Розділ 19

Еля і Артем повернулися до звичного життя після повернення із Харкова. Загоровська не хотіла знову розлучатися з бабусею. Але і залишатися тут вона теж не могла. Як сказала Маргарита Ігорівна "Місце жінки біля свого чоловіка". Евеліну цей аргумент переконав. Тому закохані вирушили в дорогу. Наступного ранку вона прокинулася вже у ліжку в їхньому гніздечку.

Її благовірний не дозволяв їй повертатися до роботи відразу. Ще кілька тижнів Еллі довелося вмирати з нудьги вдома. Щоправда рідні і друзі час від часу навідувалися до неї і на деякий час розвіювали її тугу.

Яскравою подією почалося літо. На світ народилася маленька зеленоока красуня. Женя народила прекрасну донечку. Батьки вже давно обрали їй ім'я. Малятко охрестили Агатою. Еля не відходила від молодої матусі і малятка, поки ті знаходилися у клініці. Хрещення дівчинки було не менш гучним, ніж весілля її батьків. Евеліна стала її хрещеною матір'ю, а Артур - батьком.

Артем тримав на руках дівчинку і мимоволі уявляв, як буде так колисати їхню з Елі дитину. Від цієї думки він усміхався і замріяно поглядав на маля. До них підійшла Евеліна.

- Вона не плакала? - Спитала Загоровська.

- Ні, засинає вже. - Відповів стишеним голосом чоловік.

- Чудово. Агата така спокійна дівчинка. Майже не вередує.

- Ель, я хочу таку дівчинку. - Сказав несподівано той. Еля ошелешено дивилася на нього і шукала відповідь у своїй голові.

- Ще не час, Артеме. - Дала нейтральну відповідь вона.

- Я чую цю фразу кілька місяців.

- Поговоримо про це іншим разом. Агаті буде зручніше спати у візочку.

Еля обережно взяла малюка з рук чоловіка і повільним кроком пішла до будинку, де стояв візочок, а потім повернулася за великий щедро накритий стіл, за яким сиділи усі їхні рідні.

Після того вечора непорозуміння з цього приводу поповнення у сім'ї Загоровських почастішали. Еля і Артем сварилися чи не щовечора. Життя ставало нестерпним. Аж поки одного ранку у серці Графа не народилася надія на те, що усе може змінитися.

- Ел, з тобою все гаразд? - Спитав він, коли із ванної вийшла бліда і знесилена дружина.

Минулої ночі його дружина майже не спала. Скаржилася на головний біль і нудоту. Як би він її не кохав і не хотів їй всього найкращого, але такий стан дружини обнадіював.

- Так. І навіщо я з'їла стільки тих креветок?! Востаннє вони були у моєму холодильнику. - Кислим голосом відповіла Еля і впала на ліжко.

- А, може, це не креветки?

- Ми домовилися, що більше не будемо повертатися до цієї теми, Артеме.

- Кохана, а якщо це не отруєння? Нам потрібно переконатися в цьому. Їдь у клініку. Обстежся. Приділи час здоров'ю. - Артем схвильовано дивився на Елю, його голос став м'якшим, але в ньому звучала тривога.

- Це зайве, Артеме. Я відлежусь кілька днів і все мине. Для чого панікувати? - Еля злегка посміхнулась, намагаючись заспокоїти Артема, але в її словах все ж звучала певна впертість.

- Ел, я наполягаю! - 

Артем став ще більш рішучим, його погляд був твердий, а голос — впертий, але водночас сповнений турботи. Він не хотів, щоб вона залишилася наодинці зі своєю хворобою, бо хвилювався не тільки за її здоров'я, а й за те, щоб вона не ставала жертвою власної впертості.

Евеліні довелося погодитися з чоловіком. Вона неквапливо зібралася і рушила до клініки. Загоровський відправив з нею Жука, а сам у піднесеному настрої поїхав в офіс. Він мав надію. А Еля найбільше боялась її розбити. Вона відчувала, що сьогодні усе зміниться. Докорінно.

Їхній спокій розіб'ється об жорстоку реальність, з якою її чоловік або змириться, або зруйнує те, що вони так довго будували. Останній варіант був більш вірогідним.

Евеліна провела у клініці не більше кількох годин. Найбільше вона боялась реакції чоловіка, що так вірив у їхнє щасливе майбутнє. Евеліна довго не хотіла йти додому. Жінка була переконана, що він уже все знає. Вона попросила Жука дати їй годину, щоб побути на самоті. Загоровська гуляла парком. На дворі похолодало, незважаючи на те, що був червень. Небо було похмурим, лив дощ. Чомусь їй здалося, що природа перейшла на її бік.

Вона заходила в холодний будинок, який більше не викликав тієї радості, яка була в ньому. Евеліна більше не відчувала того тепла, яке вона так берегла. Холодні стіни тільки показували її темну сторону.

У будинку роздалися ехом тріщини від дрів, які так яскраво спалював вогонь. Вона ще з входу зрозуміла, що Артем у будинку. Чоловік стояв близько до каміну і дивився у палаюче вогнище. Він задумався і не помітив прихід дружини. Евеліна пройшла у вітальню і сумно посміхнулася.

- За час нашого проживання тут, ми жодного разу не розпалювали камін. - Тихо промовила вона.

Артем поглянув на неї очима повного спустошення. Він не знав, як довго зможе утримувати свою силу в руках. Чоловік так сильно хотів забути про все і просто обійняти її, але це не той випадок, коли можна вирішити все обіймами.

Евеліна пройшла ближче до Артема, але поглядом, яким вона окинула стіл, заставила її зупинитися. Вона сумно усміхнулася і опустилася на стілець, взявши до рук папку з документами.