Розділ 15

Сім‘я Загоровських покинула офіс. Сьогодні був насичений день. На сьогоднішній вечір Артем мав свої плани, які включали Евеліну. Він планував повернути її до будинку. Їхнього дому. Де зародилося їхнє кохання. Утворилася їхня сім‘я. Евеліна прямувала до своєї машини мовчки. Вона хотіла скинути з себе цей поганий день. Змити водою, щоб він не нагадував про себе.

- Куди?

- Хочу поїхати.

- До нього? До Іщенка? - Артем на хвилину заплющив очі, Евеліна поглянула здивовано на нього. - Ти більше туди ногою не ступиш.

- Ти знову це робиш. - Промовила тихо Евеліна і повернулася в сторону його машини.

Загоровська розуміла, що сперечатися з Артемом недоцільно, тому краще вона зробить так, як каже Артем. Евеліна попрямувала до машини і сіла всередину салону, а Загоровський на місце водія. Вони мчали по шосе у світлі нічних ліхтарів.

- Що я роблю, Евеліно? - Порушив тишу Артем.

- Артеме, я занадто втомлена, щоб зараз сперечатися з тобою. Давай закриємо цю тему. - Еля підводить голову, притримуючи рукою скроню, ніби намагаючись стримати втому. Її голос тихий, але рівний. Вона переводить погляд на Артема, в якому читається втома і бажання закінчити суперечку.

- Ні, ми поговоримо, Елю. Я хочу почути. - Артем схрестив руки на грудях і зробив крок ближче до неї. Його погляд наполегливий, а голос звучить твердо, без натяку на компроміс. Він нахиляється вперед, зустрічаючи її погляд.

- Ось, ти навіть зараз наказуєш мені. «Елю, ти не будеш нікуди йти», «Елю, ти не ступиш ноги туди»,  «Елю, я хочу чути». Досить! Набридло! Ти завжди наказуєш мені що робити. - Її очі палали від емоцій, а голос тремтів від накопиченого роздратування. Вона схрестила руки на грудях, крокуючи вперед-назад, неначе намагаючись втримати контроль над собою.

- Так, наказую, тому що дай тобі волю, ти зробиш все наперекір. І мені, до речі, потім це все розгрібати. - Його голос залишався рівним, але в ньому відчувалася нотка роздратування, яка тільки підливала масла у вогонь їхньої розмови.

- Так не потрібно за мною весь час слідкувати і контролювати. Я б і не робила все наперекір. - Її голос тремтів від напруги, але вона трималася твердо, злегка нахилившись вперед, ніби кидаючи виклик.

Слова зависли в повітрі, між ними відчувалася напруга, мов струм, що готовий ось-ось прорватися.

- Я тому і контролюю. І слідкую, щоб ти і ноги в той дім не ступила. Тобі зрозуміло?

Еля зітхнула, намагаючись зберігати спокій, але її очі блиснули гнівом. Вона відкинула пасмо волосся з обличчя і твердо відповіла:

- Ми знову повернулися на початок. А, знаєш, плювати, я буду робити те, що ти скажеш, але коли тобі стане сумно зі мною, ти зможеш завжди повернутися до своєї Настусі.

Артем стиснув кулаки, стримуючи емоції, які наповнювали його з голови до п’ят. Він уважно подивився на Елю, а потім підійшов ближче, його голос звучав напружено, але тихо:

 - Ти справді думаєш, що можеш так просто мене позбутися? Настя – це минуле, а ти – моє теперішнє і майбутнє. І нікуди ти від мене не дінешся, як би ти цього не хотіла.

Він нахилився ближче, щоб їхні погляди зустрілися:

- Ти можеш бути зла, можеш ображатися, але ти залишишся моєю. Звикни до цього, Елю.

Він випрямився і різко відвернувся, ніби боячись сказати більше.

Евеліна швидко вийшла з машини, як тільки вона зупинилась на подвір'ї. Відчинивши вхідні двері, мигцем залетіла у свою кімнату, зупинившись на порозі. На тумбочці біля ліжка стояло її фото, а коло нього її чорна бандана, яку вона загубила декілька років тому.

Евеліна взяла до рук бандану і відчула дикий аромат ноток Лос-Анджелесу. Саме там вона і загубила її. Артем і не помітив, як ноги самі принесли у її кімнату. Останній місць він проводив у її кімнаті. Йому здавалося, що так він відчуває її присутність, тепло. Очі відразу знайшли Евеліну. Погляд впав на її руки. Артем легко посміхнувся. Добре пам’ятаючи цей день.

Три роки тому…

Лос-Анджелес. Автотрек.

– Ти впевнений? На цю гонку зроблені грандіозні ставки. Впевнений, що впораєшся? - Уже вкотре запитує Загоровського власник автотреку.

Артем усміхнулася і занурився в гул  перегонових автівок. Вони летіли по автотреку. Його вабила швидкість. Вільна сила, яка давала йому свободу. Він знову повернув голову до свого приятеля, але той тільки закотив очі, та розвів руки.

Загоровський мчав по треку, не дивлячись на табло. Йому було байдуже, яким він приїде. Першим чи останнім - все одно. Для нього ця мить була одна. І він насолоджувався нею. Скільки часу він не відчував цієї свободи.

В одну мить він помітив на узбіччі дівчину. Вона дивилися десь далеко, але була схвильована. Вона усміхалася, а її посмішка дарувала йому приплив нових емоцій. У її руці була стиснута бандана, а сама дівчина вболівала за одного з переможців. Артем, не думаючи, висунув руку з вікна автомобіля і вмить вихопив чорну тканину. У заднє дзеркало було видно безліч різних емоцій на обличчі незнайомки. Та ніщо не зрівняється з тією усмішкою, яку він в той вечір запам’ятав на все життя.

Наш час…

Евеліна важко видихнула. Вона знову подивилася на бандану, а тоді на Артема. Вона не могла повірити у такий збіг обставин. У той момент вона відчула бурю емоцій, яку не можливо передати словами. Вона дивилася у його очі, які усміхалися. Загоровський скоротив відстань між Евеліною. Йому хотілося заглянути у її очі, щоб побачити те, що він так давно шукав.