Розділ 1

Лос-Анджелес

Сонна Евеліна силкувалася робити вигляд, що не чує набридливого телефону. Хтось вперто силкувався перервати її солодкий сон в обіймах коханої людини. Вона сопіла на його засмаглому спортивному торсі. Від неї повільно тікав сон, а це її неабияк дратувало, адже тіло і мозок після безсонної ночі протестували проти ранішнього пробудження його господині.

- Евелі, візьми вже той чортовий телефон! - Буркнув крізь сон Стас і крутнув своє тіло на інший бік, щоб не проснутися і не чути чийогось бурмотіння в слухавці.

Дівчина невдоволено фуркнула і простягнула руку до тумбочки. Вона навздогад нащупала свій гаджет і провела пальцем по екрану. Їй було апатично, хто їй телефонує і кому висловлювати своє незадоволення.

- Евеліно, ти змусила мене турбуватися! Чому ти не піднімаєш слухавку? - Дівчина почула гнівливий голос мами.

- У тебе щось важливе? - Нічого не пояснюючи, спитала Евеліна.

- Ви що, ще спите? На вулиці вже давно обід! Прокидайся і їдь додому.

- Ага, так! Розбіглася! - Порснула та.

- Мені попросити допомоги у Алекса?

- Щось трапилося? - Почуте ім'я брата, змусило Евеліну миттю розплющити очі і зайняти сидяче положення.

- Телефонував батько. Артур одружується. Це перша новина.

- Є ще одна жахлива новина? - Поставила глумливе питання дівчина.

- У Києві нарешті все спокійно, і ми можемо повернутися туди назавжди.

- Щасливої дороги! Я нікуди не поїду! - Без зайвих емоцій промовила та і зачесала свою гривку назад.

- Це не обговорюється. У тебе є година, щоб приїхати додому і зібрати речі. Увечері в нас рейс. Чекаю. - Сказала жінка і поклала слухавку.

Дівчина захникала і звалилася назад у ліжко. Хлопець помітив різку зміну настрою Евеліни і прокинувся. Йому довелося знову повернутися до дівчини. Він підійнявся на одному лікті, а іншою рукою прибрав пасмо з обличчя Елли.

- Що так зажурило мого зайчика? - Пустотливо промурчав той.

- Я повертаюся до Києва. - Відповіла та.

- Це хіба погано?

- А ти гадаєш, що ні? Нам випаде розлучитися, я змушена буду покинути все, що у мене є.

- Ти зарано кіпішуєш, ластівко! Ми з тобою не розійдемося. В жодному випадку. - Заспокоїв дівчину той.

- А що ж тоді робити? Вони не відпустять мене сюди.

- Я поїду з тобою.

- Що? - Дівчина і собі припіднялася на одному лікті, щоб впевнитися у тому, що їй не почулося, і її коханий говорить правду. - Ти жартуєш?

- Ні. Я давно хотів поїхати додому, але ти мене тримала тут. А зараз я буду вільний і повернусь до Києва разом з тобою.

- А як же клуб, зв'язки, люди?

- Усе в нас буде. Не парся. Я все беру на себе. Коли ти вилітаєш?

- Сьогодні увечері. Ти полетиш з нами?

- Ні, трохи затримаюсь, щоб налагодити всі справи і прилечу до тебе, як тільки все закінчу.

- Я чекатиму. - Евеліна прошепотіла це, коли її уста вже були в міліметрі від його губ.

Хлопець першим не витримав і покрив її солодкими поцілунками. Вона марила в них, ніби в океані білих хмар.

Дівчина бігцем зібрала з підлоги розкидані речі, прийняла прохолодний душ, зібралася, піймала таксі і рушила додому. Там на неї чекали клопоти перед переїздом, до якого ніхто не був готовий. Вдома все перевернулося догори дригом. Всюди стояли коробки, валізи і контейнери, до яких складали не тільки одяг, коштовності, але і предмети декору.

Прислуга не мали ні хвилини спокою, адже все звалилося на їхні голови, як грім серед ясного неба. Вони навіть не встигли знайти собі нову роботу. Але добрі господарі подбали про них і з великою люб'язністю виплатили їм зарплатню удвічі більшу, ніж всякчас.

- Елю, де тебе носило? - Серйозним голосом запитувала Лілія, коли йшла слідом за дочкою, що неквапом сунула до своєї спальні на другому поверсі і пропускала повз вуха мамині дорікання.

- Там, де і завжди. Я ночувала у Стаса. - Відповіла Евеліна.

- Як він зреагував на твій від'їзд? Ви розійшлися? - Перевела тему жінка, позаяк бажала дізнатися, чи позначився цей переїзд на їхні п'ятирічні стосунки.

- Аж ніяк! Він повернеться до Києва, коли завершить всі справи тут. - Сказала Евеліна і увійшла до своєї вже напівпорожньої кімнати.

- Це ж чудова новина! Очевидно, що хлопець цінує ваші взаємини. Ваше весілля вже не за горами! - Всміхнулася мама і відчинила шафу, щоб допомогти доньці зібрати речі. Адже не хотіла пхатися до речей доньки без її згоди.

- Яке весілля? В нас такого і в планах не було! - Пирснула зі сміхом Евеліна і розкрила свою валізу кольору фуксії.

- Я теж не думала, що наші взаємини з вашим батьком зайдуть так далеко! Ми тоді були молодими і мали різні погляди на життя. Мене запрошували грати в симфонічному оркестрі, а твій тато лише гадкував про те, як злетіти ще вище по кар'єрній драбині.

- Якщо те, чим він займається, можна назвати кар'єрою! - Відповіла зі жартом в голосі Евеліна і дбайливо склала кілька пар джинсів.

- Елю! - Дорекла жінка.

- Мамо! Я впораюсь сама! Іди краще допоможи Алексу. У нього ніколи нічого не поміщається до валізи, бо пхає як-небудь.

- До речі, про Алекса. Він теж прилетить згодом. - Обачно повідомила жінка і подумки готувалася до вибуху емоцій своєї доні.

- Себто, йому можна не їхати, а я зобов'язана?! Це несправедливо! - Блискавично спалахнула Евеліна і швиргнула своєю сукнею убік.

- Доню, сонечко, не обурюйся! Він приїде невдовзі. Тебе ж тут нічого не тримає. Тим паче, Артурові було б прикро, якщо б на його весілля ніхто не приїхав із рідних.

- Гадаю, він би ще і перехрестився! - Виговорила крізь сміхотню дівчина, але вже за мить нерадісно присіла на край ліжка, коли зрозуміла, що більше сюди не повернеться.

- Евелі, не засмучуйся, мій їжачку. Тобі сподобається в Києві. Це ж твоя Батьківщина. Там тебе вже чекають друзі. Не все так погано, як ти уявляєш. - Матір також опустилася біля доньки і притулила її до себе.