Розділ 18

Одного ранку Евеліна прокинулася з думкою, що вона вже давно не їздила у гості своєї свекрухи. Востаннє вони бачилися ще на весіллі Жені і  Алекса. Молодята переїхали у своє власне гніздечко, яке їм подарував Артем. Ілона Казимирівна залишилася самотньою у величезному домі, де, крім неї і домогосподарки, більше ніхто тепер не проживав. Порятунком від самотності був лише її салон краси.

Надворі була неділя. Кінець травня був жаркий. Еля одягнула своє легеньке літнє платтячко і вийшла з дому. Біля її автівки чекав Артем. Він оглядав машину.

- Мою кралечку пригнали з СТО так швидко? Чекала, що відремонтують аж наступного тижня. - Посміхнулася вона.

- Так. Зробили все якнайкраще. - Загоровський поцілував дружину. - Давай я поїду з тобою? Мама, напевно, теж за мною скучила.

- Можливо. Але я обіцяла приїхати сама. Погуляємо з нею в саду, приготуємо щось смачненьке, подивимось її фото з відпочинку, і я приїду за кілька годин. Можеш теж десь розвіятись. - Еля з усмішкою, але з легким сумнівом на обличчі, дивиться на Артема. 

- Я не можу відпочивати без тебе. Давай все ж хтось поїде з тобою. Зараз такий непевний час… - Він не хоче змушувати її відмовлятися від планів, але його бажання піклуватися про неї сильно відчутне.

- Артеме, не турбуйся. Зі мною все буде добре. Обіцяю. - Евеліна востаннє провела рукою по щоці чоловіка і сіла за кермо.

Коли дружина виїхала за ворота, Артема охопило неприємне почуття тривоги. Серце забилося швидше. Він почекав поки автомобіль зникне за рогом, а тоді повернувся на подвір'ї. З будиночку охорони вийшов Жук.

- О, шеф, ти сьогодні рано. Взагалі не думав, що тебе сьогодні побачу. Неділя все ж таки. - Заговорив першим Гена.

- Елька поїхала до матері. Хотів провести. -  Сказав Артем і кивнув у бік дороги.

- Чого з нею не поїхав? - Гена задає питання, дивлячись на співрозмовника з уважним, навіть трохи допитливим поглядом. Його брови злегка зібрані, а вираз обличчя—серйозний, хоч і з ноткою цікавості.

- Їй теж треба трохи часу для себе і відпочити. Тим паче, мати любить побути з Елі. Їм весь час є про що пошепотітися і без наших чоловічих вух. - Артем з легким усміхом, але спокійним виразом обличчя, відповідає Гені, жестом рукою вказуючи на те, що все це цілком зрозуміло. Він трохи розслаблений, схиляється вперед, ніби підкреслюючи важливість своїх слів.

- О, Граф почав комусь довіряти. Щось новеньке. - Гигикнув Генка.

- Довіряю, але перевіряю. Відправ Сірого. Хай тримається подалі і не привертає зайвої уваги. Всяке може бути. - Говорити спокійно, але з рішучістю. Його погляд серйозний, зосереджений, і він як би підкреслює важливість своїх слів.

- А я вже повірив…- Пхикнув Жук і подався назад до будиночка.

Артем вирішив трохи попрацювати, поки не повернулася дружина. Вечір він планував провести лише з нею за романтичною вечерею, яку приготує для неї сам. Цілий день Загоровського турбували погані думки. Декілька разів він поривався до телефону і хотів зателефонувати своїй дружині.

В останній раз він глянув у бік телефону і вже хотів взяти його до рук. Але двері кабінету відчинилися і всередину зайшов Жук, який хотів запропонувати другові відволіктися і разом подивитися футбол. Телефон Загоровського задзвонив у ту ж мить, коли друг підійшов до стола. На екрані телефону з’явилося фото Евеліни. Артем з полегшенням видихнув і підняв слухавку.

- Коханий, я уже в дорозі додому. - З іншого боку слухавки роздався веселий голос дружини.

- Добре, буду на тебе чекати.

- Як проходить приготування вечері?

- Майже готова. Я скучив і чекаю на тебе.

- Я за тобою так…

Зв’язок було втрачено. Артем почув сильний шум і удар. Потім звуки скла, що розбивається на друзки. Він декілька разів намагався докричатися до Евеліни, але та не відповідала. На фоні був лише звук сигналізації машини. Артем і Гена обмінялися стривоженими поглядами. За кілька секунд Графові зателефонував Сірий.

- Еля потрапила в аварію.

Далі все було, як в тумані. Він не пам'ятає, як доїхав до клініки, як провів медиків і дружину поглядом до операційної і як просидів там кілька годин. Новини про автокатастрофу поширилися зі швидкістю світла. Під операційної зібралася чи не всі рідні. Вони були вбиті горем.

- Бідна моя дівчинка… Вдруге за рік лягти на операційний стіл, друга зупинка серця, другий наркоз... Як вона це все витримає? - Ридала матір.

- Ліліє, благаю тебе, заспокойся. Вона молода і все витримає. - Заспокоював її Островський.

В холі опинилася Женя. Вона в прямому сенсі летіла до гурту людей, що зібрався біля дверей.

- Женю, зупинися! Тобі не можна бігти! - Гукав її чоловік, але та його не слухала.

Вагітна проштовхнулася крізь них і опинилася біля брата. Вона міцно його обійняла.

- Вона житиме, чуєш? Сильнішої серед нас немає. Їй є заради кого жити. - Шепотіла вона йому на вухо.

- Я кохаю її. Вона мусить жити. Без неї мене не буде. - Заговорив він не своїм м'яким і розчуленим голосом.