ПРОЛОГ

- Доведи, що не кохаєш Артема - убий його!

Ця фраза крутилася в голові Евеліни всю дорогу до його офісу, а слова згоди, які вона випалила навіть не обдумавши, застрягли в горлі.

У бардачку машини лежали два заряджених пістолети. Вона косилася своїм поглядом у їхній бік. Для неї це було вище сил. Вона знала куди й на що йде, але не до кінця розуміла навіщо це їй. Заради чого вона це робить? Їй хотілося знати, але відповідь застрягла далеко у голові та не хотіла розкривати свої карти.

- Заходимо через задній вхід. - Сказав Стас, заглушивши двигун біля фасадної двоповерхової будівлі.

Поруч сиділа Евеліна, зовні виглядала зовсім, ну майже зовсім спокійною, але її неспокій видав перстень, який вона задумливо крутила навколо безіменного пальця. Дівчина глибоко вдихнула, норовлячи заспокоїти серце, яке билося з осатанілою швидкістю, натягнула фальшиву усмішку і кивнула коханому в знак згоди.

Стас вкотре повторив план дій без будь-яких докорів сумління, почувши схвалення, вийшов з машини. Евеліна заплела своє темне волосся в тугий хвіст, дістала пістолет з бардачка, перевірила наявність патронів, у разі, якщо забула зарядити, і вийшла слідом за нареченим. На мить зупинившись перед входом, вона підняла погляд на темну будівлю, де на другому поверсі, тільки в одному кабінеті горіло світло. В горлі знову застряг клубок.

Евеліна пожалкувала сотню разів про сказане і пошкодує ще стільки ж, якщо не відступить. Заплющивши очі, вона подумки вилаялася, змушуючи себе заспокоїтися.

Евеліна пішла першою, скерувавши дуло пістолета перед собою. Хлопець йшов позаду, на деякій відстані від дівчини. У будівлі, крім них і об'єкта (жертви), в їхніх планах нікого було, але запобіжні заходи не дозволяли опустити зброю. Хто міг знати, що такий погідний вечір, може порушити якийсь нещасний чорний конверт. Цей лист - єдина причина, чому вона не відмовилася від солодкої для Стаса і гіркої для неї помсти.

І все ж кішки на душі Евеліни безперестанку скребуть, попереджаючи, що ніщо не вартує життя людини. Дівчина мимовільно задрижала і на мить втратила пильність. Попереду стояв хлопець зі зброєю, спрямованою на Евеліну. Вони були в будівлі не одні.

Її очі округлилися від страху і здивування – його не мало бути тут. Станіслав вистрілив першим. Слідом за ним, вистрілив Олег. Евеліна навіть не встигла відреагувати. В один момент сильний і в туж мить терпкий холод пройшов крізь шкіру.

- Стас! – Закричала та від сильного болю.

Евеліна відповзла до одного із автомобілів, яких було багато в салоні на першому поверсі. Міцно притиснувши рану на животі, дівчина почала відстрілюватися. Вмить постріли спинилися. Евеліна зміркувала, що її хлопець перезаряджає патрони і теж поглянула скільки їх залишилося у неї: було всього чотири.

Пострілів не було і в наступну хвилину. Стас і Евеліна перезирнулися. Він був з іншого боку від неї. Втямивши, що все чисто, хлопець обережно направився до коханої. Її рана сильно кровоточила. Елі ставало дедалі важче дихати. Кожен вдих віддавав пекучим болем. В очах темніло, але вона намагалася бути в свідомості. Раптом у напівтемряві майнула неясна тінь. Дівчина простежила очима, звідки падало світло і побачила Олега, зброя якого була націлена в голову Стаса. Евеліна скрикнула. В приміщенні пролунали три постріли.