Розділ 5

Наступного дня Евеліна прокинулася в обід. Можливо, її сон тривав би довше, якби не яскраві сонячні промені, що пробивалися крізь штори. Крім того, настирно шумів пилосос. Вона сіла на ліжку з гримасою незадоволення. Початок вікенду їй вже не сподобався. Еля накинула на себе халат, недбало скрутила волосся резинкою і блискавкою вилетіла зі своєї спальні із бажанням знищувати Всесвіт.

- Добрий день, Евеліно Володимирівно. Я вас розбудила? – Хатня робітниця вимкнула прилад, коли побачила незадоволену господарку.

- Не лише ви. – Буркнула Еля і спустилася зі сходів.

- Пробачте. Я думала, що ви теж поїхали із Артемом Олександровичем. Я зараз швиденько щось приготую на сніданок.

- Добре. Зваріть щось – і можете бути вільні до післязавтра. Щось собі зварганити я і сама зможу. – Дівчина налила собі в стакан лимонної води, яку підготувала ще звечора.

- Я отримаю за свою роботу зарплатню. А це чималі гроші. Я не хочу дерти з вас таку суму за мої візити раз на кілька днів. Тому прошу мене пробачити, але я маю відповідально ставитися до виконання, покладених на мене обов’язків. – З гідністю промовила Зоряна Степанівна і попрямувала до кухні.

Евеліна від здивування сіла на диван. Вона не думала, що у сучасному світі ще залишилися люди, які так ставляться до своєї роботи. Їй сподобалася прямолінійність цієї жінки і те, з якою ввічливістю і тактовністю вона відповіла на грубість своєї невдоволеної господарки. Через це Островська зніяковіла і їй чи не вперше стало соромно за свою поведінку.

- Вибачте мою безтактність. Я не мала так вам відповідати. – Заговорила тихо Евеліна.

- Конфлікт вичерпано. Прошу до столу. – Ніби нічого і не сталося, жінка запросила Ліну на сніданок з милою посмішкою.

Евеліна снідала мовчки, навіть не зводячи очей на жінку, що пересувалася по будинку і наводила порядок у будинок, який пара лише заїхала. Раптом у двері хтось подзвонив. Евеліна не змусила турбуватися Зоряну Степанівну і не бігти з другого поверху, а сама посунула відчиняти двері.

- Добрий день, Евеліно Володимирівно! – Привітався Геннадій.

- Був добрим. Чого тобі? Новий наказ від шефа? Прийшов мені електронний браслет натягти? – Засипала сарказмом Загоровська.

- Аж ніяк. Артем  не надавав жодних розпоряджень. Просив лише у всьому тобі допомагати. І є ще де…- Не встиг договорити охоронець.

- Якщо ти справді хочеш мені допомогти, то зроби для мене дві речі. Перше – скажи код від дверей до винного погребу. А друге – зроби так, щоб я тебе не бачила. До числа так тридцятого лютого.

- Ну і скільки ти ще збираєшся терпіти цей сарказм, хлопчику? Почав би з того, що приїхала я.

З-за спини охоронця з’явилася людина, яку Еля очікувала побачити тут і зараз найменше.

- Ніколь? – Вигукнула із здивуванням Евеліна.

- Жива-живісінька. Додому пустиш?

- Я взагалі-то на тебе ображена. – Евеліна схрестила руки на грудях і сперлась на одвірок.

- А я на тебе ні. – Павличенко штовхнула дівчину з порогу і в прямому сенсі вдерлася до будинку Загоровських.

Евеліна мало не вибухнула від гніву. Вона злилася на подругу, за те, що вона стала рушійною силою всіх нещасть у її житті. Якби вона тоді тримала язика за зубами, то всього того, що сталося можна було уникнути. Після тих посиденьок у Дена вони більше і не спілкувалися. Як хлопці не намагалися їх знову звести, але все це було марно.

- Оце домина! – Присвиснула блондинка, коли зміряла поглядом простір.

- Ти ще скажи, що мені пощастило! – Пирснула Евеліна.

- Ні. Не скажу. – З почуттям вини в голосі відповіла подруга і повернулася до Ліни.

- Евеліно Володимирівно, у нас гості? – З кухні прибігла захекана жінка.

- Так. Це моя подруга Ніколь. Вона погостює в нас деякий час. – Скептично відповіла Евеліна.

- Яку кімнату мені підготувати для шановної?

- Ніяку. У вас тут диван ще кращий за будь-яке королівське ложе. Я не горда. – Ніколь задоволено впала на диван.

- І хто тебе так виховував? Ніякого такту! – Пирхнула Евелін.

- Вулиця, Велько. Нас виховувала вулиця! – Засміялася Павличенко.

- Іди до біса, Ніколь! – Прошипіла Еля.

- Хіба тільки з тобою. Неси бокали і штопор. – Ніколь дістала зі своєї валізи пляшку вина. – А я за той час прийму ванну після дороги.

- Моя кімната третя в кінці коридору!

- Дякую за маршрут, навігаторе! Але я вже якусь ванну знайшла! – Гукнула з другого поверху дівчина і грюкнула за собою дверима.

Евеліна нечутно засміялась і попленталась на кухню за тим, що перелічила її подруга. Хатня робітниця зміряла панянок здивованим поглядом, проте сперечатися у домі своїх роботодавців не стала.

Не минуло і години як Павличенко покинула ванну і, закутана в теплий банний халат, приєдналася до подруги, що чекала її за накритим столом. Зоряна Степанівна з острахом спостерігала за тим, як гостя напихала повний рот всього потроху і при цьому ще намагалася щось розповідати і жартувати. А от Евеліна тільки і сміялась з цього.