ЕПІЛОГ

Минуло півроку…

Женя з нетерпінням чекала цього серпневого дня. Сьогодні вона представила усім свої нові роботи. Цього разу вона спробувала себе в новому жанрі. Художниця спробувала творити у жанрі портрету. І це їй вдалось. Вона отримала сотні схвальних відгуків. Знаменитості, що відвідали виставку, виявили бажання стати її натурщиками. І, звісно, її добра душа не змогла нікому відмовити. Попереду в неї не одна безсонна ніч. Але зараз це для неї не мало жодного значення.

Сюрпризом для всіх стало те, що героями її картин стали її рідні. Ніхто з них ніколи і не замислювався про те, що вони можуть бути такими красивими. Женя ловила кожну емоцію своїх близьких, проживала і зображувала. Герої на картинах не завжди були усміхненими і щасливими. Заплакані очі і сумні посмішки теж траплялись. Усе, як в житті.

Женя чекала моменту, коли зможе усім показати свою улюблену роботу. Вона закохалась у цей портрет. Їй було шкода віддавати його, але розуміла, що ця робота має своїх власників. Вона піднялась на сцену, де стояв мольберт, накритий червоним шовком. Усіх цікавило, що ж за диво мистецтва ховається під покровом.

- Дорогі гості моєї виставки! Попрошу вашої уваги. Зараз я хочу представити вам свою роботу заради якої я запросила вас усіх і організувала представлення усіх картин. Як ви зрозуміли, родзинкою моєї нової колекції є портрети. Ви мали змогу побачити на них моїх рідних, друзів, знайомих і інших відомих вам людей. Але у залі є люди, які не побачили себе на картинах. Я хочу виправити цю ситуацію. Спеціально для них я намалювала особливий портрет. Мені шкода прощатися з цією картиною, бо робота над нею принесла найбільше задоволення. На цю картину я потратила більше часу, ніж на всі зображення разом узяті. Я хотіла зробити її шедевром. Вона мала вийти по-королівськи витонченою і ідеальною. Чому по-королівськи? Усе просто. Представляю вашій увазі портрет під назвою “Коронована”.

Євгенія зірвала тканину. Усі ахнули від здивування. З портрету на людей, ніби з високого трону, дивилось дві постаті. На зображенні були жінка і чоловік. Вона була неймовірно красивою. На ній була червона сукня. Волосся було зібране, а на голові можна було помітити діадему. Поруч і з нею стояв чоловік, який тримав її за руку. Він був високим мужнім красенем із ніжними очима. Вони дивились одне на одного. Їхні погляди були сповнені коханням. Ніжність, витонченість і могутність - цими словами можна було описати всю красу картини.

- Як ви вже зрозуміли,  це портрети моїх найближчих людей: брата і його дружини. Я захоплююсь ними. Їхні почуття є прикладом того, як потрібно кохати. Коли вони одружились, я боялась, що не витримають і розлучаться. Але я вдячна долі, що вона дала їм шанс на щастя. Це кохання народилось з лютої ненависті. Я з усмішкою згадую наше знайомство з Елі. Я ніколи б не подумала, що зможу знайти з спільну мову. Я вважала її зірви-головою і що з такою я точно не поріднюсь. Але пізніше побачила у ній живу, сповненої енергії душу, що ловить кожну мить. Насолоджується нею і до безтями любить життя. Спочатку мені було шкода свого брата. - Вона замовкла, щоб перечекати, коли навколо стихне сміх. - Справді. Я не думала, що він витримає. Таку жінку важко втримати біля себе і тим більше навчити її покірності. Але це йому вдалось. Запальна Чіка перетворилась у елегантну Графиню. А жорстокий і владний Граф став турботливим чоловіком і батьком. Скільки б вони не тікали і не розлучались, все одно повертались. Бо кохають. Ніжно, вірно і пристрасно.  Вони змінили одне одного. Показали, що життя може бути іншим. Потрібно лише довіритись долі і серцю…