Розділ 16

Як тільки вони переступили поріг своєї спальні, закохані відчули тишу і спокій. Евеліна якомога швидше хотіла піти у душ, і змити з себе день, який минає. У неї не було сил навіть повечеряти, хоч вона і зголодніла добряче. Теплі потоки води стікали по її тілу. Слабкість в одну мить прилинула, коли Евеліна відчула на своїх плечах холодну рідину, а потім і жорсткий клубок, який розтерав усе по її тілу. Ніжні, легкі рухи потирали найпотрібніші місця, де м’язи потребували цього найбільше. Вода зупинилася, а до тіла доторкнувся теплий махровий халат. Все було зроблено мовчки. Артем не хотів порушувати таку спокусливу тишу.

Він добре розумів, що сьогодні Евеліна втомилася, а якісь суперечки і сварки можуть почекати і до завтра. Він ніжно підняв її на руки і поніс до кімнати. Вона обвивала його шию своїми руками, а голова покоїлася на плечі. Аромат чоловіка був найкращим, яким коли не будь вона дихала.

Його сильні руки опустили її на одну половину ліжка. Руки самі потягнулися до волосся, погладжуючи. Очі ковзали по її лиці, а губи самі відшукали її уста. Його потреба була в ній, а її в ньому. Поцілунок на даний момент міг передати більше за слова: щастя, тривожність, надію, кохання.

Губи самі вимальовували вкрай нетерплячі візерунки. Серце простукувало декілька разів у секунду, а руки спліталися воєдино.

- Не роби цього більше, прошу. Коли я дізнався, що тебе немає.То наче збожеволів. Ти - найдорожче, що у мене є. Я так сильно тебе кохаю, Евелі. - Шепотів Артем, ніжно погладжуючи щічки дружини.

Вона легко усміхнулася йому, і відсунулася в інший кінець ліжка, щоб Артем мав змогу лягти біля неї, що чоловік і зробив. Він ніжно пригорнув свою кохану до грудей, зариваючись в її волосся носом. Ніколи не перестане любити її солодкий аромат. Евеліна тихенько лежала на його грудях. Її очі давно були заплющені, тіло розслаблене, а сама жінка поринала у темне царство Морфея.

***

Декілька сонячних промені лоскотали, прикриті повіками очі господаря дому. Він легко розімкнув повіки і затамував дихання, коли відчув на своїх грудях важку масу. Очі самі зустрілися з сонними очима дружини. В один момент йому навіть здалося щасливими очима. Вони дивилися на нього, не відриваючи погляду. Губи самі потягнулися до поцілунку у її скроню. Вона легко усміхнулася і встала з чоловіка.

Коли Евеліна зайшла до кухні після ранкових ритуалів, то побачила веселу картину. Брат обіймав свою наречену. Вона помітила, з якою обережністю і ніжністю він кожного разу дивися і торкався до неї.

За мить зайшов Артем. Йому захотілося сховати її в свої обіймах. Чоловік ніжно обхопив руками обличчя дружини і ніжно поцілував рожеві губи. Він обійняв свою дружину, заховавшись лицем у її локонах. Для нього її аромат волосся був найкращим у світі.

- Кхе-кхе. Ми розуміємо, що ви зараз у своєму світі, але можна продовження не на людях? Все ж таки, ви не самі вдома. - Сказав Алекс, коли помітив парочку.

- Мовчав би! Сам не кращий за мене. - Відповів, не відволікаючись від зацікавленої справи, Загоровський.

- Це моя наречена. - З докором мовив Алекс.

- Наречена, то не дружина.

- Як малі діти, які посварилися через улюблену іграшку.

- У нас їх дві. - Вимовив Загоровський, міцніше обійнявши дружину.

- Це ми іграшки?! Ну все! Ви добалакалися! Спите сьогодні разом. Без своїх улюблених іграшок. На дивані, у вітальні. Обоє!

Евеліна різко відштовхнула Артема і підійшла до Жені, вихопивши її з рук брата. Загоровські, не звертаючи уваги на протести чоловіків, покинули будинок, не забувши гучно зачинити двері. Вони вирішили провести сьогоднішній день без своїх чоловіків. Жінки довго ходили по магазинах, намагаючись відволікти себе від поганих думок. Найкращий відпочинок для них - шопінг.

 Вони приміряли кожну сукню, яка їм була до вподоби, одразу купляли. Їхні телефони постійно розривалися від дзвінків. Та домовилися, що не будуть відповідати.

 На дворі був пізній вечір. Прийшов час повертатися додому, але ті навпаки хотіли довше затриматися, щоб провчити чоловіків. Навмисно проводили у кафе цілий вечір, коштуючи солодощі і обмиваючи кісточки своїм благовірним.

Переступивши поріг будинку, жінки натрапили на сердитих чоловіків. Здається, вони місця собі не знаходили, та дружини були незворушні. Вони ще досі були сердиті на них, тому: «Пощади не буде».

- Ви бачили, яка година? Де вас носило? - Розсерджено вигукнув Загоровський.

- Де носило, там уже немає. - Відповіла Евеліна. - А вам яка різниця?

- Женю, біс з нею. - Показав на сестру Алекс. - Ти чому не відповідала, а якби щось сталося?

- Зі мною була Евеліна, та й нічого ж не сталося.

- Поговоримо про це завтра, а зараз швидко спати.

- Розкомандувався тут, якщо не забув, то спиш ти сьогодні у вітальні, коханий.

Евеліна пошкандибала у «свою» спальню по дорозі, знімаючи туфлі. Ходьба на них цілий день втомлювала її. Хоч вона і звикла до них, та все одно намагалася як найскоріше задихатися, набридливого за цілий день, взуття.

Загоровський завмер, проводжаючи поглядом дружину. Подивися на Алекса, а той тільки розвів руками і направився слід за Женею.