Розділ 22

Граф дізнався, що його дружині вночі різко стало зле і її на швидкій відвезли до пологового. Вже там медики йому повідомили, що вона пережила стрес і їй потрібен спокій, щоб стан її та дитини нормалізувався. Еля саме прокинулась після ліків, що їй дали вночі, коли її тільки привезли. Малятко штурханцями побажало мамі доброго ранку. Загоровська всміхнулась і погладила живіт.

Вона зрозуміла, що прокинулась у палаті. Одна із вагітних, що знаходилась в тому ж приміщенні, покликала лікаря. Той відразу ж прийшов і оглянув Евеліну.

У палаті було ще четверо жінок. Еля познайомилась з ними і налагодила контакти. За годину вона вже знала майже все про кожну із майбутніх матусь. Одна із них пригостила її яблуком.

- А у тебе який термін? - Спитала одна із жінок.

- П’ятий місяць. Мені ще далеко. - Усміхнулась Загоровська.

- А малюк у тебе перший? - Поцікавилась інша.

- Так. Буду проходити все вперше.

- Це спочатку страшно. У мене вже четвертий буде. Тут, уже як вдома. - Засміялась круглолиця матуся.

- А чоловік твій де? - Спитала жінка із ліжка, що стояло під вікном.

- Немає. Розлучені. - Коротко відповіла Еля.

- З дитиною залишив? От паскуда!

- Ні, не залишив. Він не знав, що я вагітна. Тай і я не знала. Після розлучення вже дізналась.

- То чого не скажеш? - Здивувалась вагітна, що стояла біля вікна.

- Я дитину хочу сама ростити. Не треба мені нічого від нього.

Двері палати відчинилися і туди зайшло кілька медсестер. Вони почали метушитися біля Евеліни.

- А що відбувається? - Здивувалася Загоровська.

- Ми переводимо вас до іншої палати. Розпорядження головного лікаря. - Відповіла одна із медпрацівниць

- Що? Це якась помилка. - Насупилась Евеліна.

- Ви Евеліна Загоровська?

- Так.

- Отже, ніякої помилки. Вас уже чекає VIP-палата. Ми допоможемо вам.

За кілька хвилин Евеліна вже була в окремій палаті з усім необхідним. Там була окрема ванна кімната, холодильник, телевізор і там було надзвичайно приємно знаходитися. Ніби в окремій квартирі. Не було бридкого запаху ліків і холодних батарей.

Вона саме дивилася у вікно, коли до неї завітав той, хто усім цим її забезпечив. Загоровський увійшов з букетом червоних троянд. Еля важко ковтнула клубок, що застряг у горлі.

Понад усе вона мріяла зараз обійняти його, вдихнути аромат його тіла і потонути в ньому. Вона поглянула на нього і їй здалося, що це була мить, коли її шкіра покрилась холодними мурахами. Евеліна з жалем повернула голову у бік вікна, тримаючи сльози. Жінка не хотіла, щоб він бачив її слабкою.

- Не соромся своїх сліз, Ел. Я бачу, як тобі важко і гірко. Бачив тебе і у гірших станах. Мені дуже шкода, що тобі довелося все це пережити. Я ніколи не зможу отримати твоє пробачення. Проте не хочу, щоб через це страждала наша дитина.

Еля відчула, як сльози знову набігають на очі, і хоча вона й намагалася стриматися, не змогла приховати свого болю. Її серце розривалося. Вона не очікувала від нього такої м'якості, не віривши, що це можливо після всього, що між ними сталося. Вона на мить замовкла, намагаючись опанувати себе, не бажаючи показувати йому свою слабкість.

Артем, помітивши її розгубленість, трохи наблизився. Його обличчя виглядало втомленим, але тепер у ньому була та сама рішучість, яку він завжди мав, коли говорив про важливі речі. Він не міг більше стояти осторонь. Йому було важко, але він не міг залишити її без підтримки, навіть якщо це був не найкращий момент для цього.

- Наша? Чому ти такий впевнений, що вона твоя?

- Я відчуваю це, кохана.

Еля відчула, як у неї в грудях закалатало серце. Вона знала, що він правий, але водночас не хотіла, щоб його слова знову змусили її повірити в те, що між ними є більше, ніж просто обов’язок і турбота про дитину. Вона підняла погляд на нього і побачила, як він уважно спостерігає за нею, немов чекаючи її реакції.

Загоровський підійшов ближче і торкнувся круглого живота дружини. Еля здригнулася. Маля відчуло тепло батьковою долоні. По шкірі Артема пробігли мурахи. Малюк привітався з татусем.

- Він штовхнувся, так? - Еля побачила посмішку на обличчі чоловіка, коли той спитав про це у неї.

- Тобі здалось. - Зберігаючи прохолоду в голосі відповіла Еля.

- Що ж, за ці місяці я ще обов'язково насолоджуся цими моментами вдосталь. А поки відпочивай. Зараз принесуть обід. Квіти покладу у вазу. Нехай тішать тебе. Бабуся передала тобі речі і фруктів. Якщо щось потрібно, обов'язково кажи. Уночі біля тебе буде чергувати медсестра.

- І ще цілий загін твоїх охоронців на чолі із Жуком, підключиш сигналізацію, встановиш сканер відбитків пальців, а у мене вживиш чіп, щоб слідкувати за кожним моїм рухом? О, а ще є такий браслет. Ну знаєш, його під час домашнього арешту носять. Може і його на мене одягнеш?

 - Я не буду ставити тобі такі умови, — продовжив він, його голос став м'якшим. - Замість того, щоб намагатися контролювати кожен твій крок, я зроблю все, щоб ти відчувала себе вільною, але безпечною. Обіцяю.