Розділ 12

Наступного ранку Загоровський ввічливо постукав у двері Евеліни. Із кімнати він не почув відповіді, тому наважився увійти. Евеліна блиснула на нього ядучим поглядом. Відьма в ній прокинулась раніше, ніж вона сама.

- Я не дозволяла заходити. - Просичала вона.

- Не почув ні згоди, ні відмови. Хотів перевірити…

-Чи я не втекла? - Перервала Загоровська.

- І це теж. Зайшов нагадати тобі, що ти заміжня жінка і що твій чоловік патологічний ревнивець.

- Ти патологічне чудовисько, Граф!

- Що ж, хай буде так. Але ти не зможеш піти на роботу без цього.  - Артем дістав із передньої кишені жакета обручку Евеліни.

Жінка поглянула на прикрасу. Вона пригадала одну із їхніх сварок, коли в пориві ненависті і злості, стягнула її зі свого безіменного пальця і кинула її на стіл, обіцяючи Артемові, більше ніколи її не вдягати. З каблучкою Евеліна відчувала себе так, наче на ній клеймо. Почувала себе власністю, річчю, залежною від Графа. Артем довго не повертався до цієї теми, але, зрозумівши, що це єдиний доказ їхнього шлюбу, окрім штампу в паспорті, він наважився знову вмовити її одягнути обручку.

- Я не одягну її. - Фиркнула Евеліна і повернулася до дзеркала, щоб застібнути сережку на лівому вусі.

- Зроби це заради нашого шлюбу. - Артем зробив крок на зустріч.

- Ти хотів сказати фіктивного шлюбу. - Поправила його дружина.

- Не випробовуй мого терпіння, Ел! - Ледве стримуючи свій гнів, сказав чоловік.

- Воно в тебе ще хоча б є. Бо в мене вже давно скінчилося.

- Просто одягни обручку. - Промовив він і глибоко вдихнув, опановуючи себе.

- Ні. - З уїдливою посмішкою відповіла та.

- Або ти одягнеш обручку, або ти не підеш ні на яку роботу і сидітимеш у дома, під замком, як було після нашого весілля.

- Ти монстр, Граф!

- Я це вже чув кілька секунд тому. Але це нічого не змінить.

- Давай свою бісову обручку і котись з моєї кімнати. - Прошипіла вона і простягнула руку, щоб вирвати у нього каблучку, але натомість він вхопив її за кисть і притиснув до шафи.

- Це, між іншим, через тебе наш фіктивний шлюб не може перерости у справжній. - Прошепотів він їй на вухо і провів долонею по її шиї.

- Цього не буде ніколи. Запам'ятай це і більше ніколи не повертайся до цього. - Евеліна відштовхнула його. - Якщо тобі стане краще, то я сьогодні одягну обручку.

- Тепер ти носитимеш її постійно. Я вже запізнююсь. Зустрінемось увечері. - Граф поправив жакет і вийшов з кімнати.

"Убив будь-яке бажання працювати" - подумала Евеліна і відкинула за спину туго затягнутий хвіст.

Вона вийшла з дому вже коли автівка чоловіка покинула подвір'я. Еля ще раз перевірила, чи взяла все необхідне на випадок, якщо їй пощастить і її влаштують на роботу. Жінка ніколи не звертала увагу на час. Вона не належала до пунктуальних осіб, але затор, в який потрапила, змусив її бентежитись. Евеліна припаркувала свій автомобіль на стоянці і вбігла до офісу за дві хвилини до співбесіди. У холі її привітно зустріли на рецепції і направили на поверх вище у конференц-зал.

Загоровська проштовхувалась на сходах крізь натовп метушливих робітників. Вона відшукала потрібне приміщення і вбігла туди. Там за довгим столом вже сиділо з десяток жінок і дівчат. Всі одночасно зміряли поглядом новеньку.

- Ви Евеліна Островська? - Блондинка у діловому брючному костюмі до Елі, що затрималась на порозі.

- Так. - Зніяковіла Евеліна.

- Вимкніть телефон, залиште свою сумку на столі під стіною і займіть своє місце. Тестування ось-ось розпочнеться. Чекаємо на директора та менеджера з підбору персоналу.

Проклинаючи все на світі, Островська виконувала вказівки строгої жіночки, що свердлила її підозрілим поглядом. Елю ніхто не попереджав про тестування. Вона розраховувала лише справити хороше враження. Але виявилося, що їй доведеться проявляти знання, які припали пилюкою в її голові.

Жінка намагалася пригадати, хоча б елементи того, що вивчала в найпрестижнішому виші світу, який заледве скінчила. Вона нервово крутила обручку на пальці і спостерігала за видом із вікна. Столиця бурлила автівками.

- А ваш шеф дуже строгий? - Спитала одна із жінок у працівниці.

- Дуже. - Коротко відповіла вона.

- А він молодий і красивий? - Спитала інша.

- Він одружений. - Відрізала жінка.

“Артем може бути спокійним. Якщо бос кохає свою дружину, то навряд зацікавиться мною” - подумала Еля і на мить посміхнулася.

Двері зали відчинилися. Спочатку увійшла блондинка із знайомим для неї обличчям. Еля зрозуміла, що знає її. Надто добре знає. Це була Настя. А слідом за нею увійшов і він. Загоровський відразу зустрівся поглядом зі своєю дружиною. Застигли обоє.

- Шановні учасники! Вітаємо вас на конкурсному відборі на посаду асистента генерального директора найбільш перспективної будівельної компанії не тільки країни, але і Європи. Шанс працювати у такій компанії випадає раз у житті. Тому вам потрібно проявити максимум своїх знань і можливостей, щоб стати частинкою нашого великого і дружнього колективу. - З легкою усмішкою проговорила Анастасія.