Розділ 3

Перед тим як увійти, він постукав. Це було їхнє перше сімейне правило: не втручатися в особистий простір без попередження. Почувши дозвіл, чоловік увійшов. Островська в той момент складала до косметички тюбики з невідомим для нього вмістом. Біля дверей стояли дві валізи. Сьогодні був день їхнього переїзду за місто. Атмосфера двокімнатної квартири давила на них обох. Особистого простору було мало для кожного з них. 

- Ти так швидко склала речі? – Здивувався Загоровський.

- Я їх і не розкладала з того моменту, як переїхала сюди. – Відповіла колюче та і пішла назад до ванни.

- Тікати збиралася? – Всміхнувся той, коли сперся на одвірок.

- Я намагалася. Твої Цербери не дали. – Сказала Евеліна, коли повернулася з кількома пляшечками якоїсь рідини.  – До речі, ці вовкодави із сусідньої клітки теж переїдуть з нами?

- Так. У них там буде окремий будиночок. – Коротко відповів той.

- І чому я не здивована? – Хмикнула вона і засунула замок косметички. – Я готова. Можемо їхати?

Загоровський мовчки кивнув на знак згоди і підійшов, щоб взяти валізу.

- Я - сама. Не варто. – І теж вхопилася за ручку.

- Тобі не можна носити такі важкі речі. – Безапеляційно заявив той і вхопив валізу.  – За іншою зайде Сірий.

В автомобілі на неї вже чекав чоловік. Він відразу завів двигун, коли Еля з кислим обличчям зайняла місце біля нього. Щоб не здатися людиною, яка прагне діалогу, Евеліна втупилася у вікно і мовчки їхала так всю дорогу. Мовчазний Граф і не намагався заводити бесіду, бо знав, що лише загострить і без того напружену ситуацію. Вони загальмували лише через годину в елітному котеджному містечку біля двоповерхового особняка.

Артем натиснув на кнопку пульта, коли опустив скло в автомобілі - і ворота роз'їхались. Вони заїхали на подвір’я. Першим вийшов Артем. Він не побачив жодного руху з боку Евеліни. Загоровський обійшов автомобіль і відчинив двері зі сторони Островської. Вона спала солодким сном. Як її розбудити, Граф не знав. В своєму житті він будив дівчат, штурхаючи і вказуючи на двері. Але цього разу все було складніше. Артем потрусив її за плече.

- Навіщо так трусити, як грушку? – Пробубоніла та і протерла заспані очі.

- А ти що хотіла, щоб я тебе поцілунком будив? Тоді наступного разу так і зроблю. – Усміхнувся Граф.

- От давай тільки без погроз! Я краще взагалі спати не бу…- Евеліна не встигли завершити розпочате речення, бо, вискочивши з автівки, задивилася на будинок. – Ти в кого віджав цю домину?

- Віджимати – це ти в нас майстриня. А я побудував. – Відповів з посмішкою він.

- За такий короткий час? Не вірю. – Скептично заявила Островська і попрямувала по газону до порогу їхньої нової оселі.

- Почав будувати його я ще давно. І найближчим часом не планував завершувати. Але коли ми перейшли майже до рукопашного бою, я зрозумів, що таки треба нам переселятися і тому пришвидшив процес. Тепер повірила? – Спитав Граф, коли підійшов до дружини і відчинив перед нею двері.

Вона не встигла нічого відповісти, бо опинилася в будинку її мрії. Все було настільки вишукане, що їй відібрало мову. Евеліна почала досліджувати спочатку перший поверх. Тут розмістилася вітальня з мінімальною кількістю меблів і з максимальною кількістю простору.

Кухня теж була простора і зі всією технікою, що має полегшити їй життя. Кабінет оглянула лише мигцем, бо це її мало цікавило.  Все було їй до вподоби, все як в її мріях про ідеальне житло, де немає нічого зайвого, але водночас дуже затишно.

Островська стрімголов побігла на другий поверх. Забігла в найдальшу кімнату і впала на ліжко, мало не запищала від радості.

- Ось тут я і буду жити. – Сказала Еля, коли віддихалася.

- І я теж. – Граф впав поруч із нею, передражнюючи її.

- Мріяти корисно. – Вона всміхнулась і поглянула йому прямо в очі, що робила вкрай рідко, бо боялась зробити найбільшу помилку свого життя – закохатися в Графа.

- Ти не оглянула інші кімнати. Є ще дві. Можливо, тобі сподобаються ще якісь. – Артем теж зрозумів, що був занадто близько і дозволив собі зайвий вияв непритаманної для нього ніжності і тому встав з ліжка та поправив своє пальто.

- Не повіриш, але мені байдуже. Живи собі, хоч у гаражі. Він тут теж є. – Островська зіскочила з ліжка і вибігла на терасу, щоб охолодити свій рум’янець на щоках, за який їй завжди соромно.

На дворі був останній тиждень зими. Де-не-де пагорби ще були вкриті снігом. Але вже світило сонце. Настала відлига. Еля вдихала свіже повітря і замріяно дивилася вдаль.

- Я їду в офіс. Буду пізно. Маю надію, що на мене чекатиме смачна вечеря і прибраний після ремонту будинок.

Вся насолода вмить зникла, коли Островська почула слова чоловіка. Вона повернулася обличчям до нього і застигла з кислим виразом обличчя.

- Клінінг викличу, їжу привезуть з ресторану. Задоволений? – Заговорила Еля.

- Ні. Миючі засоби в кімнатці біля ванни, продукти привезуть. Задоволена? – Спитав з посмішкою Граф і рушив до сходів. Елла побігла за ним.

- Ти неймовірно нестерпна людина! Ти заробляєш достатньо, щоб оплачувати прислугу. Невже це такі великі гроші?