з чим. До татка на поклін не підеш, це я можу сказати з впевненістю. Ти цінуєш свою незалежність. Поруч зі мною ти вільна. Не раджу псувати зі мною стосунки. Сьогодні я пробачу тобі вибух емоцій, списуючи на ранковий стрес. А ось іншим разом ти від мене просто так пробачення не отримаєш.

Евеліна видихнула, востаннє поглянула на захмелілого Шептицького і руду бестію, що повернулася із коктейлем – і рушила до бару на першому поверсі, де зібралися прості смертні. Там на неї чекала Ніколь. Вони спустошили кілька келихів оковитої і рушили на танц-пол. Танцювали дівчата досхочу. Першою здалася Елі. Навіть кількість в алкоголю в крові не дала їй забути все те, що відбулося з нею за цю добу. Вона зайняла своє місце біля барної стійки і спостерігала за всім, що відбувається.

Її геть не тішила атмосфера в залі. Підлітки потроху втрачали контроль над собою. Не тільки через алкоголь. Стас все прорахував. Він набрав людей, щоб ті вливалися в компанії відвідувачів, підпоювали, а тоді за чималі гроші пропонували щось «цікавіше та екстремальніше» за міцні напої.

Елі втратила віру в Стасову доброчесність і принциповість. Він впав в її очах і вже не підніметься. Це вже не той Шторм з яким вона познайомилася, не той романтик, що дарував подарунки, запрошував на побачення, з яким вони мандрували.

Він перетворився в підлого хижака, ціль якого лише вполювати здобич і випотрошити з неї все. Розчарована парубком і своїм буттям Островська, знову спустошила келих.

В іншому кінці зали за столиком сиділи троє хлопців, що прийшли сюди не задля розваги. Хоча день виявився для Графа настільки важким, що він не відмовив собі у кількох коктейлях.

- Гришко, ми тебе не для того сюди запросили, щоб ти напився за наш рахунок. – Серйозним тоном заговорив Марченко до інформатора, що розшукав серед людей Стаса, який погодився розказати все, що знає за кілька купюр іноземної валюти.