Розділ 13

Одного дня Артем вперше за довгий час спізнився на роботу. Він влетів до офісу, ніби за мить мав настати апокаліпсис. На рецепції застигла Юля із протягнутою рукою, в якій тримала ключ від кабінету Загоровського.

- Доброго ранку, Артеме Олександровичу! - Привіталася вона із посмішкою.

- Доброго. Сподіваюся, я не один запізнився.

- Уже майже всі на своїх місцях. Навіть Евеліна. Приїхала сьогодні на півгодини скоріше.

- До речі, як вона? Не скаржиться ще на мене?

- Ой, ні. Та що ви?! В неї не вистачає часу на це. Ми допомагаємо, чим можемо. Руслан Федорович теж весь час цікавиться, допомагає.

- Іщенко? Його раніше не цікавив персонал нашого офісу.

- Ходять чутки, що між ним і Елі вже роман зав'язався. - Прошепотіла вона.

- Справді? Так швидко? Що ж, контакти Елі швидко налагодила. - Прошипів він і рушив до свого кабінету.

Він застав її у холі. Евеліна робила селфі з величезним букетом квітів у блакитній обгортці на фоні панорамного вигляду з вікон. Вона посміхалася і вдихала аромат квітів.

- Щось не пригадую, щоб у твоєму розкладі на сьогодні був пункт "Зробити селфі з букетом від друга свого чоловіка" - Сказав Артем, коли підійшов до дружини.

Посмішка зникла, а рука шукала кишеню, щоб запхнути телефон. Еля змінилася у вигляді миттєво.

- Своє перше завдання я уже виконала. Кореспонденція уже на твоєму робочому столі. А ти мав бути на роботі вже давно. - Пробуркотіла та і вирушила до кабінету.

- Ел, про вас із Іщенком вже гудить вся компанія. Мені це не подобається. - З притиском промовив він.

- Про те, що ми одружені, знають лише кілька людей. В чому проблема?

- Мені здається, що настав час розповісти усім правду. Це не може тривати вічно. Рано чи пізно, всі дізнаються.

- А ти спочатку у Настусі своєї спитай. Якщо вона дозволить, то, будь ласка, - оголошуй. Хоча я дуже сумніваюся.

- Ель, я…

- Не треба мені нічого пояснювати. І розповідати як я маю себе поводити теж не треба. Ти спиш з чужою жінкою, не ночуєш вдома, а від мене вимагаєш вірності? Знаєш що, Артеме. Я жінка і маю почуття гідності. Мені неприємно буде виглядати слабкою дурепою в очах людей, з якими я працюю. А тепер, вибач, мені потрібно працювати. - Евеліна гримнула дверима прямо перед ним.

Еля і Артем майже не розмовляли протягом дня. Навіть не прийшли обідати. Кожен намагався виконувати свою роботу, але думки весь час їх зупиняли. Вони почували себе винними в усьому, що відбувається.

 Так не могло тривати довго, тому вони вирішили, що прийшов покласти край цій невизначеності. І Артемові тут належала першість.  Після обіду він побачив, що дверей кабінету Евеліни наближається Руслан зі стаканчиком кави. Загоровський поспішив вийти в хол.

- Евеліна Володимирівна зайнята. - Громовим голосом сказав Граф.

- Шкода. Вона не прийшла обідати, хотів принести їй перекусити.

Еля мовчки спостерігала за усім, що відбувається, але не втручалася. Ранкова бесіда вибила її з колії.

- Дуже люб'язно з твого боку. Але в Евеліни Володимирівни є чоловік, який в змозі про неї потурбуватися.

- Що ж, тоді я…

- Зайдіть до мене, Руслане Федоровичу. - Загоровський відчинив двері до свого кабінету і запросив його увійти.

Руслан мовчки зайшов до приміщення і зупинився за кілька кроків від порогу. Артем же зупинився до вікна. Кілька митей була тиша.

- Що це все означає, Рус? - Нарешті заговорив Граф.

 - Ти про каву?

- Не лише про це. Ви крутите роман за моєю спиною. Не очікував від тебе такого, друже.

- Послухай, Артеме. Тільки не звинувачуй Елі у зраді. Це нечесно з твого боку. Вона вже достатньо пережила. Дай їй відчути себе коханою.

- Ти хочеш сказати, що закоханий у неї? Це абсурд. Тобі доведеться змиритися зі своїми почуттями. Якщо вони взагалі у тебе є.

- Гадаєш, я не вмію любити?

- Ти вмієш лише використовувати, Рус. Я не дам Елі стати твоєю лялькою.

- Артеме, у тебе є Настя. Залиш Ел у спокої вже, врешті-решт. Погрався, довів свою владу над нею. Все. Годі. Відпусти її.

- Я кохаю Евеліну. - Наважився зізнатися Артем.

- Доведи це в першу чергу їй, а потім мені. У справжність твоїх почуттів я не повірю ніколи. І від Елі я не відступлю. Вона неймовірна жінка. Я зроблю все, щоб вона стала моєю, Граф.

Іщенко покинув кабінет сердитим. Навіть не глянув у приміщення навпроти, де за виставою спостерігала Еля. І насолоду, і гнів вона відчувала в ту мить. Ця залежність від нього починала їй подобатися. Вона відчула піднесення і повернулася до роботи.

Оббігши кілька кабінетів і дізнавшись останні новини, задоволена Загоровська повернулася до свого кабінету. Там на неї чекав сюрприз у вигляді Євгенії, що розмовляла в холі з Артемом.

- Женю? Оце так сюрприз! Як там моє зернятко? - Евеліна спочатку обійняла родичку, а потім торкнулася животика, що почав набирати округлої форми.