Розділ 7

Літак з Німеччини приземлився в аеропорту Києва близько четвертої ранку. Біля входу на свого боса чекало кілька людей. Ніхто з них не чекав, що Граф повернеться з відрядження на день скоріше. Та ще і новини його чекали не найприємніші. Як розповісти про всі сьогоднішні події Жук і гадки не мав.

- Дякую, що приїхали зустріти. Сам не очікував, що повернуся на день скоріше. Втомився жахливо. Спатиму завтра цілий день. – Промовив Артем, коли привітався з охоронцем і передав йому валізу. – Сподіваюся, ви Еллу не розбудили. Бо в мене немає ні сили, ні бажання, ні нервів ще на суперечки з нею.

- Тут така справа, шеф…- Кашлянув перед тим, як сказати Гена.

- Після цих слів ти завжди кажеш щось таке, що мене вражає. Боюся уявити, що цього разу. І чомусь мені підказує інтуїція, що це якось пов’язано з Евеліною.

- Інтуїція не підвела. – Важко зітхнув Сірий.

- То, може, вже не будете тримати інтригу? У мене вривається терпець. – Напружився Артем.

- Шеф, Елю затримала поліція. Вона у відділку. – Швидко відповів Жук.

- Нічого вам довірити не можна. Бовдури! – Прошипів Граф і заліз до салону автівки, після чого гучно грюкнув дверима перед самим носом охоронців.

***

- Керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, перевищення швидкості, обгін, проїзд на заборонений сигнал світлофора. Ну і, крім цього, перешкоджання роботі внутрішніх органів, образа їхньої гідності…Мені продовжувати цей перелік, чи зупинитися? – Перелічував підстаркуватий чолов’яга у формі, у невеличкому мало освітленому кабінеті.

- Достатньо. – Спокійно відповів Загоровський і потер очі. 

- Якщо чесно, то за час моєї багаторічної роботи – це унікальний випадок. Різні бували ситуації, але двадцятитрьохрічна дівчина ще і з такими звинуваченнями і кримінальним минулим мені ще ніколи не траплялася.

- Моя дружина – ще той екземпляр. – Гірким сміхом хмикнув Граф. – Я можу її забрати додому?

- Так. З поваги до вашого покійного батька і до вас, я беззаперечно передам вам її на поруки. Але штрафи сплатити доведеться.

- Безсумнівно! – Кивнув головою Артем.

Поліцейський підвівся з місця і попросив Загоровського піти з ним. Вони вийшли з кабінету і пройшли в кінець коридору.

- Гордійчук! Випускай! – Старий кивнув хлопчині в бік гратів, що сидів за столиком і дрімав, проте вмить зірвався з місця.

За кілька секунд клітка заскрипіла. Артем наважився підійти і поглянути, що робиться за гратами. Побачене не те, щоб вразило, але й не розрадило. Крім дружини, за гратами на холодних вузьких лавочках спала ще і Ніколь. Блондинка спала на колінах своєї подруги. З іншого боку хропів п’янючий чоловік. Але тендітних леді це зовсім не турбувало. Вони солодко спали і не розбудив би їх навіть кінець світу.

- Агов, панянки! На вихід! – Голосно крикнув поліцейський.

Еллі і Ніколь здригнулися, коли почули крик хлопця, але не поспішали на вихід. Вони легко потягнулися і поглянули кисло одна на одну.

- Так солодко я спала ще в дитинстві. – Засміялася Павличенко.

- Повністю тебе підтримую. Вдома не так комфортно, як тут. Санаторій, а не в'язниця. Ніяких тобі Графів, наказів, контролю. – Зітхнула Евеліна.

- То, може, вам оселитися тут? Якщо вам тут так добре. – Почувся грізний голос Загоровського.

Вони замовкли. З повним нерозумінням того, що відбувається, героїні поглянули одна на одну.

- Скажи, що мені сниться кошмар. – Промовила ошелешена Еля.

- Тоді, він сниться нам обом одночасно. Бо я теж бачу перед собою таке ж чудовисько, як і ти. – Скептично відповіла Павличенко.

- Я взагалі-то все чую. – Втрутився Артем і схрестив руки на грудях.

- Ось і слухай, що я тобі скажу. Моя Еля не твоя іграшка, ясно? Вона має право на свободу. А ти злочинець. Ти вкрав у неї життя. Вкрав. Чуєш? – Все ще захмелілим голосом викрикала блондинка.

- Годі, Ніко! Я йому це саме повторюю щодня. В нього не з слухом проблеми, а з пам’яттю! – З сарказмом відповіла Еля.

- Я все ще тут. Леді, я втомлений і дуже хочу спати. Ви б не могли продовжити перелік моїх недоліків в машині? – Не витримав Артем.

- Тепер я розумію, чому ти називаєш його чудовиськом. Занудний, злий, жорстокий буркотун. – Прошипіла Павличенко.

- Ти перевершила мою дружину, Ніколь. Більше за неї наговорити мені неприємностей могла тільки ти.

- А це тому, що Евелі – моя найкраща подруга. І я не дам її образити.

- Зрозумів? – Пирхнула Загоровська.

- Еллі більше нікуди з тобою не піде. Подруго, ми залишаємось жити тут! – Блондинка схопила подругу за руку і потягнула до лавки.

Вони гордо всілися на неї і почали робити вигляд, що не помічають присутності Графа, двох поліцейських і пияка, що прокинувся від криків.

- Шановні гості нашого закладу! Майте повагу до інших відвідувачів. Дайте поспати. Йдіть вже додому. Він у вас, хоча б є. – Пробурмотів чоловічок і повернувся на інший бік.