Розділ 8

Ніколь Павличенко мало не попрощалася із життям, коли розплющила очі і побачила напроти Загоровського. Дівчина спала на розкладному дивані, а на кріслі сидів Граф і нервово постукував пальцями по коліну. Але перестав це робити, коли помітив, що гостя, нарешті, прокинулася.

- Ти колись припиниш мене лякати? Що я тобі такого зробила, що ти так хочеш мене позбутися? - Вигукнула білявка, коли зайняла сидяче положення.

- Пробач. Цього разу я справді не хотів тебе налякати. Я чекав, поки ти прокинешся.

- Я? Ти нічого не плутаєш? Еля поверхом вище.

- Про неї я би і хотів поговорити. Краще за тебе її ніхто не знає.

- Правильно вважаєш. Я знаю про Еллі все. Що саме тебе цікавить?

- Для початку, я б хотів знати, які її улюблені квіти.

- Слава Богу. Дочекалась. - З полегшенням зітхнула дівчина. - Вона обожнює тюльпани. Але не звичайні. А тільки ніжно-рожевого кольору.

- Не проблема. Відшукаємо.

- Я хотіла запищати від радості, що ти хочеш зробити їй пропозицію. Але згадала, що це не той випадок. - На мить замовкла дівчина і опустила очі.

- Є ще одне запитання. У Еллі є мрія? Вона прагне чогось?

- Подаруй їй свободу - і ця жінка стане твоєю навіки. - Аж надто багатозначно прозвучало слова Ніколь для Артема.

Він змовчав. Ніколь злізла з дивану і посунула до ванної кімнату. Але на повороті зупинилася.

- Еля завжди мріяла свою автівку. Але ніколи не мала можливості їздити самій. Ті хвилини на шосе були для неї цінними митями свободи на самоті.

- Ти можеш мені допомогти?

- Я вам і так вже допомогла. Це ж ви завдяки мені зійшлися.

- А до чого тут ти? - Підвівся з місця Артем.

- Довга історія. Але я зробила так, щоб Стас приревнував Елі до тебе. Він це і зробив. Змусив її вбити тебе. Але вона так і не зробила цього. Бо сама мало Богу душу не віддала. Так що, з тебе пляшка. Мої стріли Амура поцілили -  і це чудово.

- Ніколь, ти хочеш сказати, що якби ти не сказала Стасу, що між нами з Еллі щось є, то цього всього могло і не бути?

- Саме так. Але зараз у вас сім'я, дім і налагодження стосунків. Не дякуй.

- Але ж, Ніколь...- Хотів продовжити Загоровський, але його зупинила співрозмовниця.

- Запишешся до мене на сеанс - там і поговоримо. Для тебе перше відвідування безкоштовне. А зараз іди замовляй квіти і ще що там хотів. А я в душ і організовувати день народження подруги.

- Отже, квіти і машина. Ще так дорого жінка мені ніколи не обходилась. - Зітхнув важко Граф. Він накинув куртку і вийшов на вулицю.

Гена побачив шефа, що вийшов на веранду і підійшов до нього.

- Доброго дня, Олександровичу! - Привітався охоронець. - Щось ви геть невеселі. Не пробачила?

- Спить ще. Без задніх ніг.

- Будуть якісь розпорядження?

- Перше. Знайди доставку квітів і замов найбільший можливий букет ніжно-рожевих тюльпанів. Шукай, де хочеш. Навіть з самих Нідерландів хай везуть. Друге. Мені треба новенька машина з салону. Ідеальну, перевірену, безпечну. А головне не дешеву і якісну.

- Колір, марка мають значення?

- Колір бажано білий. Марка, така як у моєї "ластівки".  На виконання даю годину. Максимум дві. Виконуйте. Даш знати, якщо виконаєш. Тоді поясню, що робити далі.

-   Раніше твій перелік завдань складався з трьох слів: знайти, допитати, прибрати. -  Підсміхнувся Жук, але отримавши у відповідь пекучий погляд шефа, замовчав і зник.

***

Евеліна прокинулася від нестерпного болю в спині. А все через те, що вона заснула в сукні. Корсет стиснув її кожен сантиметр її шкіри. Вона заледве доповзла до ванної. Там, в прямому сенсі слова, зірвала з себе сукню, що перетворилася в лахміття за одну ніч. Прийнятий душ розслабив Загоровську. Вона замоталася у рушник і висунулася назад до спальні. Біля дверей на неї чекала записка. Та здивувалася, але все ж нагнулася і підняла його. На зворотному боці були написані слова: "Головний сюрприз на вулиці".

Загоровська швидко зібралась. Вся втома і біль зникали. Її розпирала цікавість. Вдома більше не було нікого. На мить стало навіть моторошно від цієї тиші. Евеліна вийшла з дому. На подвір'ї стояв новенький білосніжний позашляховик, прикрашений червоним бантом, як у рекламі. Охоронців теж не було. А це її здивувало ще більше.

Їй не залишилося нічого, крім того, як відчинити двері автівки. Всередині пахла новенька шкіра салону. По її шкірі пробігли мурашки, кола торкнулася нового керма. На сусідньому сидінні лежав величезний букет улюблених ніжно-рожевих тюльпанів. Вони пахли весною і...життям.

Евеліна зрозуміла, сидячи в своєму автомобілі, що в її долі новий поворот. Залишилося лише вирішити, як прийняти ці зміни, щоб вони допомогли зруйнувати її колишнє життя і знайти себе справжню. В букеті теж була записка. Вона була від Артема. Аркуш паперу мав аромат його п'янких парфумів.

"Твоя свобода починається тут. Вдихни аромат волі. Якщо цього прагне твоя душа, то зітри всі шини до шпарин. А тоді приїжджай туди, де тебе завжди будуть раді бачити, туди, де ти потрібна. Ми чекаємо на тебе вдома".