Розділ 5

Ела приїхала додому в жахливому настрої і мріяла, щоб зараз ніхто не розгнівав її ще дужче. Проте жила героїня не в казці і дива, на жаль, не трапилося.

- Евеліно! – Ще з порогу дівчина почула роздратований батьків голос.

- Я вже 22 роки Евеліна! – Приснула зі сміхом та і увійшла до вітальні.

Там літав запах ліків. На дивані лежала мати, а поруч з нею сиділа невістка із склянкою води в руці.

- Мамо, це вже не актуально! Імітація серцевого нападу на мене не діє ще зі школи.

- Цього разу все серйозно. Щойно поїхала швидка. Поглянь, до чого ти довела маму. – З притиском у голосі промовив Артур.

Островська опустила голову і витерла з обличчя недоречну посмішку.

- Ел, я очікувала від тебе різних пакостей, але що ти вчиниш з нами ось так, мені навіть в страшному сні не могло наснитися. Це жахливо, Елі. Я гадала, що Стас змінить тебе. Але виявилось навпаки. Він лише підбурює тебе до таких вчинків. Я не думала, що це колись скажу, але...якщо ви із цим типом захочете побратися – не благословення ти отримаєш, а прокльон. Так і знай. А тепер, я не хочу тебе ні бачити, ні чути. Згинь з моїх очей.

Елі за своє життя зустрічала різних людей. Вони по-різному дивилися на неї. Але від погляду матері їй захотілося провалитися крізь землю. Вона хотіла впасти на коліна і просити у неї пробачення, відректися від усіх своїх жахливих скоєних і ще не скоєних вчинків, але натомість лише нервово глитнула камінь із повітря і сліз, що застряг в її горлі і зникла з вітальні.

В неї було лише дві години, щоб змінити свій образ пацанки на роль фатальної і витонченої стерво. І цього часу їй вистачило цілком. Вона вдягла довгу бордову сукню, яку взяла із собою на подібні випадки, розпустила і накрутила своє волосся, намалювала губи яскравою помадою.

- Ти неймовірна! – Захоплено вигукнув водій Сергій, коли побачив свою пані.

- Не напрошуйся на премію, Сергійку! – Засміялася та і зайняла своє місце в салоні автівки.

- Їдемо в елітне місце, судячи з адреси. Нас туди точно пропустять? – Насторожився той, коли ввів у навігаторі назву закладу.

- Стас все вирішить. Просто їдь. – Лаконічно відповіла та і заплющила очі на кілька секунд, як їй здалося. Насправді ж вона проспала цілу годину, поки автомобіль не опинився біля воріт закладу.

Сергій припаркував свого залізного звіра і разом із Велею попрямували до входу. Але зустріли їх тут не гостинно. Двоє охоронців заступили незнайомцям прохід.

- Ви від кого? – Спитав грубо один із них.

- Ми від Шторму. – Впевнено відповіла та.

Один кивнув іншому. Бритоголовий передав по рації почуті координати і сповістив  когось із головних. За мить він почув схвальну відповідь і відчинив двері перед гостями.

Елі та Сергій опинилися в пустому слабо освітленому холі. Дівчина навздогад обрала сходи з лівого боку і піднялася по них. На верхньому поверсі на неї чекали ще одні двері. Охоронці були попереджені про прихід гості і тому як тільки побачили дівчину, відчинили дві частини дверей перед нею.

Островська увійшла до зали з гордо піднятою головою і, натягнутою як струна, рівною спиною. В приміщенні було кілька столів і барна стійка. Дівчина відразу звернула увагу на круглий стіл у центрі, за яким сиділо кілька чоловіків. Лише двоє з них були їй добре знайомі – Стас і новий знайомий Анатолій Іванів.

Шептицький помітив присутність Евеліни, ввічливо кивнув головою людям, що сиділи за столом, підвівся з місця і рушив до дівчини.

- Ти сьогодні неймовірна! – Зробив комплімент той та поцілував зовнішню сторону її ніжної долоні.

- Я все зробила як ти сказав. А для чого весь цей маскарад?

- Ти собі не уявляєш з якими людьми нас Іванів сьогодні звів. Ми з тобою вже без п'яти хвилин мільярдери.

- Але...

Дівчина не встигнула і слова виголосити як їх перебив голос одного із поважних гостей.

- Стасе, та веди вже свої чемпіонку!

«Тільки не це. Невже Ден має рацію? Стас збирається мене просто використати для того, щоб залучити інвесторів».

Евеліну на стільки заполонили думки, що вона навіть не помітила, як Шептицький посадив її за стіл. Троє чоловіків з підозрою оглянули її з ніг до голови. Після «оглядин» один із них не витримав і засміявся.

- Ти що, глузуєш з нас?

- Іванович має рацію. Це янгольське створіння мухи не зобидить. – Виголосив інший, коли запалив сигару і випустив дим.

- Я думала сексизм в столиці вже давно подолали, а тут виявляється ще якраз апогей. – З притиском в голосі відповіла Островська.

- Що це ти маєш на увазі? – Набурмосився чолов'яга напроти дівчини.

- А те, що ви жінок як мали ні за що, так і маєте. В інших країнах вже давно не так. Там усі рівні. А все тому, що дали нам свободу вибору. Тут же, крім знущань, ми не отримуємо нічого. Знаєте чому? Бо ви нас боїтеся.

- Що? – Заголосив третій.

- Що чули. Ви звикли залякувати нас, принижувати, бо знаєте, що ми беззахисні. А самі міняєте жінок щодня, щоб кожна ваша попередня не могла вивідати, хто ж стане наступною у вашому ліжку. Але ви все одно знаєте, що ваші дружини не влаштують вам сцену, не піднімуть голос на вас. Це ж вмієте лише ви. Бо ви патологічні ревнивці і беззахисні боягузи.

- Та що ти собі дозволяєш?

- Хто ти така?

- А я представниця нового напрямку в суспільстві. Я доводжу всім жінкам, що закінчилася епоха залежності від чоловіка. Роки страху, приниження і болю вже далеко позаду. І бої без правил це мій спосіб довести всім, так званим, самцям, що сила є не лише у них.

- То може ділом доведеш, а не язиком? – Запропонував Іванів.

- Без питань. Але знайдіть мені форму, щоб я, в чому мати народила, не змусила всіх ваших мені здатися на початку першого раунду. – Дівчина підвелася з місця і рушила до виходу.

Кілька хвилин вона міряла кроками хол першого поверху. Однієї миті до неї підійшов охоронець і протягнув речі. Також він оповістив, що дівчина може перевдягнутися лише у вбиральні, оскільки жіночих роздягалень у них немає. Інша ж новина її зачепила ще більше. Її конкуренткою стане не якесь дівчисько, а кремезний чолов'яга.