Розділ 21

До будинку увійшов Жук. Він не знав як відреагувати на повернення Евеліни. Вона витерла сльози і привіталася. Його погляд натрапив на круглий живіт Загоровської.

- Я звикла, що на мене вже два дні дивляться, як на інопланетянку. Ніби у мене не живіт, а крила за спиною і хвіст, як дракона. - Пирхнула вона.

- Пробач. Просто не очікував. Артем під градусом розповів, чому ви розлучилися. А тут…- Гена замовк на мить, розуміючи, що ніщо не змінить уже того, що сталося.

- Як бачиш, навіть світила медицини помиляються. Але зараз не про це. Нам потрібно визволити Артема, якомога скоріше. – Твердо заявила Загоровська і витерла сльози.

- У тебе є план? – З надією в голосі спитав Геннадій. Він знав, що Еля щось вигадає. Мусила вигадати.

- Так. Але самій мені не впоратись. – Підвелася з місця вона.

- Потрібно діяти швидко і з обережністю. Ти маєш союзників, і я один із них. Що треба робити? – Рішуче поцікавився чоловік.

Евеліна коротко описала йому план дій і для чого їй це. Проте захоплення у Жука їй викликати не вдалося.

- Я не мав би казати так дружині свого шефа. Але ти зараз схожа на божевільну. Цей план приречений. – Примружився від сумніву Жук.

- Можливо, я і виглядаю божевільною, але не все так безнадійно, як тобі здається. Якщо хочеш допомогти, отже, вже на півшляху до успіху. Це єдиний вихід, який я бачу. Ми маємо змусити їх відступити. Це не буде прямий бій, а гра, в якій ми контролюватимемо кожен крок. Ми не лише фізично маємо перемогти їх, а й розгадати їхні слабкі місця.– Мовила обережно Евеліна.

- Це нереально, Елю. Як тільки ти почнеш наступати, Артемові буде ставати гірше. – Похитав заперечно Жук.

Еля зітхає, розуміючи серйозність ситуації, але її голос не втрачає твердої рішучості:

- А якщо ми будемо далі сидіти і нічого не робити, ми взагалі можемо його втратити. Якщо ти не готовий ризикувати, то я знайду інших людей, або візьмусь за це сама. – Пирхнула вона.

- Я знав, що вагітними жінками керують гормони, але щоб вони вели війну із бандитами - чую вперше. Що ж, тоді повоюємо разом. З чого почнемо? - Гена важко зітхає, розуміючи, що Еля не відступить. Його погляд стає рішучим, хоча він усвідомлює всі небезпеки.

Діяти вирішили вже наступного ранку. Евеліна прокинулась бадьорою і змела все, що бабуся поклала їй в тарілку. Пізніше за нею приїхав в Жук і відвіз знову до їхнього з Артемом будинку. На той момент він уже не був порожнім.

Кілька охоронців стояли при вході у вітальню і, як наказувала Графиня, стежили за тим, щоб трійко дітей, які трусилися, а деякі навіть плакали від переляку, навіть рушити з місця не сміли.

Найстаршим серед дітлахів був хлопець, якому на вигляд було не більше шістнадцяти. Двоє інших були ще зовсім малими: двом дівчаткам нещодавно виповнилося по десять років.

Евеліну побачене зовсім не збентежило. Навпаки. Їхні істерики тільки їй на руку. Чим голосніше вони плачуть, тим тихіше вороги будуть відповідати "так" на її умови.

- Ви їх не чіпали? - Спитала вона у Сірого.

- Без твого наказу - ні.

- Добре. Тоді точно погодяться. – Всміхнулась хитро жінка.

Однієї миті у сина Кушніренка задзвонив телефон. Охоронець відібрав гаджет і передав господарці.

- Пане Кушніренко! Давно не спілкувалася. Як ся маєте? - Улесливим голосом спитала Евеліна.

- То це ти, чортова лялька?! Де мій син? - Гаркнув він.

- У мене. З ним все гаразд. Поки що. Його життя у ваших руках. І не тільки його. Дві кралечки вашого товариша теж у мене. – Із щирим сарказмом промовляла Графиня.

- Якщо з ними щось станеться, ми тебе на шматки поріжемо. Та що тебе!? Ми всю сім'ю знищимо! – Горлав у відповідь бізнесмен.

- Давайте без погроз. З ними нічого не станеться, якщо ви підете мені на зустріч.

- Проси, що хочеш. Тільки дітей не чіпай. – У чоловіка змінився тон.

- А це вже зовсім інша бесіда. Приїжджайте у гості. Буду рада вас приймати у нашій скромній домівці.

- Май на увазі: хоч одна подряпина на наших дітях - твій чоловік труп.

Евеліна скинула виклик і хитро всміхнулась. Другий пункт плану теж виконано. Залишилось зовсім трохи - і все закінчиться.

Кушніренко і Мельничук приїхали менш, ніж за годину. Влетіли до будинку, наче ворони. Проте завмерли на порозі, коли на них навели зброю. Охоронці по-різні боки барикад теж зробили те саме. Аж повітря іскрилося.

- Ласкаво прошу! Рада, що ви прийняли мою пропозицію і завітали до нас.

- Що за цирк, Чіко?  - Прошипів Мельничук.

- Насмілюсь нагадати, що я уже рік як не є Чікою. Колишня Елла підкорялась вашим наказам, а теперішня - вимагатиме цього від вас. У мене не так багато часу на пусті балачки з вами.

У приміщенні відчувається тиша. Всі погляди зосереджені на Елі, яка стоїть перед ними, відсторонена і готова діяти. Її слова пролунали як наказ, а не прохання, і у її погляді відображалася рішучість, якої ніхто не міг ігнорувати. Вона більше не та, ким була раніше. Її міць і сила, закладені в кожному слові, робили її непримиримою навіть для найсильніших ворогів.